Блог | Знаю, що колись обов’язково з ним зустрінусь…

"Я пам’ятаю Артема добрим, лагідним, люблячим батьком; турботливим чоловіком та надійним "плечем" для мене. Дуже чуйною і відкритою людиною" - згадує його дружина Тетяна. Вони познайомилися восени, у листопаді – на зупинці громадського транспорту. Виявилося, що живуть зовсім поряд. Артем запросив її на каву – Тетяна вагалася, але він переконав. Почали зустрічатися, згодом побралися. Пишного весілля в них не було, стали жити разом з мамою Артема та бабусею. Саме бабуся навчила онука любити Україну.

Поки чекали на появу донечки, Артем облаштовував побут: сам зробив колиску, зібрав дитяче ліжечко. Після народження Мирослави - завжди допомагав купати, годувати, переодягати. З ним було легко і спокійно. Перші пологи в Тетяни були важкими, але вона наважилася на другу дитину – бо була впевнена, що Артем завжди підтримає і допоможе. "Він дуже любив дітей - співав їм українські колискові, яких я ніколи не чула. Це було дуже зворушливо. Кожного вечора завжди казав мені дякую, а я дякувала Богові, за нього, за те, що зустріла своє щастя" - ділиться спогадами про коханого Тетяна. Чоловік водив Мирославу на танці, поки Платон був зовсім маленький. Тепер, коли Артем загинув, Таня вже сама водить доньку на гурток, а вона просить вести її тією стежкою, якою її водив тато.

"Найбільше вдячна йому за те, що підтримував мене у всьому. Завдяки чоловіку опанувала нову професію, якою зараз заробляю на життя. Він сидів з маленькою Миросею, а я навчалась на курсах крою та шиття (моя перша професія фінансист, до декретної відпустки працювала у банку). Сьогодні я займаюсь улюбленою справою - і все це завдяки Артему. Він був моїм першим клієнтом, моїм критиком і моїм натхненням.

Єдине, що мене може сьогодні втішити - що ми встигли обвінчатися. Знаю, колись обов’язково з ним зустрінусь…" - розповідає жінка.

З моменту мобілізації Артем лише раз приїздив на вихідні, востаннє вони бачилися на Святвечір 2015 року, 20-го січня ще говорили по телефону, а 21-го Тетяна отримала повідомлення, де Артем написав: "Моліться за мене. Я повернусь обов’язково". Стало тривожно і страшно, вона як могла відганяла від себе тривожні думки… а 23-го січня, десь о 10 годині ранку, їй зателефонували з номера чоловіка – з батальйону "Восток", позивний "Хрест", і повідомили, що її чоловік загинув вчора (22-го січня) приблизно о 14 годині. "Я не вірила, просила підтвердження. Командування 25-ї бригади не надавало жодних даних, вони внесли його до списку безвісти зниклих. Почалися дні невідомості" - згадує Таня. Вбита горем дружина телефонувала в усі шпиталі України, друзі та знайомі допомагали шукати, зв’язувалися з моргами і лікарнями на окупованих територіях. Підтвердження надійшло від Алли "Чонгар"…

Щербина Артем загинув 22 січня 2015 р. у бою поблизу міста Авдіївка в районі Донецького летовища. Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно). Нагороджений відзнакою Всеукраїнської громадської організації "Спілка ветеранів та працівників силових структур України "ЗВИТЯГА" "Орденом "За вірність присязі". Нагороджений медаллю УПЦ КП "За жертовність і любов до України" (посмертно). Нагороджений відзнакою м. Кривий Ріг "За Заслуги перед містом" 3 ст. (посмертно).

Йдучи на службу, Артем взяв із собою збірку віршів Л.Костенко, і якось прислав дружині в повідомленні її вірш:

"Навшпиньки повертаюся в ті дні.

Вони, як сонце, сходять у мені.

Там є наш дім і обрій твоїх рук,

і ще душа не відає розлук

І ще є час для друзів і гостей.

І щастя є. І донечка росте.

І син малює квіточку зорі,

як той Маленький принц Екзюпері"

Саме цей вірш зараз написаний на його могилі на Алеї Слави.

"Я не можу описати, як я почувалася – бракує слів, і ніхто не зрозуміє моїх страждань…Діти дуже за ним сумують. Часто просять продивитись фото та відео з ним. Мирося раніше часто плакала, зараз вже менше. Дітки знають, що тато на небі. Він ЯНГОЛ. Донька вже трішки підросла і знає, що тато загинув, захищаючи Батьківщину, захищаючи свою родину, і він дуже-дуже їх любить" - з сумом говорить Тетяна, дуже важко усвідомлювати, що у твоїх дітей тепер рівно в два рази менше уваги та любові. Доводиться постійно розриватися між необхідністю затримуватися на роботі (бо тобі треба ростити дітей), щоб більше заробити і бажанням побути з ними, погратися, приділити увагу, просто поговорити. Нелегко ростити сина без батька. Хочеться дати дітям найкраще. Сьогодні Мирослава відвідує гуртки з математики і англійської мови, Платона водити на гуртки поки немає змоги.

Наразі є потреба в коштах, щоб провести обстеження і лікування сина Платона – є проблеми зору і мовлення та закінчити ремонт у квартирі, яку отримали. Давайте разом підтримаємо родину Артема Щербини.

КІМ ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА 4188370022136470 (Райффайзен банк "Аваль")

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?