Балканський феномен. Як Хорватія опинилася в фіналі ЧС-2018
В останні роки збірна Хорватії стає все краще і краще, але виходу в фінал чемпіонату світу 2018 від "Картатих" ніхто не очікував. Все ж хорватам поки далеко до статусу топ-збірної, але саме балканці багато чим здивували футбольний світ.
Читайте: Франція - Хорватія: огляд фіналу ЧС-2018
OBOZREVATEL заглядає в футбольне господарство Хорватії та розбирається, що саме дозволило маленькій нації досягти великого успіху на ЧС-2018.
Після розпаду Югославії в Хорватії не кинулися різними методами ліпити "сильний чемпіонат". Акценти були зроблені на іншому
Чужий успіх
або провал досить часто приміряєш на себе, представляючи свою особисту долю в тому чи іншому випадку. Якщо проектувати нинішній успіх Хорватії на український футбол, то треба чесно прийти до висновку - наш футбол відстав від хорватського набагато і у всьому. Хоча величезної різниці в чемпіонатах, власне, і немає.
Але є просто величезна різниця в поставлених цілях і методах їх досягнення. Балканці свого часу, через кілька років після розпаду Югославії, не "відкрили Америку" - вони взялися за виконання досить простих істин. Але головне - ніхто не тягнув у футбольні справи на перший план особисті амбіції та всіляку корупцію. У Хорватії досить швидко зрозуміли - для успішного виживання і розвитку в перші десятиліття незалежності країни потрібно навчитися вирощувати сильних гравців і продавати їх за кордон. Продавати в будь-якому випадку навіть за мінімальну вигоду.
Хорватська вища ліга, що нині складається всього з 10-ти команд, ніколи не була відмінним полігоном для вирощування великих гравців. Але на Балканах за цим ніхто і не гнався, більшість клубів зробили акцент на іншому - створення своїх шкіл з продуманими методиками навчання. Благо, загальні умови хорватського клімату дозволяють без проблем створювати та матм
трав'яні поля, залишалося тільки розвинути загальну інфраструктуру.
Минуло кілька років, і буквально у всіх великих містах країни (особливо там, де є клуби "вишки") діти отримали можливість за скромну плату (а то і безкоштовно) стабільно і якісно займатися футболом. І ключове тут - "займатися футболом". Не просто ходити на тренування, бити м'яч і зустрічатися з інтригами, коли тебе ставлять або не ставлять в склад (або випускають проти суперника набагато старшого), а просто вчитися футболу. І майже ніяких гонок за результатом. Те, чого ніяк не хочуть зрозуміти в Україні, - дітей не потрібно змушувати добувати результат, при цьому "заряджаючи" арбітра або роблячи підстави в половині команд. Дитячий футбол буде приносити плоди в інший концепції - дітей треба вчити (!) грати (!) в футбол. Бажано методично і бажано на рівних полях. До початку 2000-х у Хорватії всього цього було в достатку.
Навчилися продавати майже на 50 млн.в рік
Серед хорватських клубів хіба що "Динамо" Загреб може трохи пошуміти в єврокубках, та й то - лише в груповій стадії. Рівень місцевого футболу і Динамо зокрема не дозволяє особливо розраховувати на гучні успіхи. Але якщо пішло вирощування своїх якісних футболістів, то чому не росте рівень команд і чемпіонату?
Тому що це не головна мета хорватського футболу. Головна - продавати гравців за кордон, при чому не боятися відпускати їх в юному віці. Як тільки гравець заявив про себе, його беруть в оборот, рухають прогрес і продають за прийнятні гроші - це і заробіток, і рух бізнесу. Ніяких "нехай ще пограє на батьківщині до 23-х, перейти в інший клуб завжди встигне".
Хорвати навчилися продавати і працювати на експорт, що кожен сезон приносить в казну клубів непогані як для хорватського масштабу гроші. Вже на початку-середині 2000-х хорватські клуби продавали футболістів в сукупності на 13-14 мільйонів євро! Це сума трансферів за весь сезон, враховуючи внутрішні і міжнародні трансфери. Але з огляду на те, що внутрішні переходи в основному обчислювалися в сотнях (а то й десятках тисяч), то левову частку становив дохід саме від міжнародного експорту. Сезон 1990/2000 - продажів на 13,5 млн., сезон 2003/04 - 14,7 млн., сезон 2006/07 - 12,4 млн.
Але це були ще "квіточки". "Ягідки" приспіли до кінця 2000-х, початку 2010-х. У сезоні 2008/09 Хорватія зробила трансферів аж на 41,8 млн. євро! Сезон 2010/11 - 30,5 млн., сезон 2012/13 - 32,8 млн., А в сезоні 2017/18 цей показник виріс до 46,3 млн. євро. Без малого майже 50 мільйонів євро - величезні гроші для футболу невеликої країни. Якщо порівнювати з Україною, чий футбол все ще вважає себе статусним і має 12 команд в "вишці", то це в рази більше.
Звичайно, на папері у нас в деякі періоди кращі цифри, але лише завдяки регулярному продажу латино-американців з "Шахтаря" (Вілліан, Алекс Тейшейра, Дуглас Коста, Фред, Феррейра) і нещастим непоганим операціям "Динамо" (Бангура, Драгович, Бельханда , Ярмоленко). Але зауважте, майже всі перераховані вище - легіонери. Своїх гравців "Динамо" і "Шахтар" фактично не продають (в останні роки тільки почали відпускати перших "пташенят" типу Руслана Малиновського або Романа Яремчука, але за "копійки").
Решта ж клубів, крім "Динамо" і "Шахтаря", практично не вміють продавати і навіть не хочуть чути про це. У них інші цілі. Хіба що "Зоря" останнім часом налагодила продажів гравців, і останньою гучною угодою став трансфер кіпера "Зорі" Андрія Луніна, і не аби куди, а в сам "Реал Мадрид". А раніше ще "Карпати" здійснювали кілька непоганих як для середняка українців угод.
Здорова робота системи призвела до того, що хорвати є майже у всіх провідних клубах Іспанії та Італії
Але це все епізоди і "крихти" в порівнянні з налагодженою системою в Хорватії. Уже в нинішньому сезоні, станом на 15 липня (екватор трансферного вікна в більшості країн Європи), хорватські клуб продали 54 гравця на суму 26,2 млн. євро. І це при тому, що основна частина трансферного вікна (в серпні) ще попереду. Наприклад, "Динамо" Загреб вже продало три гравця в Німеччину ("Штутгарт"), Італію ("Рома") і Англію ("Ноттінгем Форест") на 13,5 млн. Інші клуби також наторгували вже від 2-х до 4-х млн. євро.
Але навіть це не головне. Цифри цифрами, а ця система в кінці кінців дозволяє отримати великих гравців для збірної. Якщо футболісти ще в 17-20 років їдуть в європейські клуби середньої руки і прогресують там, то пізніше потрапляють "на олівець" більш маститим клубам. А в останні роки, особливо в Італії, не соромляться брати і зовсім молодих гравців прямо з Хорватії. Адже є впевненість - в Хорватії з самого дитинства виховують і готують якісних футболістів.
Якщо подивитися на сьогоднішніх героїв збірної, які привезли з ЧС-2018 срібло, то більшість з них особливо не затримувалися на батьківщині. Після декількох років в хорватському чемпіонаті футболісти в 20-21 виїжджали за кордон, причому часто в добротні клуби: Деян Ловрен - "Ліон" (21 рік), Домагой Віда - "Байєр" (21), Шиме Врсалько - "Дженоа" (21), Ведран Чорлука - "Ман Сіті" (21), Іван Перічіш - "Сошо" (17), Модріч - "Тоттенхем" (23). Навіть Іван Ракітіч, що виріс в Швейцарії в школі "Базеля", також не засиджувався довго на першому місці та вже в 19 рушив в "Шальке". Звичайно, не у всіх перше відрядження за кордон виявилася вдалим, і довелося повертатися додому (як той же Віда після "Байєра" повернувся в "Динамо" Загреб, звідки перейшов в київське "Динамо"). Однак загальна тенденція показова.
Як підсумок - перелік клубів, з чиїх гравців склалася збірна Хорватії на ЧС-2018. "Монако" (Франція), "Атлетіко" (Іспанія), "Мілан" (Італія, 2 гравця), "Ліверпуль" (Англія), "Інтер" (Італія), "Ювентус" (Італія, 2 гравця), "Барселона "(Іспанія)," Реал "(Іспанія, 2 гравця). А крім цього є ще представники чемпіонатів Німеччини, Бельгії, Туреччини та більш скромних клубів Італії. Але - "Реал", "Барселона", "Атлетіко", "Ювентус", "Інтер", "Ліверпуль" - там грають хорвати (причому на основних ролях), які колись починали в своїх скромних клубах і в певний час були продані за кордон.
І вони домоглися світового визнання (Лука Модріч - найкращий гравець ЧС), виходячи в фінал чемпіонату світу.