Які катастрофи десятиліттями приховували в СРСР: п‘ять найстрашніших випадків

Радянський Союз був епохою великих досягнень, але також і трагічних подій, які довгі роки ретельно приховувалися від громадськості. Залізною завісою було затулено правду про численні катастрофи, що коштували життя тисячам людей.

Сьогодні, коли минули десятиліття, OBOZ.UA пропонує зазирнути за лаштунки історії й дізнатися про п’ять найбільших трагедій, які сколихнули СРСР. Спільне для всіх цих трагедій – це прагнення радянської влади приховати правду від громадськості. 

Космодром Байконур: ціна космічних перегонів

У жовтні 1960 року на космодромі Байконур сталася масштабна катастрофа під час випробувань нової міжконтинентальної балістичної ракети. Вибух призвів до загибелі понад ста осіб, серед яких був і маршал Митрофан Недєлін. Причиною трагедії стало нехтування технікою безпеки та прагнення запустити ракету до річниці Жовтневої революції. Ця подія стала однією з найбільших катастроф у історії космонавтики, проте довгий час про неї мовчали.

Киштимська аварія: радіоактивне пекло

У вересні 1957 року на виробничому комплексі "Маяк" в СРСР стався потужний вибух, який забруднив радіоактивними відходами величезну територію. У резервуарі, де зберігалося до 80 тонн рідких радіоактивних матеріалів, відмовила система охолодження, що призвело до детонації, порівняної за силою з вибухом до 100 тонн тротилу.  

Радіоактивне забруднення поширилося на територію площею 20 000 квадратних кілометрів, де мешкало близько 272 тисяч осіб. Попри масштаб трагедії, радянська влада обмежилася евакуацією лише трьох сіл у зоні найвищого опромінення протягом перших двох тижнів. Повномасштабну евакуацію з постраждалих територій було розпочато лише через 250 днів, а понад 80% мешканців залишалися на забрудненій території більше як рік.

Протягом цього часу влада не пояснювала людям справжніх причин обмежень та заходів безпеки. Заборонили вирощування овочів та зернових на забруднених землях, а також значно обмежили виробництво молока. Офіційно ж інцидент залишався в таємниці, а західні повідомлення про катастрофу замовчували або зневажливо спростовували як "антирадянську пропаганду". 

Трагедія на Волзі

5 червня 1983 року сталася одна з найтрагічніших річкових катастроф в історії СРСР – теплохід "Олександр Суворов" врізався в міст над Волгою поблизу Ульяновська. На борту перебувало 420 осіб, серед них – 330 пасажирів і 90 членів екіпажу та обслуги. Через сильний удар верхню палубу теплохода зрізало, спричинивши миттєву загибель багатьох людей.

Причиною трагедії стало те, що судно на повній швидкості попрямувало до нижчого прольоту мосту, який не був призначений для проходу таких великих суден. Однак диспетчерські попередження залишились без відповіді, і корабель не зміг уникнути зіткнення. У момент аварії на міст в’їхав товарний потяг, що перевозив вугілля. Удар зруйнував залізничні колії, і вагони почали падати прямо на теплохід, що значно погіршило ситуацію.

Судно "Олександр Суворов", побудоване всього за два роки до аварії, виконувало круїзний рейс, у якому брали участь робітники з різних куточків СРСР. Увечері на верхній палубі відзначали день народження кухарки судна, що зібрало чимало пасажирів. Трагедія застала їх зненацька, оскільки, за спогадами очевидців, через гучну музику на танцмайданчику більшість людей на нижніх палубах не одразу усвідомили масштаб аварії.

На борту теплоходом керував старший помічник капітана, оскільки сам капітан Клейменов у цей момент відпочивав перед своєю вахтою. За висновками слідства, помічник і рульовий допустили серйозну помилку, неправильно визначивши прохідний проліт, що стало фатальним для пасажирів на верхній палубі.

Після катастрофи радянські служби безпеки намагалися обмежити поширення інформації про трагедію. Місцеві ЗМІ коротко згадали про неї через кілька днів, проте подробиці не оприлюднювалися, а обставини залишалися засекреченими. Офіційно було оголошено про 173 загиблих, хоча очевидці та деякі джерела вказують на значно більшу кількість жертв – близько 400 осіб.

Тіла загиблих витягали з річки впродовж кількох тижнів, а у пошукових операціях брали участь водолази та добровольці. За словами капітана катера міліції В’ячеслава Гущина, на місці аварії панувала страшна картина: уламки судна, потрощені тіла та кров. Для рятувальників організували спеціальну допомогу – їм давали валеріанку та горілку, щоб підтримати психічний стан.

Капітана Клейменова визнали винним у катастрофі. Свою провину він частково визнав. Капітанові присудили 10 років ув'язнення, однак через 6 років його достроково звільнили за станом здоров'я. Вже колишній капітан "Олександра Суворова" помер 1990 року від інфаркту.

Куренівська трагедія: смертельний зсув

Куренівська трагедія – одна з найбільших техногенних катастроф в історії Києва, яка сталася 13 березня 1961 року. Ця подія, що забрала життя сотень людей, довгі роки замовчувалась радянською владою.

Усе почалося з прориву дамби в Бабиному Яру, яка утримувала величезну кількість промислових відходів. Потужний потік бруду і води обрушився на житлові масиви Куренівки, знищуючи все на своєму шляху. Будинки були зруйновані, люди загинули під уламками.

Однією з основних причин катастрофи було недбале ставлення до безпеки та бажання заощадити. Відходи від місцевих цегельних заводів скидалися в Бабин Яр роками, що призвело до перевантаження дамби.

Радянська влада намагалася приховати масштаби трагедії. Офіційна кількість загиблих була значно занижена, а причини катастрофи замовчувалися. Тіла загиблих ховали у братських могилах, а про саму трагедію намагалися не згадувати. Офіційні дані свідчать про загибель близько 145 людей. Однак, більшість дослідників вважають, що ця цифра значно занижена.

Вибух під Уфою: вогняне пекло

У ніч на 4 червня 1989 року на Транссибірській магістралі, за 11 км від міста Аша, сталася найбільша в історії СРСР залізнична катастрофа. Серед ночі жахливий вибух потужністю 300 тонн у тротиловому еквіваленті миттєво охопив два пасажирські потяги, що йшли назустріч один одному: один повертав людей з відпочинку, інший віз відпочивальників до Адлера. Трагедія забрала життя 575 осіб, серед яких було багато дітей.

Вибух виник через витік зрідженого газу з трубопроводу "Західний Сибір – Урал – Поволжя", прокладеного неподалік залізниці. Через пошкодження газового трубопроводу та погодні умови газ скупчився в низині, де проходила залізнична колія. Достатньо було іскри — можливо, навіть від недопалка з потяга — щоб викликати масове займання.

Ударна хвиля від вибуху дійшла до міста Аша, вибивши шибки в будинках. Полум’я та дим було видно на відстані понад 100 кілометрів, і багато жителів подумали, що почалася атомна війна. Першими на місце катастрофи прибули місцеві мешканці, які намагалися рятувати пасажирів, що опинилися у вогні. Незабаром до них приєдналися медики, пожежники, військові та волонтери, які працювали не покладаючи рук, аби врятувати тих, хто вижив.

Під час рятувальних робіт виявили 258 тіл, а 806 людей з опіками різного ступеня доставили до лікарень. В результаті офіційно загиблими визнано 575 осіб, з яких 9 були юними спортсменами з хокейної команди "Трактор-73". Ще 623 особи стали інвалідами. Достеменно встановити точну кількість жертв важко, оскільки в поїздах подорожували й діти, які часто не мали квитків, а також безквиткові пасажири.

Після шестирічного розслідування причину трагедії пов'язали з порушеннями безпеки під час будівництва трубопроводу. На лаві підсудних опинилися дев'ять осіб, відповідальних за недбалість, проте максимального терміну покарання — п’ять років — не отримав ніхто. Деякі винні були амністовані незабаром після вироку.

Раніше OBOZ.UA розповідав, які дивні та нелогічні заборони діяли в СРСР.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.