Трагічна смерть українського воротаря в Росії: чому зіткнення на полі 22 роки тому закінчилося комою

22 роки тому, 18 серпня, у Росії сталося фатальне зіткнення на футбольному полі, яке призвело до смерті талановитого українського воротаря Сергія Перхуна. 23-річного голкіпера ЦСКА госпіталізували до лікарні Махачкали, потім він пережив клінічну смерть, був переведений до Москви, але врятувати дніпрянина не вдалося.

У роковини трагедії OBOZREVATEL вирішив згадати події того дня. Тим більше, що причина смерті Сергія викликала багато запитань.

Перхун був вихованцем дніпропетровського футболу. У 16 років він дебютував в основному складі "Дніпра" проти "Кривбасу" і досі залишається наймолодшим воротарем України, який зіграв у елітному дивізіоні країни. 1994 року у складі юнацької збірної Сергій виступив на чемпіонаті Європи у Північній Ірландії, де команда здобула бронзову медаль.

Після "Дніпра" у кар'єрі голкіпера був молдавський "Шериф". Говорили, що Валерій Лобановський двічі кликав Перхуна до київського "Динамо", але талановитий футболіст не хотів бути другим номером за спиною Олександра Шовковського. А 2001 року Сергій прийняв пропозицію московського ЦСКА, де швидко закріпився в основі.

До того фатального матчу в Махачкалі проти місцевого "Анжі" Перхун зіграв за столичний клуб 12 зустрічей, у яких пропустив лише 6 м'ячів. Безпрограшна серія ЦСКА досягла 17 матчів, а відставання від лідера чемпіонату після невдалого старту скоротилося лише до п'яти очок. Природно, що на поєдинок проти "Анжи" у "армійців" та їх воротаря був божевільне налаштування.

"Сергій мені зателефонував. Він завжди дзвонив перед іграми. Говорили як завжди, але раптом він мимохіть упустив фразу: "Помру, але не пропущу". Я не надав тоді значення цим словам. Хто тоді міг подумати, що я чую голос сина востаннє…", – згадував батько воротаря Володимир Перхун.

Також батько футболіста зізнався, що напередодні гри йому снилися жахіття та загибель сина: "Йдемо ми з ним зеленим полем і про щось розмовляємо. Раптом звідкись з'являється чорна безлика людина. Дістає пістолет і без попередження стріляє в голову – спочатку Сергію, а потім мені... Ми обоє падаємо на землю, мої очі заливає кров. Я повільно повертаю голову і пильно дивлюся на сина. Його голова і обличчя, як і в мене, в крові. Через силу я підводжуся на ноги, те ж прошу зробити і Сергійка, але він залишається лежати на зеленій траві…"

Але Сергій нічого не боявся. І на 78-й хвилині матчу за рахунку 0:0 Перхун вийшов за межі власного штрафного майданчика, щоб перехопити м'яч, спрямований з глибини поля на форварда "Анжи" Будуна Будунова. У результаті футболісти зіткнулися головами та впали на газон.

"Я помітив, що Сергій вийшов за межі штрафного, бачив його ноги. Тому я і повернувся боком. Ніколи б не пішов до кінця на м'яч, якби Перхун був у воротарському чи штрафному, бо там він господар. Але коли побачив, що голкіпер вибіг, тоді ми обидва стали польовими гравцями. Сергій не міг грати руками. Я зіграв головою в м'яч. Ми просто зіткнулися потім. У мене не було думки травмувати його", – згадував Будунов.

Форвард "Анжи" отримав тяжкий струс мозку і пропустив залишок сезону, у нього була зафіксована часткова амнезія, але він зміг повернутися у футбол. А ось травма Сергія, яка хоч спочатку і здалася не такою серйозною, коштувала йому життя.

Перхун дорогою в аеропорт впав у кому. І, незважаючи на всі зусилля лікарів, голкіпер, якому ще не виповнилося 24 роки, 28 серпня помер у московському інституті нейрохірургії імені Бурденка від тотального набряку головного мозку.

Як пізніше згадував лікар ЦСКА Артем Катулін, спочатку зіткнення не виглядало катастрофічним для українця: "Такі речі трапляються, і досить часто. Звичайно, ми побігли на поле, не чекаючи свистка судді. Сергій перебував у свідомості. Що конкретно говорив, не згадаю – 20 років минуло. Очевидно, якісь стандартні фрази".

Після надання першої допомоги його на ношах завантажили в швидку та відправили до центральної лікарні Махачкали. Оскільки матч продовжувався, Катулін залишився на стадіоні з командою, а Перхуна супроводжував другий лікар команди. Місцеві медики діагностували у Сергія пошкодження м'яких тканин та закриту черепно-мозкову травму.

"Жодних нарікань не було, неврологічний статус – в нормі. Після матчу ми приїхали до лікарні. Переговоривши з лікарями, які його оглядали, із самим Сергієм, я запропонував: давайте його залишимо. Після черепно-мозкової травми бажано полежати у лікарні. Перхун сам наполіг на тому, щоб поїхати назад із командою", – згадував Катулін.

Згідно протоколу у лікарні воротареві зробили укол від правця. За словами лікаря ЦСКА, гіпотетично це могло позначитися на стані футболіста, однак і через 20 років він вважав, що в той день медики все робили правильно.

Хоча сестра Перхуна Яна потім недвозначно натякала, що Катулін помилився: "Від різних людей чула, що даремно він одразу зробив два протиправцеві уколи. Адже Сергій після матчу був у свідомості! Запитував, коли наступна гра. А потім два ці уколи – і все. Кома, клінічна смерть. Ще кажуть, що не варто було Сергієві так швидко на літаку перевозити до Москви. Не знаю..."

Пам'ятає той чорний день і другий доктор москвичів Архангельський: "У Сергія невелике розсічення брови. Свідомість він не втрачав. Запитую на полі: "Як почуваєшся?" Каже: "Боляче. Кружиться голова". Його на ношах забирають у підтрибунне приміщення. Доповідаю начальнику команди: потрібна госпіталізація для хірургічної обробки та ушивання рани, рентгена та вакцинації від правця, оскільки був контакт із землею. Нам швидко організують швидку допомогу".

У швидкій було все чудово, Сергій розмовляв, у лікарні йому вкололи вакцину та зробили рентген. Однак у версії Архангельського немає згадки, що Перхун сам просився залишити лікарню та летіти того ж дня з командою. Швидше, це виглядало, як наказ згори.

"Після рентгена нам сказали: "Літак чекає, команда в аеропорту". Я як молодий лікар несміливо заперечив: "Добре б дві години почекати". Це золотий стандарт. При струсі мозку, навіть з легкими проявами, бажано дві години потримати людину лежачи, спостерігати за ним. Це може пройти безслідно, а може погіршитися стан, наприклад, гематома натекти в мозковій оболонці і спровокувати генералізований напад. Що в результаті і сталося... Мені сказали: "Через 4 години ми вже будемо в Москві, і, якщо знадобиться допомога, її нададуть", – зазначив лікар.

По дорозі в аеропорт Сергій знепритомнів і у нього сталася зупинка серця. Другий лікар відразу ж почав проводити базові реанімаційні заходи, голкіпера повезли назад до лікарні, а коли за кілька днів його стан стабілізувався, спеціальним бортом Перхуна перевезли до Москви, до інституту Бурденка.

Проте, за словами Архангельського, українець надто довго перебував у стані клінічної смерті.

"За словами місцевих лікарів, у реанімації його одразу підключили до ШВЛ і начебто "завели" серце. За годину сказали: повторна зупинка серця. І знову "завели", вже на медикаментах! Все ускладнив цей генералізований напад у машині. Як я потім з'ясував, у таких випадках потреба мозку в кисні збільшується у 200 разів. Як це не боляче, його загибель уже тоді була вирішена наперед…", – переживав лікар.

28 серпня в Москві український воротар помер від набряку мозку, більше не приходячи до тями. Сергія поховали у рідному Дніпропетровську. Без батька залишилися дві маленькі доньки, яких виховувала дружина Юлія.

Зазначимо, що у тому серпні, за три дні до загибелі Перхун дебютував у збірній України, провівши на полі другий тайм товариської гри проти Латвії.

"Пам'ятаю, як після гри в Латвії до мене підходив Сергій і запитав: "На матчі з Білоруссю та Вірменією мене викличуть?" Його очі просто сяяли надією. Я сказав: "Звичайно, викличуть, навіть не сумнівайся". Звідки мені було знати, що це наша остання зустріч", – згадував помічник головного тренера Леонід Буряк.

Раніше OBOZREVATEL розповідав про самогубство найкращого бігуна СРСР з України: чому зірка Олімпіади запив снодійне горілкою та бачив кошмари.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі Obozrevatel та Viber. Не ведіться на фейки!