Блог | "Я була вражена до глибини душі, побачивши величезну кількість людей, що втекли до Швейцарії", – держсекретарка з питань міграції Христина Шранер-Бургенер

Журналіст-міжнародник Василь Зоря поговорив з держсекретаркою з питань міграції у Швейцарії Христиною Шранер-Бургенер про перших біженців з України в її будинку, про виклики з прийомом українців і міграційну кризу загалом.

– Що Ви відчули, коли почули новину про вторгнення Росії в Україну?

– Як дипломатка я працювала в різних країнах і була свідком багатьох криз, що побачила на власні очі. На жаль, останнім часом кількість конфліктів у світі різко зросла.

Я була дуже стурбована, коли вперше почула про вторгнення в Україну. Ми спостерігаємо атаку на демократичну країну майже на порозі нашої держави. До західних кордонів України від Швейцарії менше 24 годин їзди на автомобілі.

Член моєї родини одружений з українкою, чиї батьки на короткий час зупинялися в нашому шале в швейцарських горах у 2014 році, ще під час окупації Криму. За день до нинішнього російського вторгнення я зателефонувала родичу й запитала, чи мають вони намір залишати Україну і чи не хотіли б вони приїхати до Швейцарії.

Вторгнення в Україну почалося в четвер, а через два дні з Донбасу автомобілем прибули до Швейцарії до мого будинку перші біженці.

Озираючись назад, я вражена тим, наскільки швидко і небюрократично відреагувала вся Європа, надаючи негайну допомогу та підтримку українцям, що потребують захисту. Федеральна рада, наприклад, лише за кілька днів вперше в історії Швейцарії запровадила статус захисту S. Із зрозумілих причин: щодня цим людям доводилося відмовлятися від свого попереднього способу життя.

–Отже, яким був план від самого початку?

– Усе мало відбутися дуже швидко. Водночас процес для переїзду потрібно було спланувати та організувати так, щоб усі біженці, які приїхали до Швейцарії, мали дах над головою та були в безпеці від першого дня. Це було і залишається моєю головною метою.

Близько 11 тисяч осіб з українським корінням проживало у Швейцарії ще до вторгнення. Усі вони з розкритими обіймами зустрічали рідних і знайомих. Від початку це було величезним полегшенням для нас так само, як для тисяч швейцарців по всій країні, що виявили солідарність, щедрість і готовність допомогти, надавши житло.

Навіть зараз близько 40 відсотків із понад 75 тисяч людей, що перебралися до Швейцарії з України, досі живуть у родинах. Солідарність з українськими біженцями не припиняється, тож тішить мене надзвичайно.

Федеральний уряд і кантони повинні були докласти величезних зусиль, аби прийняти стількох біженців. Це було і залишається нелегкою справою. Коли я відвідала Федеральний центр надання притулку в Цюриху на самому початку, я була, чесно кажучи, вражена тим напливом величезної кількістю українців, що втекли до Швейцарії за такий короткий час.

"Як же їх багато…ˮ – подумала я і, зізнаюся, не була впевнена до кінця, яким чином ми зможемо запропонувати всім захист так швидко. Але ми зробили це.

– Як вдалося реалізувати таку масштабну операцію? Врятувати тисячі людей за такий надзвичайно короткий час…

– Мені, безумовно, допоміг професійний досвід. Скажімо, три з половиною роки, коли я була спеціальним посланцем ООН у М’янмі.

Якщо ви пам’ятаєте, кілька років тому мільйони людей – переважно рохінджа із мусульманської меншини – були змушені втікати до сусідньої країни Бангладеш. Перед цим тисячі були вбиті, катовані чи зґвалтовані, а їхні будинки спалені. Вони втратили все.

У той самий час я працювала в районі кризи у вкрай важких і небезпечних умовах. Мені довелося скласти план на випадок непередбачуваних обставин, що передбачав повернення втікачів.

Те ж саме фактично необхідно було зробити після російського вторгнення в Україну. Треба було оцінити, скільки персоналу знадобиться додатково, щоб мати змогу все організувати, яка кількість перекладачів, охоронців, представників служби безпеки та медичних працівників була б потрібна нам.

Довелося пришвидшити процеси. Принаймні на початку, коли до нас зверталися за статусом захисту S більше однієї тисячі біженців щодня. Водночас ми мали забезпечити захист лише тим, хто справді потребував його і потребує досі. Теоретично кожен міг би заявити, що він втікач від війни. Важливо, щоб ми могли ідентифікувати кожну особу і знали, хто має отримати тимчасовий захист.

Сотні моїх співробітників Державного секретаріату з питань міграції Швейцарії (SEM) і сотні інших з інших департаментів Федеральної адміністрації були направлені у відрядження підтримати нас для подолання величезних викликів, породжених цією кризою.

Варто не забувати, що, окрім близько 75 тисяч біженців з України, ще понад 24 тисячі з інших країн також подали прохання про притулок в Швейцарії минулого року. Загалом ми мали зареєструвати та розмістити близько ста тисяч, хто шукав притулку та захисту.

Це було величезним викликом для такої маленької країни, як Швейцарія, з загальним населенням менше 9 мільйонів. Це було і залишається можливим лише завдяки підтримці багатьох причетних людей, зокрема й представників наших збройних сил, що надали тисячі місць для тимчасового проживання.

– Серед проблем, з якими стикається SEM, які зараз найгостріші?

– Оскільки ми не знаємо, як розвиватиметься ситуація у найближчі місяці в Україні чи міграційна в Європі загалом, ми постійно працюємо над пошуком додаткового житла, яким ми можемо забезпечити кожного, хто потребує захисту, даху і теплого ліжка з першого ж дня.

Це величезний виклик, особливо для кантонів. Люди зі статусом захисту S не повинні проходити звичайну процедуру надання притулку. Вони можуть знайти тимчасовий прихисток у складі колективної групи та далі бути розподіленими до кантону вже через кілька днів після початку процесу реєстрації.

З того часу вже кантон відповідає за всі подальші питання, наприклад, за проживання, догляд або соціальну допомогу. Величезним завданням для SEM як федерального органу влади, так і для кантонів, є найняти достатню кількість кваліфікованого персоналу.

Це так само, що ви можете керувати лікарнею, якщо у вас є лікарі та допоміжний медичний персонал. У Швейцарії не вистачає кваліфікованих працівників у цій сфері. Іноді важко швидко знайти потрібних експертів, особливо в галузі психіатрії, психології чи соціальної роботи.

– Українцям пощастило з тим, що статус S було застосовано в історії Швейцарії вперше саме для них. Але його дія мала тривати лише рік. Яким ви бачите розвиток у майбутньому?

– Статус S точно не буде скасований, поки в Україні продовжує існувати загальна серйозна небезпека. На жаль, цій жахливій війні не видно кінця. Безумовно, ми не можемо нікого відправити назад у зону бойових дій. Навпаки, ми повинні бути готові до того, що ситуація погіршуватиметься і все більше людей шукатимуть захисту у Швейцарії.

Статус S орієнтований на повернення, а ми знаємо з опитувань, що більшість українців хочуть повернутися додому якнайскоріше. Поки це неможливо, ми повинні зробити все можливе, щоб люди зі статусом S швидко вивчили одну з наших національних мов, а потім знайшли роботу.

Бути інтегрованим на ринку праці означає отримати перевагу, коли біженці свого часу повернуться додому. Я бачу це по молодій українці, що живе поруч зі мною вже рік. Для неї дуже важливо не просто сидіти вдома й чекати новин із зони бойових дій, а й брати активну участь у поточному житті у своїй тимчасовій новій домівці – завдяки роботі, навчанню чи громадській діяльності.

– Українці стурбовані щодо потенційних фінансових можливостей SEM і кантонів. Як Швейцарія фінансує прийом людей з України?

– Парламент надав нам додатковий кредит понад один мільярд швейцарських франків на 2022 рік. Нам також знадобляться додаткові кошти цього року. Конфедерація надає кантонам одноразову допомогу в сумі близько 1500 швейцарських франків на місяць для кожної особи, що потребує захисту і яка залежить від соціальних виплат.

Це дозволяє кантонам фінансувати такі видатки, як оренда, медичне страхування тощо. Крім того, ми надаємо 3000 швейцарських франків на рік людям зі статусом S для вивчення мови. Як я вже згадувала раніше, це важливо для того, щоб вони могли якнайшвидше знайти роботу та сприяти розвитку суспільства.

– Біженці переймаються тим, що в інших європейських країнах відбувається скорочення соціального забезпечення. Чи можемо ми спрогнозувати схожу ситуацію для Швейцарії?

– Ми не маємо наміру робити жодних скорочень. Люди, які залежать від соціальної допомоги, продовжуватимуть отримувати підтримку, якщо не матимуть змоги заробляти на життя.

– SEM наполягає на тому, що щомісячну соціальну допомогу, отриману в Швейцарії, треба витрачати лише тут. Водночас Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН) у Женеві просить усіх надсилати 130 євро кожній постраждалій родині в Україні… Пенсія моєї матері – 75 євро на місяць. Чи можу я надсилати їй гроші?

– Наші соціальні виплати не призначені для надсилання за кордон, тому ви не можете пересилати гроші в Україну. Це ще одна причина, чому так важливо, аби люди зі статусом захисту S заробляли самостійно, щоб власні кошти вони могли б використовувати для підтримки своїх родин чи друзів.

– 19 липня 2016 року TheChicagoTribune опублікувала статтю Джорджа Сороса "Останній шанс Європи змінити свою політику щодо біженців". У публікації йдеться про те, що криза біженців може повільно призвести до розпаду Євросоюзу. Розкажіть, будь ласка, про співпрацю між Швейцарією та іншими європейськими країнами.

– Швейцарія є асоційованим членом Шенгенської угоди. Ми беремо участь у дискусіях на рівні ЄС і ведемо постійний діалог з окремими державами. Міграційну кризу не можна вирішити самостійно – чи то в українській ситуації, чи загалом у сфері нелегальної міграції. Нам потрібні загальноєвропейські, міжнародні, скоординовані заходи з цих питань.

У той же час у Швейцарії є власні закони стосовно міграційних процесів. Ці законодавчі акти були демократично схвалені виборцями і, зрештою, визначають, хто може приїхати до нашої країни, хто потребує захисту, а хто має залишити її, оскільки не має ризику для проживання у своїй країні. З цією метою ми уклали так звані угоди про повернення з більш ніж 60 країнами.

Швейцарія також зобов’язується надавати гуманітарну та фінансову допомогу на місцях. Наприклад, в Україні, в сусідніх країнах, що прийняли особливо велику кількість біженців, скажімо, в Афганістані та Сирії.

– Наостанок прошу поділитися вашою думкою в актуальній дискусії, що точиться. Про те, що українці приїжджають до Швейцарії на дорогих автомобілях, а потім, попри це, стоять у черзі по соціальну допомогу…

– У мене інша думка про це питання. Біженці з України не належать до мігрантів, що залишають свої домівки в надії на краще життя в Швейцарії. Або втікають через те, що їх переслідують на Батьківщині, чи їм щось загрожує через політичні погляди.

Українцям зі статусом захисту S довелося відмовитися від свого колишнього життя, яке, можливо, означало також процвітання та багатство. Але вони кинути все лише з однієї причини. Той, хто був змушений залишитися без роботи та безпеки, будинку чи квартири, навіть дуже дорогого автомобіля, мав піти на це внаслідок загарбницької війни Росії проти своєї країни.

Повірте, не кожен, хто приїжджає на автомобілі, просить про соціальну допомогу. Багато біженців зі статусом захисту S не потребують її, оскільки мають достатньо власних коштів. Отже, лише з одного факту володіння автомобілем не можна робити висновки про матеріальне становище.