Названо можливі причини смерті знаменитого українського тренера в Росії

Близькі знайомі відомого футбольного тренера Ігоря Гамули назвали дві ймовірні причини його смерті. Кончину 61-річного українського фахівця могли спричинити раптові проблеми із серцем, або гіпоглікемічний шок.

У той же час усі друзі спеціаліста спростовують версію про те, що причиною смерті міг стати COVID-19.

"Наскільки я знаю, він не хворів. Це точно не коронавірус. Швидше за все, серце", – цитує "Championat.com" спортивного директора московського футбольного клубу "Геракліон" Станіслава Станіславського.

Колишній футболіст новоросійського "Чорноморця" Роман Орещук в інтерв'ю ТАРС висловив припущення, що однією з версій може бути гіпоглікемічний шок.

"Але це тільки виглядає як це, я не можу сказати на 100 відсотків, деталі уточнюються," – додав Орещук.

Для довідки : гіпоглікемічний шок – критичний стан організму, що виникає при різкому зниженні вмісту глюкози в крові.

Гамула народився 1960 року в Алчевську (Луганська область). Як футболіст виступав за луганську "Зорю" та ростовський СКА, з яким у 1981 році виграв кубок СРСР.

Свого часу очолював одеський "Чорноморець", латвійську "Даугаву", ужгородське "Закарпаття". З 2011 до 2020 року тренував молодіжну, а потім основну команди ФК "Ростов".

Особливої популярності у світі футболу Гамулі принесли його яскраві прес-конференції. Найвідоміші висловлювання зібрав Championat.com.

Про заміну футболіста:

"Коли він робив підкат біля мене, я міг зазирнути в його очі. Мені здалося, що він просив мене: "Василич, давай, я вже ... (втомився ) Він не просив сам заміну, але по його очах я прочитав, як він хотів, щоб його замінили”.

Після одного з матчів у Самарі:

"Та на цьому полі не у футбол треба грати, а кротів ловити! Я вас запевняю, вони там водяться!"

Про заміну:

"Випустив другого нападника, думав, він нам чимось допоможе. А він може допомогти тільки померти. Тепер не знаю, що з ним робити. А що з ним робити? Зібрав сумку – та... додому!".

Про психологію:

"Коли мої футболісти на тренуваннях грають в один дотик, у мене голова крутиться. Я думаю: може це переодягнені? Може, не наша команда? А виходимо на гру – і починають чогось боятися. Я все розумію – психологія…".

Про свої висловлювання:

"У той момент, коли говорю, не те щоб не чую себе – просто не думаю, що це може бути смішно. А потім відкриєш газету – і самому весело стає. Мені вже начальство наказує: мовчи, мовчи. Добре, відповідаю. Але як мовчати, якщо мене несе?".