"Втік" із Росії до Києва: українського біатлоніста вигнали зі збірної СРСР за зраду, а він виграв Олімпіаду в чужому черевику

У Радянському Союзі Україна не вважалася зимовою країною, тому до збірної СРСР наші представники снігових видів спорту потрапляли нечасто, а якщо й пробивалися, то ніяк не могли дістати олімпійського "золота". І це тривало доти, доки до Києва не перебрався біатлоніст Іван Бяков.

На момент свого переїзду до столиці УРСР уродженець Кіровської області Росії вже мав у своєму активі олімпійське золото-1972. І ризикнув вирушити на навчання до Києва, незважаючи на погрози чиновників зачинити йому двері до збірної. Але Бяков не збирався відступати від прийнятого рішення і оселився в місті на Дніпрі, зробивши великий внесок у подальший розвиток українського біатлону.

8 ДІТЕЙ І МОРОЗ ПІД 40. Бяков народився у 1944 році і був шостою дитиною з візьми у своїй родині. "Кохання, мабуть, через край било", – жартував пізніше біатлоніст і зазначав, його батьки зуміли підняти на ноги всіх. Хоча ходити до школи доводилося за вісім кілометрів.

Спортсмен згадував, що взимку морози сягали 40 градусів, а через величезні кучугури доводилося пробиватися на лижах. І ця сувора підготовка з дитинства допомогла Івану загартувати і організм, і характер.

Після школи навчався у сільськогосподарському технікумі на бухгалтера, але більшу частину часу проводив за межами лекторій, беручи участь у змаганнях з легкої атлетики, лижного спорту та стрільби. Але лише на третьому році служби в армії у прикордонних військах у Казахстані начальник фізпідготовки округу запропонував йому спробувати себе у біатлоні.

Спробувавши стрільбу на лижах, Бяков зрозумів, що знайшов своє покликання. Після армії він значився прибиральником стадіону в маленькому містечку Кірово-Чепецьк з окладом 60 рублів, але весь час тільки й робив, що тренувався, досить швидко пробившись до збірної СРСР. А 1972 року став олімпійським чемпіоном в естафеті, хоча Ігри в Саппоро були для Івана лише другими міжнародними змаганнями у кар'єрі.

"ТІ ВТІКАЄШ З РОСІЇ..." Незабаром після Олімпіади Бяков почав замислюватися про майбутнє та здобуття вищої освіти. До того він часто бував на змаганнях в Україні, знав місцевих тренерів. Зокрема, там працював досвідчений спеціаліст Борис Зорін. І вирішив подавати документи до Київського інституту фізкультури, до того ж у столиці УРСР йому пообіцяли гарну квартиру.

Переїзд біатлоніста з Росії в Україну обернувся скандалом. І він ще раз показує, яке невидиме протистояння відбувалося між республіками й за часів СРСР. Як пізніше розповідав в інтерв'ю fakty.ua Бяков, заступник голови російського Спорткомітету, який завідував лижним спортом та біатлоном, був дуже злий. Кричав: "Ти тікаєш із Росії, де були створені всі умови!"

"Цей чиновник написав листа голові Спорткомітету СРСР Павлову, щоб мене вивели зі складу збірної Союзу і позбавили звання заслуженого майстра спорту. У Москві відбулася моторошна розмова з головою Федерації. Він звинувачував мене чи не в зраді Батьківщини. "Ідеологію" пришивав. Я відповів, що жодної провини за собою не відчуваю. Адже я маю право навчатися. Україна – радянська республіка. "Ну навчайся-вчись. Тільки про збірну забудь", – відповів заступник голови. Підключили обком партії, хоча я не був тоді у КПРС. Коротше кажучи, скандал…", – згадував чемпіон.

Зі збірної Бякова вивели, а от відібрати звання заслуженого майстра спорту приводу не знайшли. Але біатлоніст не збирався так просто здаватися і вже після переїзду до Києва продовжував тренуватись самостійно. На відбіркових змаганнях перед чемпіонатом світу "Іжевська гвинтівка" Україна з Бяковим виступила самостійною командою та виграла естафету. Олімпійський чемпіон біг без рукавичок у 20-градусний мороз, бо пройшов спеціальну підготовку: "Біжу і чую, мені кричать: "У-у-у, хохол без рукавиць біжить!"

А коли Іван приїхав на Кубок СРСР, де мали затвердити остаточний склад на Олімпіаду-1976, його навіть не хотіли селити. Але опальний Бяков виграв Кубок СРСР та чиновникам спорткомітету нічого не залишалося, окрім як повернути його до збірної.

У ЧУЖОМУ ЧЕРЕВИКУ. У 1976 році в Інсбруку Бяков приніс українському спорту першу олімпійську медаль найвищої проби, виступаючи у складі радянської естафетної команди. При цьому нагорода опинилася під загрозою через несподівану проблему з черевиком.

Бяков прийняв естафету на другому етапі, випереджаючи найближчих переслідувачів більш ніж на 40 секунд. Але вже за 200 метрів відламався спеціальний пластиковий "ніс" лівого черевика, кріплення не тримає. Біатлоніст біг на одній лижі і сигналізував, що йому потрібна допомога. Зненацька вона прийшла від француза Жерара Берже, який віддав українцеві власний черевик. І хоч він був на три розміри більшим, Бяков наздогнав суперників і передав естафету першим.

Після завершення кар'єри Іван Іванович працював у технічному комітеті Міжнародної федерації біатлону та тривалий час очолював українську федерацію.

ВЛИВАЛИ ЗАМОРОЖЕНУ КРОВ. Бяков у житті взагалі не пив алкоголь, проте, за іронією долі, свій єдиний чемпіонат СРСР виграв завдяки коньяку. Якраз напередодні гонки до біатлоніста приїхав його викладач із технікуму. На подив спортсмена, вони проговорили до другої ночі і випили пляшку коньяку. Після чого Бяков пробіг одну з найкращих своїх гонок.

Жодних препаратів для покращення результатів біатлоніст також не вживав, але в СРСР у 70-х використовували інший "допінг". Напередодні Олімпіади в Інсбруку у кандидатів у збірну у Москві зробили забір крові – грамів 300. Її заморожували, а потім вливали назад.

"Це робилося під великим секретом, ми навіть підписку про нерозголошення давали. Тоді цей метод підвищення витривалості організму ще не вважався "кров'яним допінгом", про наслідки подібних експериментів було мало відомо. Природно, відмова від такої медичної процедури загрожувала виключенням зі збірної", – розповідав Бяков.

ТРАГЕДІЯ, ЗАБРАЛА ДОЧКУ. Бяков був одружений лише один раз, але дуже щасливо і до своєї смерті у листопаді 2009 року. З Валентиною він познайомився у кіно і зрозумів, що це кохання з першого погляду. Дружина подарувала біатлоністу двох дочок та сина. Але за свій спортивний успіх він платив часом із сім'єю, яку практично не бачив.

Як розповідала Валентина, за ті 10 років, що Іван виступав, вони бачилися в сумі, напевно, років зо два. Але Бяков дуже любив своїх дітей і не зміг до кінця оговтатися після трагедії, що сталася з дочкою та онуками. Марія була дружиною відомого українського футболіста, вихованця київського "Динамо" Володимира Лобаса. 1997-го його запросили грати до Греції, куди Лобас переїхав разом із сім'єю.

У грудні 1997 року Марія приїхала із сином на два тижні до Києва, щоб забрати доньку на канікули. Напередодні повернення до Греції Бяков хотів відмовити Машу від польоту, запропонувавши поїхати до села на похорон бабусі чоловіка. Але цього не зробив. А 17 грудня 1997 року вона загинула разом із дітьми в авіакатастрофі на околицях міста Салоніки.

Смерть близьких сильно ударила по біатлоністу. Після цього Іван Іванович вирішив змінити своє життя і нарешті відпочити. Він відмовився знову виставляти свою кандидатуру на пост президента ФБУ, став, як казав, звичайним пенсіонером і переїхав жити до села Бубнова Слобідка під Каневом, де купив собі будинок неподалік Дніпра.

Бяков любив займатися городом, влітку збирав до 50 відер полуниці, варили з дружиною варення та компот. Біатлонсит розповідав, що на околицях Канева дивовижні місця та чудова рибалка. Якось за день спортсмен, який дуже любив посидіти з вудкою, спіймав на спінінг кілограмів 50 риб.

А ось рушницю після закінчення кар'єри Бяков до рук не брав – ніколи не любив полювання і не стріляв по живими мішенями. "У місцях, де я живу заповідна зона. Косулі та олені блукають стадами. Ну як можна таку красу вбивати?..", – розповідав біатлоніст.

Раніше OBOZREVATEL повідомляв, що Підручний, який воював за Україну в Нацгвардії, приголомшливо виступив на чемпіонаті світу з біатлону.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!