Народився в Росії, але обрав Україну: помер найтитулованіший тренер країни, який очолював українську збірну та був ціллю для РФ

31 березня на 64-му році життя перестало битися серце одного з найуспішніших українських волейбольних тренерів, колишнього наставника жіночої збірної Сергія Голотова. Свого часу спеціаліст вивів южненський "Хімік" до півфіналу Кубку виклику, чого не вдавалось жодному іншому вітчизняному фахівцю. А після початку повномасштабного вторгнення РФ Голотов повернувся до України, хоча мав численні пропозиції від російських клубів.

Голотов народився 25 червня 1961 року в Бєлгороді, де й захопився волейболом і почав відвідувати тренування під керівництвом олімпійського чемпіона Токіо-1964 Юрія Венгеровського. Виступав на позиції пасуючого.

Вже у 10-му класі Сергій став частиною бєлгородського "Технолога", за який потім відіграв п'ять років. А після закінчення місцевого технологічного інституту опинився в "Іскрі" з Одинцова, яку готував Юрій Чесноков. Згодом через сімейні обставини Голотов був змушений приєднатися до клубу Першої ліги СРСР, ростовського СКА, де саме почались проблеми з фінансуванням.

Але, як виявилось, негаразди СКА обернулися справжньою знахідкою для України. Адже йому довелось вирушити з головним тренером ростовських армійців Валерієм Кравченком до черкаського "Азоту". У складі клубу з берегів Дніпра Сергій відіграв дев'ять сезонів, а 1992-го став бронзовим призером першого чемпіонату незалежної України.

Того ж року Голотов спробував себе у ролі граючого головного тренера черкаської команди, після чого Кравченко запросив волейболіста до Польщі, де українець два роки захищав кольори "Хожува", з яким у 1993 році виборов бронзові нагороди національної першості.

Невідомо, скільки всього ще міг виграти Сергій, якби не серйозна травма ахілла. Саме через неї Голотов змушений був завершити ігрову кар'єру вже у 33 роки, а ще через три – у 1996-му – він наважився піти шляхом тренера, очоливши черкаський "Хімволокно-Спорттех". Це було трохи несподівано, адже, як зізнавався сам спортсмен, жіночий волейбол його до цього взагалі не цікавив.

12-13 жовтня 1996 року відбувся дебют Голотова на посаді головного тренера черкаської команди. На своєму паркеті було покладено на лопатки київський "УФК Вермікуліт" та одеське "Динамо-Дженестра". Наприкінці сезону "Хімволокно" фінішувало на другому місці в чемпіонаті, поступившись лише луганській "Іскрі". Але за рік титул уже не вислизнув з рук волейболісток із Черкас.

А у 2008 році команда Голотова повторила досягнення "Іскри" й "Динамо-Дженестри", вигравши чемпіонат країни чотири рази поспіль. Усього під керівництвом Сергія Івановича клуб Черкас, який потім перейменували на "Коло", шість разів ставав найкращим в країні та є за цим показником співавтором національного рекорду разом із луганською "Іскрою". Також на рахунку черкащанок вісім Кубків України.

Не дивно, що двічі – з 1999-го по 2001-й та з 2007-го по 2008-й – спеціалісту довірили й жіночу збірну України. Також Голотов був асистентом головних тренерів національної команди – Гарія Єґіазарова (2001–2003) та Ігоря Філіштинського (2003–2005).

Разом з Єґіазаровим у 2001 році він привів "синьо-жовтих" до півфіналу чемпіонату Європи й четвертого підсумкового місця. Краще наша жіноча збірна виступила лише 1993-го, таки вирвавши бронзові нагороди в матчі за третє місце.

Після Черкас 7 травня 2012 року найтитулованіший тренер у жіночому волейболі України переїхав до Южного й очолив жіночу команду місцевого "Хіміка". І у першому ж сезоні на новому місці привів команду до третього в її історії чемпіонського титулу. Також Голотов здійснив прорив і в єврокубках, уперше в історії вивівши свій колектив до чвертьфіналу Кубку виклику ЄКВ.

Переможна хода "Хіміка" тривала і в сезоні-2013/2014, коли команда вперше здобула Кубок України та дійшла до челендж-раунду Кубку ЄКВ. Але на шляху до півфіналу клуб з Южного зупинив учасник Ліги чемпіонів німецький "Дрезднер" завдяки перемозі у золотому сеті – 20:18.

А вже у наступному сезоні Голотов привів "Хімік" не тільки до п'ятого поспіль і рекордного в історії жіночого клубного волейболу України титулу чемпіона, але й до першого півфіналу Кубку виклику ЄКВ. У 2016-му Сергій Іванович встановив тренерський рекорд, вигравши 11-й Кубок країни та 10-й титул національної першості.

Однак, як розповідав наставник, його завданням від керівництва "Хіміка" були перемоги не в національному чемпіонаті чи Кубку, а саме на європейській арені. А з тогочасною ситуацією в українському волейболі це було зробити фактично неможливо. Тому Голотов вирішив шукати кращого за кордоном, і в липні 2016 року очолив красноярський "Єнісей".

"Почнемо з того, що в Україні волейболу немає. Перед початком цього сезону в інші чемпіонати роз'їхалося понад 20 дівчат. Причому пішли всі найкращі. І якщо ви побачите, у що зараз там грають, сміятиметеся. Якби я залишився, то просто поховав би свою тренерську кар'єру", – пояснив свій перехід до "Єнісея" спеціаліст.

"Були пропозиції як із Росії, так і з інших країн. Але в Красноярську в мене, по-перше, друг. А по-друге, всі говорили про те, що в цьому клубі точно буде стабільність. Це важливо. Приїхати кудись, де в середині сезону закінчиться фінансування, – не дуже хочеться", – додавав українець.

Під керівництвом Голотова "Єнісей" уперше у своїй історії вийшов до "Фіналу чотирьох" Кубку РФ. Але попри це через пів року тренер поїхав із Красноярська, не знайшовши спільної мови з керівництвом клубу. Правда, у листопаді 2017-го він повернувся до команди та залишився до кінця сезону.

Третє пришестя українця в "Єнісей" сталося в жовтні 2020 року. Але після початку повномасштабного вторгнення Голотов повернувся додому, попри численні пропозиції від російських клубів. Він обрав Україну та розірвав усі зв'язки з РФ.

Що стосується особистого життя тренера, на початку 2000-х він одружився з відомою волейболісткою, дворазовою переможницею Ліги чемпіонів Іриною Жуковою. У 2005-му в них народився син, однак зберегти шлюб не вдалося.

Останні три роки уславлений спеціаліст не працював, а присвятив час своїм рідним. Мешкав Голотов разом із сім’єю під Черкасами, з яких почалось його тренерського сходження.

Раніше OBOZ.UA повідомляв, що молодий волейболіст загинув на Донбасі. Він воював у складі героїчної бригади та стримував окупантів під Мар'їнкою.

Лише перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!