Блог | Як жилося наприкінці ХІХст. дітям україномовної киівськоі інтелегенції

Отже про мову, друзі. Лише одна цитата. Лише щоб нагадати шлях, ціну й відчути історичну точку, в якій ми перебуваємо.

Ця дівчинка — Людмила Старицька-Черняхівська, донька драматурга Михайла Старицького та Софії Лисенко (сестри композитора Миколи Лисенка). Письменниця, науковиця і громадська діячка, яку НКВД все життя переслідував за антирадянськість і українство і врешті вбив в телячому вагоні під час етапу до Казахстану в 1941, викинувши тіло з вагону.

Так ось, ця дівчинка згадує про те, як жилося наприкінці ХІХст. дітям україномовної киівськоі інтелегенції.

"Ми були першими українськими дітьми. Не тими, що виростають в селі, в рідній сфері, стихійними українцями. Ми були дітьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями. Нас було небагато таких українських родин…

Ми говорили по-українськи, батьки говорили до нас по-українськи, нас часто вбирали в українські вбрання. Цим ми звертали на себе увагу, а разом з нею і глум, посміх, кепкування, презирство. Багато довелося прийняти нашим маленьким серцям гірких образ. Як дикі звірки, що з дитинства звикають до самооборони, ми повинні були змалку давати відсіч".

150 років триває ця історія київських інтелігентських дітей. 150 років.