Сучасна казка у серці Карпат: проєкт Mandra Morion став сенсацією в українському туризмі та інвестуванні
Котеджне містечко розташоване на висоті 900 м у мальовничому Микуличині
Коли в Україні на кожному розі гримлять прізвища Усика, Гвоздика і Ломаченка як нинішніх кращих чемпіонів, часто забувається ще один переможець — Артем Далакян.
Далакян ще на початку 2018-го здобув чемпіонський пояс WBA в найлегшій вазі, але його кар'єра дійсно відрізняється від інших українських зірок боксу. Всі свої бої (крім одного) Артем провів в Україні, ніколи не жив у Європі чи США, а в 2014-му втратив свій пояс через війну на Донбасі. Коли ж прийшов час захищати титул, Артем зробив це по-особливому — став першим боксером в історії України, котрий захистив титул у Києві, а бій провів на... майданчику для гелікоптера.
В інтерв'ю OBOZREVATEL Далакян розповів, як перетворив 2018-й рік у найкращий етап кар'єри, перед яким вибором стоїть зараз і яке унікальне досягнення встановив в історії українського боксу.
Читайте: Повзав по рингу: непереможний український боксер виграв чемпіонський бій
— 2018-й для вас — завоювання пояса і два успішні захисти. Можна сказати, це поки найбільш стрімкий ривок у вашій кар'єрі?
— Цей рік був дуже прибутковим, говорячи про результати боїв і роботу загалом. Ми довго йшли до цього, і праця не залишилася без нагороди — рік вийшов насичений боксом і перемогами. А це багато коштує.
— Здобути звання і двічі його захистити протягом 10-ти місяців — це напружено чи нормальний ритм?
— У цілому нормально, але важко морально. Коли ти стаєш чемпіоном світу, а вже через три місяці тобі треба обов'язково відстояти титул — це непросто психологічно. Але коли провів обов'язковий захист, то з вільним усе набагато простіше. Готуєшся однаково, але є різниця у ставленні до боїв і моральному сприйнятті. Тому другий захист був уже набагато легшим.
— Крім того, завоювання чемпіонського пояса пройшло на фоні історії з відмовою японця Іока за декілька тижнів до бою... Судячи з усього, тоді ви були явно злі та навіть розгублені?
— Так, перед тим я провів два збори й серйозно готувався, рівень моральної та фізичної готовності був дуже високий. І тут буквально за два тижні до вильоту в Японію приходить новина, що Іока відмовився від бою й узагалі йде з боксу. Тоді я добряче засмутився й розгубився, по суті, не знав, що робити. Та й тренери з керівництвом теж були збиті з пантелику. Ми довго йшли до цього і дуже хотіли, проте в один момент усе зірвалося. Але нічого, в результаті все перекрутилося і склалося навіть краще — ми отримали бій в Америці та перемогу.
— Ви вже майже рік у званні чемпіона світу з двома захистами. Після довгих років в аматорах і професіоналах уже звикли до такого статусу, чи все ще якось по-особливому ставитеся до цього?
— У будь-якому випадку це змінює людину, і я відчуваю, що в кращий бік. Коли боксував за звання Континентального чемпіона, то йшов довгим шляхом до звання чемпіона світу. Тепер же маю більше відповідальності — треба яскравіше й сильніше боксувати в будь-якому бою і довше утримувати пояс. Це вже інший настрій і підготовка, та й інша поведінка в цілому.
— Як думаєте, якби не та ситуація з позбавленням пояса WBA International, усе могло скластися інакше? Або титул ЧС нікуди б не подівся все-одно?
— Загалом нічого жахливого тоді не трапилося. Просто шлях до звання чемпіона, можна сказати, більше розтягнувся для мене. Думаю, в цьому нічого погано — я зміг набрати більше досвіду й краще підготувався до вирішального бою. Як кажуть, "все, що не робиться, — на краще".
— Як саме тоді на ситуацію із втратою пояса вплинули бойові дії, які почалися на Донбасі?
— До того ми постійно боксували в Донецьку. А потім виникла заминка у зв'язку з ситуацією в місті, потрібно було з'ясувати багато моментів із організації та подолати інші труднощі, і керівництво трохи не встигло з організацією. Хоча не було якихось проблем зробити бій в іншому місці.
Але ми втратили час, коли спочатку розраховували на одне, а нам у підсумку сказали інше. Коли пояс уже був втрачений, нам говорили, що часу на захист було 4-5 місяців, хоча ми сподівалися, що через ситуацією в Донецьку нам додадуть часу. Однак потім досить швидко я отримав можливість боксувати за пояс Континентального чемпіона, що було вже вище.
— Напевно, та ситуація взагалі була шокуючою для вас — втратити пояс через таке?
— Звичайно. Завдяки нашому президенту Юрію Георгійовичу Рубану, який реально дуже багато робить для боксу, я особливо не відчув негативу в тій ситуації. Він тоді казав мені: "Артеме, все буде нормально, не переживай — це не така вже й серйозна втрата, у нас все ще попереду". Коли президент компанії особисто тебе мотивує такими словами — це надихає. Те ж саме говорив і Єлісєєв. Завдяки їм ми дійшли до завоювання чемпіонського пояса, і все вдалося.
— Усі бої крім чемпіонського, з Вілорією, ви провели в Україні. Звідки така позиція, враховуючи, що багато боксерів на початку професійної кар'єри прагнуть потрапити в США або хоча б у Європу?
— Я вважаю, це навпаки — дуже круто і великий плюс нашій компанії, що бої проводяться саме в Україні. Так, багато хто прагне за кордон, у пошуках кращих умов і гонорарів. Але мені тут роблять умови не гірші, ніж у Європі чи інших країнах.
А ще ми показали, що можемо провести бій в Америці, водночас успішний, знаковий бій. Це не проблема, але позиція нашого клубу така — працювати в Україні. Якщо подивитися в загальному, то чому б і ні?
— До того ж, зважаючи на незвичайні бої на відкритому повітрі на вертолітному майданчику...
— Так, і це був перший бій в історії Києва, в якому українець боксував за звання чемпіона світу.
— Звідки взагалі з'явилася ідея битися на майданчику для гелікоптера під відкритим небом? І яка специфіка такого поєдинку?
— У Донецьку ми раніше втілювали подібні ідеї, проводячи бої на відкритому просторі. Заходи організовувалися в центрі міста на тоді ще площі Леніна. Потім були бої на "Донбас Арені". І якщо є досвід боїв на відкритому повітрі, то чому б не на вертолітному майданчику? Відмінне місце, є де і ринг поставити, і забезпечити інші необхідні умови.
Що ж стосується специфіки, то нічого такого. Звичайно, все залежить від погоди, і в Києві вона не підвела. Хоча напередодні бою і пройшов дощ, але перед початком все припинилося, поверхня встигла висохнути, і ми чудово все провели. Чесно кажучи, різниці з залом взагалі не відчули. Було тепло, сонячно і комфортно.
— У вас були на початку професійної кар'єри перспективи виїхати жити і тренуватися в іншу країну?
— Пропозиції були, і досі мені постійно пропонують регулярні бої та співпрацю закордоном. Таких моментів вистачає, але ми з моїм менеджером одразу все відсіюємо, і далі вже він веде переговори за звичними варіантами. На майбутнє нічого не хочу загадувати, але нині немає планів кудись їхати. Сім'я тут, друзі тут, бої добре проводяться в Україні, тому кидати все та їхати за кордон я не хочу. Мене і тут все влаштовує.
— Бій із Вілорією у США — це була умова суперника?
— Так, вони виграли торги й крім США не розглядали варіантів, оскільки Вілорія всі бої проводить в Америці. У той момент це був чудовий шанс завоювати пояс чемпіона світу, і за цим я був готовий їхати куди і коли завгодно, хоч 31 грудня. Коли мене питали про такі нюанси в тому випадку, я твердо відповідав: "Мені все одно". До цього доводиться йти дуже довго, і коли шанс випадає, треба його використовувати максимально, незважаючи на всі обставини.
Коли я переміг Вілорію в Америці, на його території, вони трохи були в шоці. Приїхав маловідомий хлопець з України й успішно відбоксував із іменитим суперником у бою, який організували його ж промоутери. Для команди Вілорії втрата пояса стала дуже серйозною.
— Що найбільше запам'яталося і вразило у США? Що було "космічним" у порівнянні з Україною?
— У плані організації бою, то нічого такого, чого немає у нас. Тут хочеться сказати про інше —наскільки там краще люблять бокс і ходять на футбол, і як із бою роблять шоу. Мій бій із Вілорією був першим на вечорі боксу, після мене мало ще відбутися два-три бої. І коли я виходив у зал, який вміщує десь 10-15 тис. людей, то він був заповнений уже на 70-80 відсотків! Це на перший бій! Було видно, що люди люблять бокс і реально прийшли вболівати за своїх боксерів.
Звичайно, було приємно, що твій бій відвідали багато відомих особистостей — нинішні тренери й колишні зірки боксу. Наприклад, був Фредді Роуч. Тобто, змагальний процес був організований на такому рівні, що іноді захоплювало дух.
— У вас жодної поразки в профі — як це сприймаєте? Є психологічний тиск?
— Особливо не звертаю на це уваги, але роблю акцент на тому, що програвати не можна ніяк (посміхається). Хочеться, щоб послужний список був без поразок. Коли ти боксуєш у любителях і десь програв, у тебе ще є шанс виграти той чи інший турнір знову. У професіоналах же все інакше — якщо ти програв, одразу падаєш у рейтингу й отримуєш нові складності в пошуку наступного суперника. Крім того, якщо ти — діючий чемпіон світу, то програвати взагалі не можна.
Так, завжди хочеться йти без поразок, і робити це за максимумом. Хоча тут багато залежить від здоров'я і бажання. Але в цілому ж, це великий плюс, що мені вдається йти без поразок. І дай Бог довше так протриматися.
— У 2018-му ви увійшли в один ряд із Усиком і Ломаченком, пізніше в компанію чемпіонів приєднався й Гвоздик. Але середньо- і важковаговики більш розкручені, вас же знає доволі мало людей. Буває прикро за таке?
— Чесно кажучи, іноді прикро. Адже ти однаково працюєш — що в легкій вазі, що в "тяжкому" дивізіоні. Але цінуються більше важковаговики та їхні бої. Однак так було завжди, і в любителях також. До того ж легковаговикам десь і важче доводиться, оскільки нам складніше "ганяти" вагу. Але так склалося в світі. Як не прикро, а так уже є, і суті справи не зміниш.
У мене бої непогані, яскраві, з нокаутами, зокрема й технічними, що теж важливо для легкої ваги. Хто дивиться і любить бокс, той дивляться і мої бої.
— У важковагових категоріях домінують здебільшого американці та європейці. У вас у легкій вазі — більше представників Азії та Південної Америки...
— Це таке, бокс є бокс. Можна і китайця зустріти дуже технічного не в легких категоріях. Тут все залежить від боксера, все індивідуально. Мене часом запитують: "Чи є окремо школи боксу — українська, європейська, американська і ще якісь?" Але такого немає, щоб вони окремо виділялися. Все залежить від тренера спортсмена — у кого ти починав, із ким довше працював, хто тебе вів. Плюс дані від природи. Кожен боксер — індивідуальність.
Так, в Америці більше акцент на фізичну готовність, в Азії працюють більше над ударами. В Україні, як зараз видно, багато хто бере від сім'ї Ломаченка — Василя і його батька. Тобто, намагаються "насипати" ударів. Але в кожного — свій розвиток, зі своїми плюсами та слабкостями. І немає такого, щоб стиль боксу залежав від регіону.
— Ви самі у кого намагалися повчитися і взяти більше корисного?
— Раніше і зараз мені подобався Рой Джонс. Хоча, напевно, це кумир багатьох боксерів. Джонс — це швидкість і техніка. Потім мені подобався Насім Хамед. Зараз із задоволенням спостерігаю за Василем Ломаченком. Свої плюси є й Саші Усика, часом щось відзначаю в його діях і одразу з'являється в голові: "Треба спробувати це самому".
— Фактор Анатолія Ломаченка, напевно, це щось особливе для українського боксу...
— Так, ця людина повністю віддається боксу і тренерській справі. А головне — він не стоїть на місці. Постійно розвивається і впроваджує в свою роботу багато різних речей. У нас же тренери зазвичай як — після радянської школи топчуться навколо чогось одного, під одну гребінку "загрібаючи" й майбутніх боксерів. А Ломаченко постійно розвивається і дає багатогранне навчання. У Васі й Анатолія Ломаченків відмінна історія роботи, і багатьом тренерам такого не вистачає. Багато просто женуться за грошима або за результатом, а в плані навчання боксера робиться мало.
— Раніше ви говорили, що хочете одразу два-три пояси об'єднати. Звідки бажання зробити "велику ставку"?
— У моєму випадку чималий ризик, десь 50 на 50, якщо об'єднувати пояси з іншими категоріями. Один чемпіон світу, в IBF — Моруті Мталане, раніше був моїм спаринг-партнером, і через декілька місяців взяв пояс. Другий — англієць Чарлі Едвардс по лінії WBO, котрий допомагав мені готуватися до захисту. Тобто, два володарі поясів — мої минулі спаринг-партнери. Так, я їх добре знаю, але так само добре і вони вивчили мене.
Є можливість боксувати з кимось із них і об'єднувати пояси. Але команда Мталане, наскільки мені відомо, відмовилися від бою, а ось із Едвардсом зараз ведуться переговори. Подивимося, як вони — погодяться чи ні, сам не знаю.
Це все дуже круто і реально зробити, і я з великим бажанням прийму такий бій. Знову ж таки, неважливо, де він відбудеться — буде круто боксувати як в Україні, так і в Англії, наприклад.
— Коли приблизно чекати наступного бою?
— Думаю, найближчим часом уже буде конкретика. Нині я тренуюся 1-2 рази на день, у лагідному режимі, набираю форму. І чекаю вже конкретної інформації щодо бою — буде це об'єднавчий бій або черговий обов'язковий захист.
— Чи замислювалися колись над переходом у більш високу вагову категорію?
— Зараз я про це не думаю, тому що в першу чергу працюю над метою "об'єднати ще 1-2 пояси". Хочеться зміцнитися в нинішньому статусі й добувати пояси інших версій. Як тільки вийде завоювати ще 2 пояси, а то й об'єднати всі 4, тоді можна вже замислитися над іншим. Тобто, треба вичавити максимум тут. А так я вже дивився на боксерів двох вищих категорій, спостерігаю за ними потихеньку. Але про перехід буде вирішуватися явно пізніше.
— Є мета: "абсолютний чемпіон" уже в 2019-му?
— Це все реально і може здійснитися. Але головне, щоб інтерес співпадав й у моїх суперників, щоб вони також хотіли об'єднувати. Якщо ж чемпіони світу за іншими версіями, грубо кажучи, будуть сидіти у себе вдома і тільки захищатися, то нічого не вийде. Так можна хоч рік, хоч два топтатися навколо, але пояс не забереш. Тут дуже багато нюансів, усе залежить від цілей багатьох людей. У мене мета — об'єднувати, але у когось може бути інакше.
— Багато хто говорить, що в 30 років кар'єра боксера тільки починається. У вашому випадку саме так? Або вважаєте, що вже пройшли велику частину свого шляху?
— Не думаю, що я пройшов або не пройшов половину шляху. Тут теж все індивідуально, багато що залежить від здоров'я. Якщо ти, скажімо, "бронелобий" і провів 20 боїв в очманілому темпі, й виходиш на ринг із "набитою" головою, то зрозуміло — людина себе вичерпала. Боксер втратив свої енергію і силу, тому немає і бажання, і особливо здоров'я.
А хтось намагається проводити бої технічно, без травм, не отримувати багато. І кому як пощастить, кажучи про здоров'я. У кожного по-своєму. Ти можеш вичерпати себе вже за 10 боїв, а можеш бути "огірочком" і після 30-40 боїв. Навіть видно зовні по людині — і фізика на рівні, і мотивація. А якщо боксувати з позиції "втомився і нічого не хочеться", то можна закінчити кар'єру і в 25.
Найкрасивіші дівчата у нас в Instagram!
Котеджне містечко розташоване на висоті 900 м у мальовничому Микуличині
Запит Києва на ракети Tomahawk був конфіденційним, але потрапив до мережі
Обмежено користування навіть ювелірними прикрасами та мобільним телефоном
OBOZ.UA відстежує перебіг виборів, результати яких вплинуть на життя не лише США, а й усього світу
Всесвіт відкриє їм потужний фінансовий потік, але розпорядитись ним потрібно буде мудро
Ці 8 кроків допоможуть швидко навести лад в оселі і не вибитись із сил