Які авто забороняли продавати в СРСР: чому так
В Радянському Союзі, де ринкові відносини були обмежені, а приватна власність на засоби виробництва фактично скасована, існував значний дефіцит товарів, зокрема й автомобілів. Проте, справа полягала не лише у нестачі автомобілів, але й у жорстких обмеженнях на продаж певних типів транспортних засобів звичайним громадянам.
Ця політика відображала ідеологічні принципи та економічну систему СРСР. Одним із головних обмежень була повна заборона на продаж комерційного транспорту – вантажівок та автобусів – приватним особам. Це правило діяло без винятків, незалежно від фінансових можливостей покупця.
Легкові та комерційні автомобілі: хто міг придбати
У радянський період були встановлені суворі правила щодо продажу автомобілів. Практично неможливо було купити комерційні моделі — вантажівки або автобуси. Ті, хто бажав придбати такі транспортні засоби, мали змогу це зробити лише у виняткових випадках, як, наприклад, письменник Михайло Пришвін, який володів вантажівкою, яка була модифікована в будинок на колесах для його полювання.
Також не продавали приватним особам фургони та пікапи на базі легкових автомобілів. Попит на них був, хоча й незначний, серед сільських жителів або тих, хто працював у будівництві. Проте, навіть для цього категорії людей машини були недоступні.
Універсали і мікроавтобуси: доступність для обраних
У 1970-х роках в СРСР з'явилася універсальна "Волга" ГАЗ-24-02, яка могла вмістити до семи осіб. Попри високу ціну, ця машина залишалася майже недоступною для більшості громадян. Вона була доступна лише для представників партійної еліти або тих, хто мав зв'язки в уряді. Тому багато радянських акторів і поетів, зокрема Юрій Нікулін, мали можливість придбати такі авто лише завдяки своїй популярності та статусу.
Відсутність доступу до універсалів та мікроавтобусів стала великою проблемою для тих, хто мав великі сім'ї або потребував авто для перевезення товарів. Тільки у 1980-х роках ситуація змінилася, і універсали стали більш доступними.
Лімузини та представницькі автомобілі: лише "заслужити"
Ще більший дефіцит був серед люксових автомобілів, таких як лімузини ЗІЛ і "Чайка". Ці автомобілі не можна було придбати за гроші — їх можна було тільки "заслужити". Лімузини використовувалися для перевезення високопосадовців і лише в окремих випадках громадяни могли на них подорожувати.
Навіть якщо хтось із громадян мав на меті придбати такі машини, вони були доступні лише через спеціальні канали. Зокрема, ЗІЛ-111 могли використовувати наречені в великих містах під час весіль. Але це була рідкість.
Іномарки: не для всіх або для "своїх"
Автомобілі, вироблені за кордоном, були ще однією категорією, доступ до якої був сильно обмежений. Іноземні авто могли придбати лише дипломати, журналісти та бізнесмени, які мали можливість привезти їх до СРСР. Але навіть ці автомобілі, які з'являлися в країні, були не для всіх.
У 1980-х роках ситуація почала змінюватися: іноземні автомобілі ставали доступними для кількох радянських громадян, але не без значних труднощів. Ці авто часто потрапляли до "своїх", тобто людей, які обіймали високі посади або мали особливі зв'язки.
Автомобільний ринок СРСР був максимально закритим і обмеженим. Багато популярних моделей були доступні лише для еліти, що створювало культ недосяжного автомобіля. Лише в останні роки існування Радянського Союзу почала з'являтися можливість придбати те, що було раніше недоступним, але і це часто вимагало великих коштів та правильних зв'язків.
Раніше OBOZ.UA розповідав про те, чому в СРСР майже неможливо було купити авто чорного кольору.
Також дізнайтеся, які авто вважали найкращими у часи Радянського Союзу.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.