Блог | Як "сусід" за повісткою ходив

#ФАЙНОМІСТЯНСЬКІ_ДІАЛОГИ

Вечір. Під'їзд, двері квартири, об які вперся лобом чоловік з букетом троянд.

– Надь, ну відкрий! Давай поговоримо по-діловому! Ну ми ж не чужі, ми ж все дитинство в селі сусідами були. Я ж тебе знаю як облуплену!

– Надь! Ну, чуєш! Епоха діджедаїзації настала!

– Ну, як що? Я в армію не піду.

– Точно не піду, якщо розпишемося. Бо дивись: в тебе троє дітей, так? Всьо – бронь!

– Та пофіг, що Сєрий аліменти платить!

– Та ясно, що не мені! Всьо дітям. Я собі що не зароблю?

– Добре! Якщо не хочеш так зразу, то я перебуду в твоєї матері в селі. Вона даже свиню ще одну може купити і теля. Я поможу.

– Надь, ну не начинай! Я все життя в гамні живу, що мені та гноївка з-під худоби? Та запросто!

– Надь! Та не алкаш я! Просто мені в житті не везе по жизні, понімаєш?

– А з тобою хоч від армії повезе.

– Ну, Надь! Ну я ж не безплатно, я відроблю. І города виору, і в постєлі я ще не послєдній імпотєнт.

– Надь! Ну ти пойми: не хочу я до армії!

– І до сраки не хочу, я там всю жизнь прожив.

– Надь, а хочеш я пити не буду? Зовсім не буду. Тільки по суботах з пацанами в гаражах по піїсят і всьо.

– Ти в церкву суботніків ходиш? От! Тоді ти мені маєш вірити! Хочеш і я з тобою туди піду? Але в неділю. Бо в суботу гаражі, а до церкви з руками в салідолі не пасує.

– Ну, да. І з перегаром сала тоже.

– Надь, ну який перегар від водки? Вона чиста, там спирт. Перегар від сала, часнику, сосиски і огірків.

– Надь, ну я ж любити тебе буду!

– І дітей тоже. Як їх не любити? Щас такі часи настали, що троє дітей на дорозі не валяються. Щас троє дітей – то, як депозит в банку, чи правильна ставка на іподромі.

– Ну і шо, що діти Сєрьогині? Він їх набігав, тепер паше, як кінь на аліменти, а забіг я виграю!

– Зла ти, Надю. Недобра і тупа. А могла б і мужика мати, і поміч матері в селі.

– Я тобі, даже, квіти купив, думав, що ти – людина. Ну, хоч вигляни, привідкрий двері. Щоби побачила що ти втрачаєш!

Скрегіт ключа в замку, скрип дверей, жіночий голос:

– Бажаю здоров'я, Андрію!

Шурхіт куртки по стіні, шелест целофану, стогін:

– Надь, ти що здуріла? Ти що – воєнна?

– Посидь тут навпочіпки, Андрію, почекай, хвильку. А квіти давай, квіти красиві.

– Та я той... Я старався.

– Дякую! Я в захваті від тебе!

– В смислі ти в захваті, Надь?

– Ти перший, хто до офіцера ТЦК з букетом за повісткою прийшов.