"Важливо не робити з пам’яті божество": літературний критик Євгеній Стасіневич дав інтерв'ю для музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова
Публічне інтерв'ю з Євгенієм Стасіневичем – літературним критиком, літературознавцем, популярним лектором, теле- та радіоведучим – відбулося наживо у рамках виставки "Голоси" Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова, яка тривала у Києві протягом трьох місяців. Видання "Історична правда" опублікувало скорочену версію розмови.
Її можна прочитати за посиланням.
Фонд підготував повне відео інтерв'ю з Євгенієм Стасіневичем, яке модерувала Анастасія Платонова, культурна критикиня та кураторка.
У рамках інтерв’ю йшлося, зокрема, про те, як сучасна українська література реагує на досвіди війни, та як тенденції у цьому напрямі змінювалися від 2014 та після лютого 2022 року.
"Ринок літератури у нас пішов вгору в той момент, коли почалася війна. Які основні проблеми я бачив до 2014 року та після? Література не справляється з реальністю, часто не вміє з нею працювати. Вона або послуговується штампами, або не має ще достатнього досвіду для роботи з новими викликами. Ще десятиліття не пройшли, не було ще 50 років, коли безперебійно про це би писали. Ще цей м’яз не накачався. Але війна змінила фокус, і тепер література почала працювати з реальністю, освоюючи війну одночасно з усіма її супутніми наслідками", – розповідає Євгеній.
Літературний критик зазначає, що у книжках, виданих після початку повномасштабного вторгнення, вже не домінує суто фронтова тема.
"Там і про тили, і, може, переважна більшість якраз про тили, про досвіди окупації, про досвіди еміграції, про різне. Там є життя сьогоднішнього Києва, Бучі, Харкова. І от те, чого раніше бракувало, тепер є, але воно йде вже „з доважком", обрамлене війною. Так уже є, по-іншому в нас не буде. Ця новітня українська література вчиться працювати одразу у дві руки – і з війною, і з ширшою реальністю як такою. Із сучасністю", – додає експерт.
Євгеній Стасіневич поділився власним поглядом на важливість збереження пам’яті народу та гіперболізацію цієї теми у суспільстві.
"Мені хочеться підкреслити цінність забування. Пам’ять пам’яттю, але забувати – теж не зле. Навіть не так забувати, як вміти відсувати. Ми тотально зараз перегріті. Це наш стан дуже надовго. І тому якісь речі, навіть якісь теми треба провітрювати. Нема рішень, нема хороших рішень, – що ж, давайте поки відійдемо від цього стола, походимо, ще потім повернемось, поговоримо. Важливо не зробити з пам’яті абсолютне божество, з некритичного пам’ятання, бо ми й так сильно розвернені в минуле. Але ми не маємо бути приречені на це", – упевнений критик.
Більше з інтерв'ю Євгенія Стасіневича – у Музеї "Голоси Мирних".
Музей збирає та зберігає найбільшу у світі добірку свідчень з перших вуст про війну в Україні – це вже майже 120 тисяч історій. Виставка "Голоси", яку відвідали понад 5 тисяч людей, відбулася у Музеї історії міста Києва, ґрунтуючись на розповідях, зібраних Музеєм "Голоси Мирних".
Слідкуйте за анонсами заходів у соцмережах Фонду Ріната Ахметова та на порталі Музею "Голоси Мирних".