Блог | За кожним знищеним російським генералом стоять тисячі ліквідованих солдатів

Офіційне приховування втрат російської армії під час війни в Україні стосується як рядового, так і вищого командного складу. Висока інтенсивність бойових дій відразу на декількох фронтах обумовлює значні втрати серед окупаційних військ. Російська новітня військова історія дає підстави порівнювати ці втрати з обома чеченськими військовими кампаніями. Звичайно, тоді в РФ діяли також закони щодо офіційного приховування реального рівня втрат у війську. Але за підсумками першої чеченської війни (1994-1996) ці втрати вже дорівнюють втратам військ РФ в ході війни в Україні. За попередніми даними, на 2 березня 2022 р. загалом вбито близько 5840 військовослужбовців. Вражаючими є втрати військової техніки. Це майже 30 літаків, 31 гелікоптер, до 211 танків та 862 бойові машини піхоти, два катери.

Значними є втрати серед вищого командного складу збройних сил РФ, які безпосередньо здійснювали командування брутальним наступом на територію суверенної України. За даними розвідувальних перехоплень, загинув заступник командувача 41А ЦВО РФ генерал-майор Суховецький Андрій Олександрович (перебував на борту підбитого вертольоту); командир 247 пдп (Ставрополь) 7 дшд полковник Костянтин Зізевський, не стало в живих і полковника Юрія Агаркова (до 2021 командував розформованою 56-ю одшбр (м.д. Камишин)); попередньо така ж доля вже спіткала і командира 11-ої одшбр (м.д. Улан-Уде) полковника Шишова Дениса Миколайовича. Вже достеменно відомо про загибель командирів 103 мсп (м.д. Ростов на Дону) 150 мсд та 33 мсп (м.д. Камишин) 20 мсд 8 А ЗС РФ.

Влада країни-агресора всіляко утримується від визнання значних втрат своїх офіцерів на території України. Ба більше це стосується колосальних втрат серед рядового та сержантського складу її нинішнього окупаційного угруповання в Україні.

Чи довго це триватиме? Очевидно, ні! Адже смерть на українській землі забирає росіян майже цілими підрозділами.

Так лише 02.03.2022 було отримано повідомлення про такі втрати окупантів: в/ч з м. Камишин, Волгоградської області - 70% особового складу, в/ч з м. Саратов - 80% загиблих.

Нищівні поразки на українському полі бою змушують деяких бойових російських генералів просто тікати, залишаючи напризволяще, точніше на убій, своїх підлеглих – мова про начальника штаба 36-ої армії Східного ВО РФ генерал-майора Сергія Ниркова – після знищення українськими ЗСУ командного пункту росіян в с. Дитятки під Чорнобилем цей "керманич" швидко накивав п’ятами до безпечного прихистку у білоруському м. Мозир, його ж підлеглі офіцери та солдати були дезорієнтовані такою зрадою та незабаром повністю знищені.

Під час так званої військової операції в Україні з 95-ої бригади зв’язку (з м.д. Горелово) загинула майже половина відправленого в Україну особового складу, а з 400 військовослужбовців 138 ОМСБр (з м.д. Кам’янка), які потрапили під обстріл з "Градів", вижило лише 25.

І це лише поодинокі факти тієї статистики, яку ніколи не оприлюднить російська влада. Її практика вже давно всім відома - більшість з цих полеглих, якщо ще гуманітарні організації доставлять їхні тіла в РФ, будуть поховані під окремими номерами на напівтаємних кладовищах, або просто спалені у пересувних крематоріях, що завжди супроводжують російські війська.

Традиція вшановувати Невідомого солдата у кремлівської стіни так і не вчить поважати смерть власних солдат. Мовчить і російська православна церква, яка мала бити в набат та докладати зусилля для припинення військових дій. Російський "червоний хрест" самоусунувся від виконання обов’язків.