"Вирвався з клітки "Барселони" і полетів": лідер збірної України розповів про життя на Канарах та хвилину на ЧС
26 листопада чоловіча збірна України розпочинає відбір на чемпіонат світу з баскетболу-2023. У Тбілісі команда Айнарса Багатскіса зіграє проти Грузії. "Синьо-жовтих" поведе у бій центровий іспанської "Гран-Канарії" Артем Пустовий, який виступав на єдиному для України Кубку світу-2014. Хоча тоді збірна Майка Фрателло не змогла вийти із групи.
В інтерв'ю OBOZREVATEL Пустовий згадав той історичний "світ" та зустріч із Грузією на чемпіонаті Європи-2017, а також розповів про життя на Канарських островах із дружиною-волейболісткою.
– Спогади від чемпіонату світу-2014 залишилися приємні. На той момент я був одним із наймолодших гравців. У мене була якась мікротравма, тож на турнірі зіграв лише одну хвилину. Але перебував у тому колективі. Згадую той час із добром та любов'ю. Турнір, звичайно, був дуже крутий за організацією.
Мені хотілося б знову потрапити на чемпіонат світу і показати всім нашу країну. Поїхати вже як основний гравець і провести на паркеті не одну хвилину. Поки роки дозволяють, потрібно брати максимум.
– Чи є суттєва різниця між Євробаскетом та чемпіонатом світу?
– Щодо організації немає. Тільки щодо збірних – тут лише європейські, а там – з усього світу. Багато зіркових команд, де чимало гравців виступають в Америці. Та й сама збірна США.
– І ми навіть вигравали у неї кілька очок по ходу матчу на чемпіонаті світу-2014. Хоч згодом і програли.
– Так. Дуже цікаво було битися з ними, спробувати свої сили. Хто на що здатний. Такий челендж для себе.
– Ну і хаку в Європі ніхто не танцює. Я пам'ятаю обличчя наших гравців перед матчем із Новою Зеландією.
– Так, було дуже цікаво та дотепно. До цього ми дивилися хаку на відео, а наживо вона виглядала ще крутішою. Але ми не злякалися. Було таке: "Овва! Що відбувається взагалі?!" Але ми, якщо що, можемо й гопак станцювати (сміється).
– Так, треба було б щось підготувати.
– Однозначно. Наймемо хореографа, і вранці буде баскетбольне тренування, а ввечері готуватимемо танці (сміється).
– До збірної ви завжди приїжджали разом зі своїм другом Олександром Мішулою, мешкали у одній кімнаті. Але зараз Олександр набирає форму після травми та не отримав виклик.
– Так, ніби частинка себе не тут (сміється). Це один із моїх найкращих друзів, раніше у збірній ми були весь час разом. Але останніми роками то він приїхав, а в мене не вийшло, то я зміг, а його немає. І мені його не вистачає. Навіть перед відбором мені до Іспанії писав менеджер збірної Андрій Лебедєв, і я йому казав, що без Мішули не приїду. А він мене заспокоїв, на кшталт, Мішула є у розширеному списку. Обдурив, негідник (сміється), заманив. А назад уже не поїдеш.
– У 2013–2014 роках ви були одним із наймолодших у збірній України, а коли стали її повноцінним лідером?
– У 2017 році. Тому що на Євробаскеті-2013 я був наймолодшим у команді, яку очолював Майк Фрателло. І не мав ілюзій, що отримуватиму по 20 хвилин, але якісь три матчі зіграв. Потім була хвилина на чемпіонаті світу-2014.
У 2015 році Кравцов не приїхав до збірної, і я думав, що на чемпіонаті Європи-2015 у мене має бути час. Тим більше я якраз підписав контракт з іспанським "Обрадойро" і був у піднесеному настрої. Але мені так і не дали пограти. Навіть засмутився трохи.
Потім у мене невдало склався сезон в "Обрадойро", і у 2016 році перед відбірковими матчами на Євробаскет-2017 я поговорив із тренером Мурзіним, щоб він мене відпустив зі збірної. Хотів раніше приїхати в клуб і попрацювати, показати своє бажання розвиватися після провального сезону. Але тренер переконав мене залишитись. Грав я не дуже багато, потім отримав невелику травму та вирішив далі не ризикувати, щоб здоровим повернутися до клубу.
Сезон в "Обрадойро" у мене був вдалим і до збірної я приїхав впевненішим у собі. А тут ще Фесенко не міг грати через травму, а у Слави Кравцова були проблеми зі спиною. І мені довірили якісь хвилини. Перший матч на Євробаскеті-2017 я зіграв добре, відчув впевненість, і загалом непогано провів чемпіонат.
– Чи відчуваєте себе ветераном збірної у 29 років?
– Певною мірою так. Особливо вранці, коли не можу розігнутися та зігнутися (посміхається). Ну і так зрозуміло, що в команді я вже не наймолодший. Постійно склад омолоджується. І поступово я стаю одним із найбільш вікових у збірній.
– Який зараз мікроклімат у команді?
– Усі порівняно розслаблені. Не те щоб розслаблені в плані баскетболу на кшталт: "Ми приїхали, проведемо тиждень вдома і роз'їдемося". Перед тренуванням та після тренування в роздягальні атмосфера дуже класна та доброзичлива. У нас є ще одна запальничка – це Санон, у нього постійно рот не закривається, можливо, навіть занадто. А так взагалі все круто.
– Що можете сказати про збірну Грузії?
– Ми зустрічалися з нею на Євробаскеті-2017. Тоді ми обіграли їх, сподіваюся, і цього разу буде так само. Наразі Грузія асоціюється з двома баскетболістами – Шермадіні та Шенгелія. На них у команді робитимуть акцент. Четвертий та п'ятий номер, і це вже буде моя проблема з ними боротися. Нам потрібно максимально зібратися, не так, щоби всіх закрити, адже у збірній 12 осіб. Але потрібно максимально якісно зіграти у нападі та захисті.
– Після виходу з "Барселони" та переїзду на Канари таке враження, що ви стали почуватися вільніше на майданчику. Напевно, тому що вам більше довіряють та надають багато ігрового часу?
– Так, ви маєте рацію. Коли тобі довіряють та дають грати, то з'являється впевненість та додаткові сили. У "Барселоні" у деяких матчах взагалі не випускали. І навіть якщо я зіграв добре, це ще нічого не гарантує і не означає, що я буду на майданчику в наступному поєдинку. Міг зіграти одну гру добре, але потім місяць сидіти на банці.
А у "Гран-Канарії" є довіра тренера та команди, і я її досить добре виправдовую. Завдяки чому є сили та додатковий стимул прогресувати та максимально допомагати команді.
– А була якась гіркота, коли йшли з "Барселони", адже це певний статус?
– На статусі далеко не поїдеш. Навпаки, хотілося вже щось змінити, тому що три роки – досить тривалий термін. А у баскетбол я грав мало. Ок, за рівнем "Кран-Канарія" – не "Барселона", але теж дуже хороший клуб, грає в Єврокубку. І мені хотілося перейти в таку команду, грати та довести всім і цьому чемпіонату, що я гідний виступати на високому рівні і в Іспанії, і в Європі.
Тому звільнення з "Барселони" не було для мене якоюсь прикрістю. Це був новий період у житті, і я почав його з піднесеним настроєм, з радістю. Я вирвався з клітки, можна сказати, розправив крильця і полетів.
– Не було думки змінити чемпіонат?
– Перед тим, як контракт із "Барселоною" закінчувався, якихось пропозицій прям не було, я сам думав. І, якщо чесно, не хотів міняти країну, бо там був уже сьомий рік. Я вже знаю цей чемпіонат, який є найсильнішим у Європі. І кудись переходити поки що не бачу сенсу.
– Яке насправді життя на острові? Адже, як зазвичай, люди собі це уявляють: вийшов вранці з дому, а там океан, пальми.
– Спочатку було дивно трохи: відкриваєш гугл-мапи, а навколо тебе скрізь океан і немає великої землі. Але потім швидко до цього звик. На острові життя таке саме, як і скрізь. Спокійно, містечко невелике, але завжди тепло. Є гарна набережна, де можна гуляти із сім'єю. Там класний клімат і мені дуже подобається.
– Тобто вас весь час до води тягне – Южний, Барселона, тепер Канари.
– Я теж помітив, що хоч би де жив, у мене весь час десь поруч водоймище. Я за гороскопом Рак, можливо, через це зірки зійшлися так, що постійно відправляють мене до води.
– Як поєднуєте роль професійного гравця та молодого тата?
– У "Барселоні" я небагато грав, тому міг досить часто допомагати своїй дружині. Тим більше, дитина була зовсім маленька і, зрозуміло, Міна хотіла поспати. Тому я вночі прокидався та допомагав. Годував молоком і все інше.
Зараз дитина стала старшою, спить вже практично всю ніч. Хоча безсонні також бувають. Але ми розуміємо, що для мене це дуже важливий сезон. Я зараз багато граю, і Міна ставиться з розумінням. Перед вихідним чи вихідним можу прокинутися вночі, якщо щось трапиться. У нас багато ігор та вранці тренування, а після обіду, якщо немає матчу, найчастіше вільний час. І я проводжу його разом із сім'єю, ми ходимо на прогулянки.
– Ваша дружина Міна – чудова волейболістка. Вона ще збирається продовжувати кар'єру, чи це вже все?
– Вже все, мабуть. З'явилася дитина, турбота про неї, сімейне життя. Якщо продовжити кар'єру, то це знову роз'їхатися у різні боки. А з ким буде дитина? Тож їй уже не до волейболу.
– Чим вам подобається життя в Іспанії?
– Сієстою (сміється). Загалом в Іспанії мені подобається менталітет. І щодо життя, і щодо роботи. Вони знають, що хочуть. І вони цього вимагають. А якщо їм не дають, то можуть вийти з мітингом, перекрити вулицю та разом вирішувати проблеми, бо розуміють: якщо досягнуть свого, то житимуть краще. Мені здається, що нашому менталітету цього не вистачає, не вистачає єдності, яка дозволить людям краще жити.
Ось у Барселоні був страйк таксистів, і його підтримали всі водії таксі. Місто стояло. Я припускаю, що у нас в Україні половина вийшла б на страйк, а друга – працювала з думкою: поки ці стоять, я зараз швиденько зароблю. Люди живуть одним днем і не думають наперед.
І взагалі іспанці життєрадісні, бо й рівень життя у них там вищий. Вони дуже люблять спорт, знають гравців. Мене в Іспанії впізнають частіше, ніж в Україні.