Блог | Велика? Могутня? Правдива? Вільна?

Загальновідомий Арестович розповів загальновідомій Латиніній, що не може моноетнічна Україна мати кордони 1991-го року. Мовляв, якщо хоче такі кордони — нехай шанує російську мову, а не вважає її носіїв другим сортом.

Ну, щодо кордонів моноетнічної держави — то краще спитати у поляків. Принаймні чотири рази Польщу розривали на шматки (причому після останнього разу її навіть зрушили зі сходу на захід), а вона завжди відроджувалась і як була практично моноетнічною, так і залишається.

Є там, щоправда, напівмертва кашубська мова й навіть сілезський польсько-чеський суржик, але ці рідкі виключення лише підтверджують правило: Польща (в цілому) — країна поляків і польської мови, й це її повністю задовільняє.

Україна ж зовсім не така вже моноетнічна й мономовна. Тут розмовляють не тільки українською, але й, наприклад, кримськотатарською, угорською, словацькою, польською, єврейською (хоча ідиш і вмирає природною смертю, але то процес цілком добровільний), грецькою, вірменською., азербайджанською. Й звичайно — російською, так вже склалося.

А в тому статусі російської мови, який є в неї зараз в Україні, винен лише путін.

В майбутньому цієї мови в Україні майже взагалі не буде, як вже зараз майже не знає її сучасне покоління ані Молдови, ані країн Балтії, Північного Кавказу чи Центральної Азії, — Україна тут поки що є таким самим виключенням, як нещасна Білорусь. Але ж бомби це лікують.

Іноді кажуть, що за радянських часів навіть після тієї ще війни у школах все одно вчили німецьку. Але тоді швидко встигли створити "дружню НДР", а крім того — рідною німецька ані для кого (принаймні, в Україні) не була, ніхто навіть не розумів, навіщо в закритій країні її взагалі вивчають, не кажучи вже про те, що невідомо, викладали тоді справді німецьку чи той самий ідиш — з урахуванням того, хто зазвичай були викладачами німецької мови.

Що ж до мови російської, то насправді вона є ознакою зовсім не другого сорту її українських носіїв, а просто їх віку, тобто має місце не стільки якась провина, скільки біда — ворожомовність, що історично склалася.

Жахливі злочини росії зганьбили російську мову назавжди — цю колишню "велику, могутню, правдиву й вільну".

Чи завжди в мене до російської мови (рідної!) було таке ставлення? Звичайно, ні. В мене навіть був щодо цього двомовний вірш "Дві дитини", який я нещодавно вже згадував і за який мені й зараз зовсім не соромно.

Але ж бомби, що прямують на голову, — свідомість змінюють.

Тож тепер — моє ставлення інше.

Кого образив — вибачте.