Що сталося з відомим у 90-х футболістом збірної України, який обрав Росію, незважаючи на дружбу з Ребровим
Одесит Дмитро Парфьонов провів 18 матчів за збірну України з футболу, граючи пліч-о-пліч з Шевченком і Ребровим, навіть був другом нинішнього наставника національної команди. В Україні досі залишаються його родичі, але сам захисник вважає за краще жити і заробляти гроші в Росії, жодним словом не засудивши агресора, який знищує ракетами його рідне місто.
OBOZ.UA вирішив подивитися, як складалася кар'єра Дмитра в РФ, громадянство якої він таки прийняв.
ВІД ОДЕСИ ДО МОСКВИ. Парфьонов є вихованцем одеського "Чорноморця". У турнірі дублюючих команд чемпіонату СРСР він дебютував уже у 15 років. А свій перший матч за основну команду "Чорноморця" провів на рік пізніше.
1997 року захисник недовго побігав за "Дніпро", а потім на нього націлилися гранди з Києва та Москви. 1998-го, за словами самого Дмитра, він міг перейти до "Динамо", але вже тоді робив ставку на Росію.
"З самого дитинства я вболівав лише за дві команди – "Чорноморець" та "Спартак", які були схожі і за стилем гри, і за філософією футболу, віддаючи перевагу відкритій, комбінаційній грі. А до "Динамо", незважаючи на велику кількість прекрасних друзів, серце чому не лежало. Можливо, у зв'язку з тим, що конкуренція між "моряками" і киянами на той час видалася дуже жорсткою. "Чорноморець" під керівництвом Леоніда Буряка став першою командою, яка обіграла динамівців двічі поспіль, але виграти золоті медалі нам так і не судилося", – пояснював свій вибір Дмитро.
Хоча до Києва на зустріч із президентом "Динамо" Григорієм Суркісом захисник їздив: "Години три він умовляв підписати контракт, обіцяючи квартиру, машину та інші блага. Але у мене вже була мета – "Спартак". Пропозицію перейти до "Спартака" зробив віцепрезидент клубу Григорій Єсауленко, який дружив із Леонідом Буряком, який тренував тоді "Чорноморець".
У результаті Парфьонов провів у московському клубі найкращі роки своєї кар'єри. З 1998 по 2005 рік у складі "Спартака" він чотири рази ставав чемпіоном Росії і один раз брав Кубок. Після цього встиг пограти за "Динамо" зі столиці РФ та "Хімки".
Влітку 2007 року Парфьонов навіть повернувся до України і укла контракт із київським "Арсеналом", у складі якого провів лише 8 матчів, після чого вирішив завершити кар'єру. Однак як тільки його знову покликали до Росії, ще раз натяг бутси, щоб побігати за "Сатурн" з Раменського.
А кар'єру гравця Парфьонов завершив уже 2012 року в тульському "Арсеналі", який виступав у аматорській лізі.
ЗБІРНА. Парфьонов був учасником першого в історії офіційного матчу молодіжної збірної України 28 жовтня 1992 року, в якому вона зіграла внічию з Білоруссю – 0:0. А 1996-го, ще у складі "Чорноморця" отримав виклик до національної команди, у складі якої дебютував 9 квітня у товариській зустрічі проти збірної Молдови.
Загалом за "синьо-жовтих" Дмитро відіграв 18 поєдинків, взявши участь у стикових матчах зі Словенією в рамках відбору до Євро-2000 та з Німеччиною – у кваліфікації на ЧС-2002. І обидва рази Україну спіткала невдача.
Також один час у ЗМІ та кулуарах гуляла інформація про натуралізацію Парфьонова Росією: "Розмови справді йшли: у збірній Росії чомусь вважалося, нібито не вистачало кваліфікованих захисників, а я тоді був у "Спартаку" на гарному рахунку. Зробити російський паспорт" мені пропонували, але виступати за збірну наших "північних сусідів" я не міг суто юридично – на той час уже був заграний і за молодіжну, і за головну команду України".
При цьому не секрет, що Парфьонов і нинішній тренер збірної України Сергій Ребров були найкращими друзями. Про це розповідав і сам Дмитро, і нещодавно підтвердив батько Реброва Станіслав Іванович: "Найближчими друзями Сергія були Паша Шкапенко та Діма Парфьонов з Одеси. Ми з дружиною навіть із батьками Парфьонова потоваришували".
УРАЛ І БАТЬКІВЩИНА. Закінчивши кар'єру в Росії, захисник вирішив залишитися за поребриком і почав свій тренерський шлях. На початку 2012-го увійшов до тренерського штабу юнацької збірної РФ, готував "Текстильник" з Іваново.
У 2015 році Парфьонов підписав контракт з клубом ФНЛ "Тосно", з яким вийшов у Прем'єр-лігу та виграв Кубок Росії. Але з розформуванням "Тосно" завершились і тренерські здобутки колишнього українця. Хоча він встиг постояти на містку клубу РПЛ "Урал" та тульського "Арсеналу".
Влітку 2022 року був призначений головним тренером клубу першої ліги "Батьківщина", яка брала участь у стикових матчах за право грати у РПЛ. Але буквально тиждень тому було звільнено босами московського колективу. Хоча вони нібито запропонували Парфьонову повернутися до структури, якщо він захоче.
Незважаючи на те, що в Україні продовжували жити його батьки та інші родичі, Парфьонов жодного разу привселюдно не засудив агресію РФ. І зіграв за Легенд "Спартака" у пропагандистському матчі пам'яті ще одного колишнього українця Іллі Цимбаларя.
А у березні 2014-го, після окупації Криму, висловлював побоювання за майбутнє українського футболу "у зв'язку з важкою ситуацією в країні" та між рядками засуджував Революцію гідності, під час якої на Майдані загинуло понад 120 людей.
"Звичайно, дуже сумно, коли ллється кров. Необхідно знайти більш мирне вирішення проблеми. Приклади арабських революцій показують, що подібні заходи ні до чого доброго не призводять. У цих країнах досі зберігається плутанина", – заявляв одесит.
Раніше OBOZ.UA повідомляв, що футболіст, який втік з "Шахтаря", отримуватиме громадянство РФ.
Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі Obozrevatel та Viber. Не ведіться на фейки!