"Створимо проблеми всім!" Спадкоємець Усика у збірній України побореться за $100 тис. на ЧС

Сьогодні на чемпіонаті світу з боксу в Белграді проходять перші поєдинки. Збірна України вирушила до Сербії без свого лідера Олександра Хижняка. Але в бій рвуться нові таланти – такі, як чемпіон світу серед юніорів-2013 Роберт Мартон, якого можна назвати спадкоємцем Олександра Усика. Закарпатський тяж (до 92 кг) у майбутньому також бачить себе супертяжем і володіє швидкими ногами.

OBOZREVATEL поговорив із Робертом напередодні вильоту до Сербії. 24-річний боксер розповів про 100 000 доларів за перемогу на ЧС-2021, настанови Усика і тривалий переход у дорослий бокс.

– Перехід у дорослий бокс тривав для мене п'ять років. Два роки тому я виграв чемпіонат України до 22 років. Я їздив на чемпіонат Європи і перемагав на різних турнірах. Саме в дорослому боксі цього року був уже мій третій чемпіонат України. Спочатку я був третім, потім – другим, а цьогоріч уже став першим. Хоча в минулому теж налаштовувалися на золоту медаль, але чемпіонат скасували за тиждень до його старту. Це був досить довгий шлях.

– Якісь проблеми були під час переходу?

– Так жодних проблем не було. Просто не всім усе відразу дається. Не в усіх виходить у 19 років виграти Україну, хтось приходить до цього трохи пізніше. 24 роки для важковаговика – гарний вік. Це не пізно і не рано, а саме вчасно. Я 19 років займаюся боксом, але нам є ще куди рости. Так, шлях був довгим, але тому він і цікавіший, а перемоги – смачніші.

– Карантин якось завадив вашому просуванню вперед?

– Ніяк. Він навіть нам допоміг, тому що ми були зосереджені на роботі. Наша обласна федерація зробила все, щоб під час карантину ми провели більше боїв, ніж до пандемії. Ми добре розвивалися, і зараз є результати.

– Свого часу ви були учасником Юнацької Олімпіади, але на Іграх у Токіо-2020 виступити не вдалося. Чому?

– Я навіть не проходив відбір. У збірній України я йшов другим номером. І в тому випадку, якби у нас не було ліцензії на Європейському кваліфікаційному турнірі, я повинен був брати участь у світовому. Але світовий турнір скасували через коронавірус, і у мене навіть не було шансу поборотися за поїздку до Токіо.

– Стежили за змаганнями в Японії у своїй вазі? Як вам конкуренція?

– Гарна. Але головне, як ми будемо боксувати, а не наші суперники. Головне, щоб у нас усе було добре, тоді ми створимо проблеми для всіх. На чемпіонат у моїй вазі приїдуть всі найсильніші. Зокрема дворазовий олімпійський чемпіон кубинець Хуліо Сесар Ла Крус, який виграв "золото" в Токіо-2020. Не буде тільки Мусліма Гаджімагомедова з Росії, який на Олімпіаді став другим.

Зараз на чемпіонаті світу рекордна кількість учасників за всю історію. З цього року ввели преміальні, і для багатьох це стало мотивацією. За третє місце боксер отримує 25 000 доларів, за друге – 50 000, а переможець – 100 000. І це добре для розвитку спортсменів.

– У квітні цього року ви встигли дебютувати на професійному ринзі, вигравши за очками у досвідченого грузина Паата Адуашвілі. Як почувалися у новій ролі і чи не збиралися залишити олімпійський бокс?

– Ні, я не збирався йти в профі. Просто захворів і не поїхав на турніри для любителів, оскільки не був готовий боксувати на високому рівні. Мені треба було перепочити. І у нас була така невелика підготовка до професійного бою. Ми його провели як спаринг, щоб не втрачати бойову форму. Не було жодної конкретики щодо профі, це був просто прохідний етап.

А відрізняється профі тільки тим, що боксував без футболки. Решта – все те ж саме. Так, рукавички інші й три раунди замість чотирьох, але це не сильно впливало. У любителях суперники поки набагато титулованіші й сильніші. У професіоналах ми ще не дійшли до того рівня, щоб порівнювати.

– Чи збираєтеся поєднувати олімпійський і професійний бокс?

– Поки є цілі та плани в любителях, але в майбутньому все можливо. Це може статися через рік або через п'ять, а, може, й ніколи. Час покаже. Зараз усі думки про чемпіонат світу, після якого будемо будувати плани на майбутнє.

– Свого часу ви хотіли стати футболістом.

– Я тоді був дуже маленький, але відразу не вийшло, і мене швиденько відправили на бокс.

– Чи не пошкодували? Адже вас же весь час б'ють.

– Нас не б'ють, а вчать захищатися і завдавати шкоди супернику. Нас б'ють рідко. Майже ніколи. Але тільки так і можна боксувати. Інакше потім можливі наслідки – будеш помилятися у словах і в усьому іншому. Краще не пропускати.

– Після Юнацької олімпіади ви розповідали, що познайомилися на змаганнях з Олександром Усиком і багато всього почерпнули зі спілкування з ним. Ви продовжуєте підтримувати стосунки? Якісь поради й досі дає?

– Коли ми бачимося, то завжди є настанови. Але з Олександром навіть спілкуватися не треба, його треба слухати, стежити за тим, що він робить, і брати приклад. Як він тренується, ставиться до роботи, розмовляє. Найбільше у ньому мене вражає, що коли важко, то важко всім, а він із цього вичавлює ще більше. Ось це неймовірне терпіння, праця, вміння перейти через себе і грамотна робота.

– Ви теж тяж, як колись був Усик. Не брали його кар'єру за основу для розвитку власної?

– Звичайно, є мрія бути чемпіоном світу у суперважкій вазі. Але я не можу зараз перескакувати. Все покроково: спочатку любителі, потім професіонали до 91 кг, а потім – супертяжі. Треба грамотно до цього підходити, і з часом усе буде ясно.

– Не секрет, що сильними сторонами Олександра Усика є його ноги і хороша фізична підготовка? А які ваші козирі?

– Швидкість і робота ніг. Адже той, хто добре працює ногами, зазвичай практично не пропускає.

– Дивились поєдинок Олександра Усика проти Ентоні Джошуа? Які були думки під час сутички?

– Я так переживав за Олександра, що за бій втратив, напевно, кілограмів зо два. Я був упевнений, що він виграє. Але Джошуа – потужний боксер, тому боявся, щоб Усик усе-таки не пропустив, адже кожен удар може бути останнім. Це була єдина небезпека від Джошуа. Але сила не зіграла свою роль, а в тому, що Олександр як боксер вищий класом, ніхто не сумнівався. Те, що він показав у ринзі, було просто диво. Красиво, технічно, просто топ.

– Близькі дивляться ваші бої?

– Всі, крім дівчини і мами. Хоча мама розповіла, що крайній бій дивилася, і я здивувався. Але дивилася вже у повторі, коли знала результат. Я кажу, що так не чесно.