Був рятувальником, а на війну пішов потайки: історія героя Гвоздієвського, який загинув під Павлополем

На східному фронті загинув ще один боєць, 53-річний Сергій Гвоздієвський. Він із напарником перевозив вантаж на автомобілі, коли під ними вибухнула ворожа міна. Сергій помер від важких травм наступного дня в Дніпрі. А буквально за два тижні до смерті він відзначив свій день народження.

У Вінницькій області в його рідному Могилів-Подільському в нього залишилися дружина, донька і маленькі онуки. Ховати бійця будуть у п'ятницю, а прощання пройде на центральній площі міста. Детальніше — в матеріалі OBOZREVATEL.

Він двічі потрапляв на міни, які не вибухали

Сергій Гвоздієвський на фронт ішов двічі. Спочатку пішов добровільно в військкомат і потрапив у Хмельницьку бригаду, де відвоював майже півтора року.

"Я пам'ятаю, що у військкомат він спочатку пішов сам і нікому нічого не сказав. Потім, коли ми дізналися, пояснив усе дуже просто: "Хочу свою рідну Україну захищати", — згадує його начальник Віктор Василічишен.

Повернувшись, Сергій Гвоздієвський деякий час попрацював у своїй рідній інспекції Держенергонагляду Північно-Західного регіону водієм і знову вирішив йти воювати за контрактом. Це був його другий похід на війну.

"За місяць до загибелі Гвоздик приїжджав до нас у відпустку. Сіли ми тут, посиділи як годиться. Мені здається, що якесь передчуття у нього вже було. Він розповідав, що двічі своїм автомобілем наїжджав на міни, але тоді вони не спрацювали. А ось у третій раз йому не пощастило", — зітхає Віктор Василічишен.

Сергій Гвоздієвський був важко поранений 29 квітня. Його вантажівка підірвалася на ворожій міні. Другий водій отримав серйозні опіки. Їх одразу авіацією відправили в Дніпро, але наступного дня Сергій помер, лікарі виявилися безсилі.

Його начальник перегортає трудову книжку. "Він у юності три роки прослужив в армії на атомному підводному човні. А потім із 1988 року працював рятувальником. Спочатку просто на човні людей рятував, а згодом перейшов у водолази. Пізніше працював водієм на місцевому заводі, п'ять років був водієм у приватному підприємстві. А до нас прийшов у 2008 році. Їздив на легкових авто, возив всю нашу інспекцію", — розповідає Василічишен.

Пішов до військкомату і нікому не сказав

Донька загиблого бійця Катя Білінська розповідає, що про рішення батька йти воювати вони спочатку навіть не здогадувалися. "Перший раз він пішов взимку 2015 року, а повернувся в квітні 2016-го. Ми не знали нічого, поки нам не прийшла повістка. Тоді він уже зізнався. Сказав, що не може сидіти вдома, коли в країні війна", — розповіла Катя.

Спочатку його направили в Хмельницьку область у штурмову бригаду, потім він був у Широкине, згодом у Старобільську, коли там горіли склади.

А вдруге Сергій пішов вже за контрактом на початку літа 2018 року, служив у Миколаївській 79-й бригаді. "Він так вирішив, хотів дослужитися, щоб оформити пенсію. Знову ж нікому нічого не сказав, мама дуже його лаяла за це", — каже Катя. Правда, служити Сергію потрібно було три роки, дізнався він про це вже пізніше, так вийшло.

Говорив, що їздить на водовозці

Коли Сергій дзвонив із фронту, то онуки весь час звали його додому, дуже нудьгували за дідом, вони його просто обожнювали, постійно грали з ним. Та й він мріяв, що після повернення залишок життя проведе з родиною і внуками.

Рідних Сергій намагався не засмучувати. "Він тоді потрапив під Донецьк. Ми сильно переживали, коли по телевізору передавали, що цей напрямок обстрілюють. А він весь час хвалився, що їздить на водовозці і його ніколи не обстрілюють. І говорив, що на Великдень їх вже повинні були перевести в Миколаїв", — розповідає донька.

Один із товаришів по службі Сергія додає, що Гвоздієвський був відчайдушним і сміливим бійцем. "Відважний, це мало сказати. Його ні сепарські міни, ні кулі не зупиняли. За півгодини до того, як він підірвався на міні, ми з товаришами розмовляли з ним. А потім він просто поїхав виконувати своє завдання... Про нього навіть легенди ходили, що він дуже давно воює, мало не в Донецькому аеропорту був. Правда, це не так. Але багато хто дивувався його сміливості", — каже співслуживець.

Донька згадує, що Сергій Гвоздієвський був дуже хорошим батьком і дідом. "Ми його дуже любили, й онуки в ньому душі не чули. Всі, хто його знав, повірити не можуть, що він загинув. Спочатку нам подзвонили і сказали, що він поранений, його відвезли в Дніпро і все буде нормально. Ми купили квитки, щоб першим же рейсом їхати до нього.

А на другий день нам уже повідомили, що він помер. Коли я сказала про це старшій доньці, вона запитала: "А що тепер дідуся більше не буде, ми будемо бачити його тільки на фотографіях?". Мама теж важко переживає це, п'ємо заспокійливе", — говорить Катя.

Тіло загиблого бійця доставлять у Могилів-Подільський у ніч на п'ятницю. А вранці, о 11 годині на площі відбудеться прощання з Сергієм Гвоздієвським. Поховають його на місцевому кладовищі, поряд із батьками його дружини. За словами доньки, там є два вільні місця, одне віддали Сергію.

Поки російські найманці вбивають наших захисників, українські зірки дають концерти в Росії і отримують музичні премії в Москві. Так, 10 квітня Світлана Лобода, Анна Сєдокова і Йолка (справжнє ім'я Єлизавета Іванців) не тільки потрапили в номінацію, а й погуляли на вечірці "Премії МУЗ-ТВ 2019. Музика об'єднує".

Крім того, українські артисти Ані Лорак, Світлана Лобода, Alekseev, а також переможниця українського Нацвідбору на Євробачення-2019 MARUV, яка в підсумку відмовилася їхати на конкурс, отримали нагороди музичної премії ZD AWARDS-2019 у РФ.