Харлан перед Олімпіадою-2020 зробила зізнання про найбільший страх
Віртуальний меморіал загиблих борців за українську незалежність: вшануйте Героїв хвилиною вашої уваги!
Ольга Харлан уже не раз ставала найкращою у світі. У грудні минулого року вона уп'яте очолила рейтинг найкращих фехтувальниць планети. Але стабільні результати лише заряджають українку на нові досягнення.
На фоні інших фехтувальниць Ольгу відрізняє не лише стиль — сама спортсменка характеризує його як більш "чоловічий" і каже, що значну увагу приділяє швидкості. Інша характерна риса спортсменки — довгі роки високих результатів. Але як залишатися у топі та зберігати мотивацію, уже маючи великий список досягнень? Якщо вірити Ользі, її рецепт — горіти справою у всіх можливих сенсах.
"Фехтування – це моє життя і я займаюся ним уже майже 21 рік. Це моя робота, хобі, пристрасть. Довго без фехтування я не можу. У підготовці до змагань я проводжу близько годин 8 в залі. Години три вранці, потім між тренуваннями, ще індивідуальні уроки і таке інше. Це годин 8 загалом. 2 тренування на день. Буває 3. Плюс психологічна підготовка", – коментує спортсменка.
Звичайно, перед відповідальними змаганнями процес тренувань змінюється. За словами Харлан, чим ближче до змагань, тим більше у "раціоні" шаблістки тренувань з тактики та техніки, а також спарингів. Процес залежить від специфіки турніру. Атлетка каже, що звичайному глядачу поки що складно вловити усі нюанси спорту, але прогрес є, особливо за останні 5 років.
"Мені здається, фехтування особливе тим, що це незвичайний вид спорту. На жаль, не всі навіть розуміють, що відбувається на доріжці. Тільки зараз люди почали розуміти, що є такий спорт. Але мені подобається, що цей спорт незвичайний. Коли ти зустрічаєш людину, а вона каже, що займалася фехтуванням рік, я кажу: "Вау! Чому? Як?" Не так просто цей спорт знайти, не так просто у ньому залишитися… Можливо, ще за 5 років люди будуть знати, що є три види зброї та як вони відрізняються".
Навіть безліч перемог та роки досвіду не гарантують спортсмену відсутності нових челенджів та страхів. Та Харлан зазначає, що більшість з них — у голові.
"Найбільший страх у фехтуванні – це, напевно, страх програшу. Те, що не дуже корисно відчувати. Ти автоматично починаєш замислюватися про це. А якщо я програю? А раптом щось піде не так? І, напевно, ще страх падіння. Тому що коли ти на піку, падати дуже боляче", — коментує Харлан.
Але спортсменка підходить до повернення великих спортивних змагань із запалом. Вона, як і багато інших професійних атлетів, повертається на доріжку після 1,5 року без змагань. "Це буде складно. Але це буде цікаво", – додає вона.