Не відразу згадала Шевченка: найкраща біатлоністка світу - про ЧС на рідному стадіоні, майбутнє та любов до футболу
Доротея Вірер – одна із героїв чемпіонату світу з біатлону, що нещодавно завершився в італійському Антхольці. Уроджениця цих місць зуміла виправдати сподівання італійців, виборовши два "золота" в особистих стартах та "срібло" зі збірною у змішаній естафеті.
Доро чимало спілкується і з італійською, і зі світовою пресою. Даючи тисячі інтерв’ю і, вочевидь, випрацювавши шаблонні відповіді, Доро при цьому завжди знаходить можливість пожартувати та щедро обдаровує співрозмовника своєю чарівною усмішкою та променистим сміхом.
Знаючи, що спортсменка обожнює шоколад, ми вирішили презентувати "кампіонессі" набір вишуканих делікатесів під назвою "Золота едиція". Мовляв, золота колекція – для золотої дівчини, якою атлетка є на цьому чемпіонаті. Було помітно, що Доротеї подарунок сподобався.
Наступного дня після своєї другої "золотої" медалі на ЧС в індивідуальній гонці Доротея дала ексклюзивне інтерв’ю Олександру Гливинському спеціально для OBOZREVATEL.
- Доротеє, перш за все прийміть вітання з приголомшливим виступом на цьому чемпіонаті світу: ви вразили всіх двома яскравими перемогами поспіль! Відчуваючи сатисфакцію підкорених вершин і певну психологічну розслабленість, чи вдалося зберегти концентрацію на завершальні гонки чемпіонату?
- Чесно кажучи, я була дуже розслабленою після індивідуальної гонки, особливо після святкування з моєю родиною (посміхається) Досягати найвищого місця, незалежно від того, скільки я виграла, важливо й для мене. Однак, правду кажучи, тоді я справді була розслаблена, бо вже не мала нікому нічого доводити.
- Без сумніву, перед чемпіонатом ви відчували великий психологічний тиск. Що здійснило більший вплив на вас – очікування уболівальників чи ваші особисті високі вимоги до себе?
- Для мене завжди важливо досягти високого результату. Скажімо, бути у топ-10 – це непогано, але вже не так круто. Тим більше, коли змагання відбувається у тебе вдома – бажання виграти є дуже сильним.
Увага до Доротеї під час ЧС - на вищому рівні
До чемпіонату я намагалася перевести переживання за результат у позитивне русло, адже кожен атлет потребує трохи психологічного тиску, аби дати вихід адреналіну, що, власне, й породжує ефект змагання. Я хочу перемагати у кожній гонці, але намагаюся пам’ятати, що існує й життя поза біатлоном.
- Що складає ваше життя поза біатлоном?
- Я дуже люблю моду. І не лише спостерігати, а творити фешн-стиль. Хто знає, чим я буду займатися у майбутньому - ніхто ніколи не має стовідсоткової впевненості у тому, що принесе життя. Тому я полюбляю бути серед людей, спілкуватися й обмінюватися ідеями.
- Про що ви думаєте напередодні важливих гонок? Як намагаєтеся відволікти себе від переживань і уникнути психологічного тиску?
- Я не думаю про щось конкретне, а просто концентруюся на тому, що маю робити. Запевняю себе у тому, що у мене все добре з моєю позицією на старті та щодо стрільби й інших моментів гонки, але ніколи не думаю про саму гонку.
- Не граєте у якісь ігри, що відволікають? Скажімо, шахи?
- Ні, нічого такого. Для мене дуже важливий мій особистий простір, тому часом мені важливо побути наодинці із собою. Це допомагає відновити сили й налаштуватися.
- На етапі Кубка світу у словенській Поклюці напередодні самого ЧС ви показали відверто невисокі результати, посідаючи місця у третій десятці… Чи це була частина плану підготовки до мундіалю, щоб вийти на пік форми саме до Антхольцу?
- Як на мене, неможливо планувати свою хорошу форму. Ти маєш упіймати трохи щастя. У Поклюці у мене були погані результати, тому що були проблеми зі спиною. Тоді я була не в змозі рухатися достатньо вільно, щоби їхати на лижах як хочеться, і відповідно досягти бажаного результату. Однак ми виправили ситуацію зі спиною разом з нашими фізіотерапевтами та тепер біль так не дошкуляє.
- Як зараз поводить себе спина?
- Я відчуваю її й зараз, однак почуваюся значно краще, ніж на початку січня.
- Траса в Антхольц-Антерсельві - дуже непроста для будь-якого біатлоніста, зважаючи на високогір’я, постійну зміну клімату та різкі пориви вітру. Ви змалку добре знаєте специфіку цих місць, але першу перемогу тут у рамках минулорічного етапу Кубка світу здобули у пасьюті. Це означає, що розуміння "як перемагати у непростих умовах" приходить лише з досвідом?
- Звичайно. Коли я думаю про свої перші гонки в Антхольці, то згадую, який сильний психологічний тиск відчувала. Це заважало мені відчувати правильно перегони, відчувати себе у них. Тому, до речі, я не роздавала так багато інтерв’ю, як роблю це зараз.
Доротея Вірер - символ не лише італійського, а й світового біатлону останніх років
Але тепер це – частина мого життя, і я можу керувати ситуацією. Я справді люблю цю трасу і знаю багато її нюансів, тож не буду приховувати, що насолоджуюся, змагаючись в Антхольці.
- Крім особистих дисциплін, ви берете участь у кожній з трьох естафет. Це – шалений графік, як вам вдається відновлюватися?
- Не буду казати, що це легко. Але така ситуація виникає на кожній великій події. Я прагну змагатися та відчуваю, що можу бути корисна команді. Це правда, на реабілітацію залишається не так багато часу, однак для найкращих атлетів це все однаково. В обід я йду поспати, ось і все (усміхається).
- Сауна у такому інтенсивному графіку навряд чи допоможе, бо лише забирає сили…
- Ні-ні, ніякої сауни.
- Після чемпіонату світу відбудеться ще вісім особистих гонок на трьох етапах Кубка світу. Ви зараз є лідером Кубка світу і, певно, хотіли би захистити своє звання…
- Звісно, я зовсім не проти (усміхається). Не буду приховувати - жовтий "біб" лідера приносить відчуття добре виконаної роботи. Однак я знаю, що інші дівчата також мають велике бажання одягти його. Тож це відкрите питання у кожних перегонах. Ви маєте рацію, попереду ще чимало стартів. Жовтий "біб" - хороша мотивація для того, щоби боротися у кожній з гонок за найвищі місця.
- Ви народилися 13 кілометрів від траси, де зараз відбувається чемпіонаті світу. Де саме відбулося ваше перше тренування у біатлоні?
- Саме тут, на цьому стадіоні.
- Хто привів вас сюди?
- Мої батьки. Мої старші сестра й брат вже займалися біатлоном, тож і моя доля була визначена (усміхається). Щоправда, старші не затрималися у цьому спорті надовго, а я от досі тут.
- Тож це ваша рідна траса! Ви маєте кожного разу якісь особливі відчуття, змагаючись в Антхольці?
- Та ні, це – рутина! Вибачте, що розчарую вас (усміхається)
На чемпіонаті світу в рідному Антхольці Доротея Вірер взяла 3 медалі
- Ми знаємо, що у вас є молодша сестра Магдалена, котра також займається біатлоном. Кажуть, вона дуже талановита…
- Їй 18 і вона зараз закінчує школу, їй ще слід зробити багато важливих речей, а потім ми побачимо. Якщо у неї, справді, є талант до біатлону – буде продовжувати, якщо ні – то припинить професійно займатися спортом. Як на мене, якщо ти є спортсменом, у якого немає шансів на перемогу – це не приносить задоволення.
- Чи ви даєте молодшій якісь поради?
- Ні, ми не спілкуємося особливо на тему біатлону.
- "Золото" Олімпійських ігор 2022 року – мрія, яку би вам хотілося здійснити?
- Не люблю так далеко забігати наперед. Зараз я думаю лише про цей сезон, а там побачимо. Чи "зав’яжу" зі спортом, чи буду продовжувати… Мабуть, вирішу у міжсезоння.
- Знаю, що ви – шанувальниця футболу. Яка ваша улюблена команда?
- Яка наша улюблена команда? - звертається Доро із запитанням до прес-секретаря команди Італії Андреа Факкінетті. Той відповідає: "Інтер", за який вболіває. Але Доротея поправляє: "Ні, "Ювентус". Я є фаном Кріштіану Роналду та Паоло Дібали. Але не особливо стежу за матчами".
- Чи ви зустрічалися з цими хлопцями особисто?
- Поки ні.
Доротея Вірер
- А чи знаєте, хто найвідоміший український футболіст у світовому футболі?
- Можливо, я зустрічала його в Естерсунді? (Доротея пригадала, як бачила українській гравців луганської "Зорі", які кілька років тому грали з клубом "Естерсунд" та перетнулися у готелі з біатлоністами, у яких якраз розпочинався етап Кубка світу – прим.авт.)
- Ні, навряд чи.
("Андрій Шевченко" – підказує Андреа)
- А, так! Справді! Не одразу й подумала про нього!
- Бачив, ви часом граєте у футбол з хлопцями?
- Я грала з хлопцями, коли ще була маленькою. Я обожнювала цю гру. Тепер, щоправда, не так часто виникає така нагода. Але я зовсім не проти побігати у футбол, коли виникає така нагода.
- Віднедавна ви активно пересуваєтеся гелікоптером – і для уникнення проблем з трафіком, і для збільшення часу на відновлення. А самі вмієте ним керувати?
- О, ні! Я покладаюся на хлопців, які мають ліцензію для польотів.
Олександр Гливинський спеціально для OBOZREVATEL. Матеріал підготовлений за сприяння торгової марки Parimatch