Блог | Війна поколінь

Ну, це як війна Білої і Червоної троянди – може тягнутися до безмежності.

Якось склалося, що я завжди був схильним до авантури. Так і засвідчив у своїх спогадах Валерій Шевчук про мене: відомий авантюрист. Правда, з доволі дивного приводу.

Колись, ще в 90-тих роках В. Шевчук уклав два томи "Української готичної прози". В першому томі були оповідання ХІХ сторіччя і початку ХХ, а в другому – сучасна готична проза: оповідання В. Шевчука, В. Дрозда, мої та ще кількох молодих авторів, яких я й підкинув йому. Видавництво "Фоліо" видрукувало тільки сигнальний примірник, себто в одному екземплярі, бо на той час українське книговидання перебувало в глухому куті.

Отже цей двотомник був презентований лише на виставках. І ось на якійсь виставці другий том хтось цупить.

Читайте: Звір, який викликає обурення у російськомовних літераторів

Років десять тому питає мене В. Шевчук: "А це не ви часом узяли той том?" Я здивувався: "Якби я узяв, то перший, де поміщені стародруки, з якими мудохатися значно важче - сканувати, редагувати. А на дідька мені другий з усіма текстами, які в мене є? І крім того у своїх антологіях я не публікував сучасних авторів. Тобто в жодній моїй готичній антології нема авторів, які писали по війні, за винятком діаспорних".

Здавалося б, усе пояснив. Письменник погодився з моїми аргументами, що, коли й красти, то перший том. При цій розмові я подарував йому перше видання своєї антології.

Однак розкриваю свіжі спогади В. Шевчука і довідуюся, що то таки я вкрав другий том. Бо хто ж іще? Логіки тут нема. Творами авторів, які увійшли до другого Шевчукового тому, я так ніколи й не скористався.

Але цим шпильки письменника, про якого я завжди твердив, що він єдиний поки-що заслужив Нобелівську премію, не обмежилися. Далі він пише, що я на жаль, скотився на порнографію.

Читайте: Ніщо в порівнянні з тим, що ми вже втратили

Але це вже з серії "нє чітал, но асуждаю". І тут дискутувати нема про що. От тільки дивним чином мої "порнографічні" романи ("Танґо смерті" й "Аптекар") чомусь уже двічі потрапляли в короткі списки премії імені Вал. Шевчука. Журі, видно, якесь теж збочене.

На щастя, письменник пильним оком стежить, аби не приведи Боже порнограф часом не переміг і в останню хвилину додає свій вагомий голос, рятуючи ситуацію.

Інколи нав’язливі думки важко викурити з голови.