Літак із хокеїстами розбився на Уралі, і Сталін це приховав: перша авіатрагедія СРСР за участю спортсменів

4 хвилини
18,5 т.
Літак із хокеїстами розбився на Уралі, і Сталін це приховав: перша авіатрагедія СРСР за участю спортсменів

5 січня 1950 під Свердловськом розбилася ціла хокейна команда – ВВС, яку вважали улюбленим дітищем Василя Сталіна – сина голови СРСР. І у першій радянській авіакатастрофі за участю спортсменів ніхто не вижив.

Відео дня

OBOZREVATEL зібрав усі важливі подробиці січневої трагедії.

Того фатального дня 71 рік тому хокейна команда ВПС, де Сталін-молодший намагався зібрати найкращих гравців Союзу, прямувала на матч чемпіонату країни проти челябінського "Дзержинця". Однак напередодні Різдва над Уралом вирувала сильна хуртовина. Літак із хокеїстами не зміг приземлитися у Челябінську.

Хокеїсти ВПС.

Борт із московським ВПС відправили перечекати негоду до Свердловська, і зробили велику помилку. Там погодні умови також виявилися складними для приземлення. Пілот тричі заходив на посадку, але так і не зміг знайти злітно-посадкову смугу аеропорту Кольцово через сніг та сильний вітер.

Літак ЛІ-2.

Зрештою, при черговій спробі сісти ЛІ-2 зіткнувся із землею і впав у полі поруч із аеропортом. Усі 19 пасажирів та членів екіпажу, які перебували на борту, загинули. Займання після падіння не було, але удар був такої сили, що нікому вижити не вдалося.

Уламки літака.

Як зазначали очевидці, тіла були страшенно понівечені і не підлягали упізнанню. Їх поховали на цвинтарі селища Кольцове у братській могилі.

Могили загиблих хокеїстів.

Федір Прокопенко, який розслідував катастрофу, вважав, що до трагедії спричинила не лише погода, а й дії місцевих диспетчерів, які заводили на посадку насамперед "свої", пасажирські літаки. І щоб військовий ЛІ-2 не створював їм перешкод, його відправили до зони очікування на верхні ешелони. І це очікування та сутінки призвели до смерті 19 людей.

Гравці, що дивом не потрапили на рейс

За дивним збігом обставин рейс пропустили одразу кілька людей, які спочатку теж мали летіти на матч. Серед них – зірка радянського хокею та футболу Всеволод Бобров, який посилив "льотчиків" Сталіна наприкінці 1949 року.

Всеволод Бобров на Олімпіаді-1956.

Згодом олімпійський чемпіон Бобров згадував, що якимось неймовірним чином проспав рейс. Вперше в нього не продзвонив справний будильник, заведений на 4 ранку. Всеволод на літак не потрапив і цим врятував життя ще й адміністратору команди Миколі Кольчугіну, якого відправили шукати Боброва.

Не полетів на Урал з етичних міркувань Віктор Шувалов, який тільки-но перебрався до ВПС із Челябінська. Також говорили, що боялися реакції уральських уболівальників, котрі називали Шувалова зрадником.

Віктор Шувалов, який вижив, з Євгеном Бабичем і Всеволодом Бобровим.

Капітан команди Олександр Виноградов в останній грі порушив правила та перед вильотом був дискваліфікований на два матчі. Спочатку його все одно збиралися везти, але потім заявили, що Виноградов ще й мікротравму отримав.

Втратив роботу, але зберіг життя наставник москвичів Матвій Гольдін. За кілька днів до матчу його усунули від своїх обов'язків після невдалого для ВПС поєдинку з "Динамо". Гольдін привітав з гарною грою Василя Трофімова, який забив за суперників, коли за його спиною знаходився генерал авіації Василь Сталін, який болісно сприйняв програш.

Євген Бабіч зміг виграти Олімпіаду разом із Всеволодом Бобровим.

Завдяки щасливому випадку, нападнику Євгену Бабичу не встигли оформити документи на перехід із ЦДКА до ВПС МВО, тому він також не полетів на тому злощасному рейсі. А за шість років виграв Олімпійські ігри в Італії.

До Челябінська поїздом

Дивно, але загибель 13 людей зі складу ВПС виявилася недостатнім приводом для скасування матчу чемпіонату СРСР. Усіх хокеїстів клубу, що залишилися в живих, швидко зібрали за указом Василя Сталіна і оголосили терміновий додатковий набір у клуб. А тренером призначили Боброва.

Всеволод Бобров став граючим тренером.

Команду таки відправили до Челябінська, але вже потягом. Дивно, що москвичі, які були на той момент віцечемпіонами СРСР, усіченим складом виграли зустріч із рахунком 8:3, а потім вирушили до Свердловська на похорон своїх товаришів.

Чемпіонат Союзу ВПС догравав двома п'ятірками і навіть у такому стані боровся за призові місця – до "бронзи" йому не вистачило лише одного очка. Але в міжсезоння команда стараннями Василя Сталіна посилилася і наступні три сезони була чемпіоном СРСР.

При цьому, як пізніше писали ЗМІ, інформацію про авіакатастрофу довго приховували і вперше про неї згадав журналіст Володимир Пахомов на сторінках тижневика "Футбол. Хокей" у січні 1969 року.

Павло Жибуртович замінив загиблого брата.

А у звітах про матчі ВПС у пресі не згадувалися автори голів, окрім Боброва, Шувалова та Жибуртовича, але останнього давали без ініціалів, оскільки загиблого Юрія замінив брат Павло.