Блог | Відповідь Путіну. У чому різниця між українцями і росіянами?

Сталін vs. Майдан

Днями аналітичний центр "Український інститут майбутнього" опублікував спільне з компанією "Нью Імідж Маркетинг Груп" соціологічне дослідження "Хто ми?", яке має на меті виявити рефлексію українців на самих себе, а також сформувати проєкцію майбутнього, – пише Станіслав Асєєв для "Радіо Свобода".

Незважаючи на загальний хаос і певну "соціологічну туманність" у думках респондентів, існує загальна константа, яка вкрай важлива для держави на восьмому році війни. Дослідження показує, що в Україні сформовано потужний прошарок людей, які не просто відрізняють себе від Росії (чи росіян), але і принципово інакше ставляться до феномену влади як такого.

Відповідь Путіну

Останнє фундаментальне тим, що якісно відповідає на ту ж статтю Путіна про "один народ", де повторюється ще радянський наратив про однаковість росіян, українців та білорусів. Останніх цей наратив вже поглинув: непомітно для себе, білоруси фактично втратили державність при формальному збереженні її атрибутів, як то: територія, населення, мова та інше. Але за всім цим – сконцентрувавшись на боротьбі з Лукашенком – білоруси вже давно програли значно важливіший бій – за ідентичність. Саме на її знищення в українців спрямована як стаття очільника Кремля, так, власне, і вся гуманітарна та інформаційна зовнішня політика сучасної Росії.

Але дослідження дає чітку відповідь на такі закиди. І відповідь ця зовсім не етнологічна чи історична. Історія на пострадянському просторі вже давно стала політичним знаряддям, і в Україні та Росії виглядає як дві паралельні прямі, що ніколи не перетнуться. Тож головна відмінність українців від росіян полягає у принципово різному погляді на феномен влади, що є нашою перевагою та недоліком одночасно.

Російська модель: Бог –Цар – Бог

З часів монархії сприйняття влади у Росії незмінне: вона є уособленням сакрального. "Помазанник Божий" цар Олександр відрізняється від Сталіна тільки тим, що перед ним несли хоругви з Христом, тоді як перед Сталіним – зі самим Сталіним. Парадоксально, але наскрізь релігійна Російська імперія в цьому сенсі була більш безбожна, ніж Радянський Союз. Перша сакралізувала владу царя, помазаного Богом, – другий зробив Богом самого "царя".

Якщо вдатися до алюзії марксистського "товар – гроші –товар", то тут вийде "Бог – цар – Бог". В цьому сенсі російський народ дійсно є продовженням свої влади, яка – за діалектичним принципом – є наслідком духовних потреб росіян. Незалежно від того, хто очільник Росії – Романови, Хрущов або Путін – шапки народу завжди лежать на землі.

В Україні ж ними закидують владу.

Українська модель: менеджер замість Бога

Принципова десакралізація, сприйняття влади як найманих менеджерів, але при цьому – й постійна незадоволеність власними "наймитами", найманими працівниками, – риси, які (як показує дослідження) стали якостями не тільки свідомості "спільноти Майдану", а вже й переважної більшості населення.

Навіть за часів Януковича неможливо було уявити собі ставлення в Україні до нього як до "світського Бога". Після Майдану скепсис до будь-кого з влади стає аксіомою ще до того, як ця влада встигне зробити свій перший крок. Саме це – ключова відмінність нас від Росії, яка з роками тільки посилюється як діями самої Москви, так і суперечками між топ-політиками всередині країни. Але в цьому ж – і наша слабкість, коли на противагу моделі російської сакральної влади два українці як завжди мають трьох гетьманів.