Блог | В Україні заборонять "чиновників"

Після 33 років Незалежності та 10 років війни в Україні продовжують використовувати наративи країни-ворога. Одним із найбільш одіозних є поняття "чиновник". Ми і надалі називаємо чиновниками своїх публічних службовців. Підсвідомо наділяючи їх найгіршими із усіх можливих рис. Навіть поверховий моніторинг медіа-простору видає "чиновницькі" цитати від відомих журналістів, народних депутатів, міністрів та урядових очільників різних часів. Природно, це поняття вкоренилося і серед інших громадян.

"Чиновник" як імперський відбиток московії було закріплено Петром І у "Табелі про ранги". Свого часу то був тригер зросійщення української політичної еліти. Нагадаю кілька історичних віх.

У 1756-му гетьман Кирило Розумовський подав у метрополію на затвердження свій варіант табелю про ранги із переліком "малоросійських чинів", поділених на 12 класів. Але "нагорі" відмовилися зрівняти гетьманські чини з "табельними" і надати козацькій старшині статус дворянства. Натомість після ліквідації козацького військового устрою і перетворення козацьких полків у карабінерні полки російської армії "малоросійські чини" заборонили.

З 1783-го козацька старшина вже отримувала чини за Табелем про ранги. Присвоєння рангу значною мірою залежало від особистої лояльності до російської адміністрації. Фактично то було актом відмови від українства. Із 1785-го козацьку старшину, що документально підтверджувала шляхетство або посідала відповідний ранг табеля, почали включати до російського дворянства. З 1796-го російські ранги присвоювали українським судовим і цивільним службовцям. 

Поняття "чиновник" у московії із самого початку мало негативну конотацію. Російські класики Салтиков-Щедрін і Чехов лишили  довершені саркастичні образи службовців із заниженою суспільною відповідальністю. Згодом таке сприйняття поширилося в імперії на усіх службовців.

У 1917-му більшовики скасували "Табель про ранги", але законсервували в СРСР "чиновницький" дух. За імперською традицією так там називали усіх радянських службовців. Це було цілком виправдано. Адже у тоталітарному Радянському Союзі сутність "чиновника" лишалася репресивною, а відтак негативною. Також вона збереглася і в рф.

Найгірше, що вживаючи такі визначення у незалежній Україні, ми перестаємо сприймати його радикально чужим. І цим – перекреслюємо власну, відмінну від московської, традицію державної служби. Яка історично глибша і пов’язана з "чинами" тільки через примусове перебування в імперії. Хоча це – окрема тема для наступного дослідження.

Завжди на усіх рівнях наголошую, що в нашому суспільстві не існує ані історичного, ані ментального підґрунтя для поняття "чиновник". Його природою є самодержавство, утиски прав і свобод, беззаконня "чинів" та угодовство перед вищими "чинами". Ці імперські домішки сотні років ферментують московську управлінську модель, яка століттями випробовує на міцність інші нації і держави.

"Чиновник" за своєю природою не спроможний на лідерство та принципові рішення. Його горизонт дій формується старшим за "чином". Ця теза ілюструється історичним фактом появи московського улуса. Дозвіл на його заснування на місці села Кучка у 1272-му надав хан Золотої Орди Менгу-Тимур. Він сам посадив сина Олександра Невського на московський "стол". Тобто без вказівки згори там не ризикнули навіть розбудувати Кучку на центральне поселення свого улусу.

В Україні історичний розвиток відбувався радикально інакшим шляхом. Навіть у витоках нашої державності пробивалися паростки демократії. У ранньофеодальній державі Русь існували виборні посади. Кияни за 200 років до заснування москви скликали віче, де вирішували долю князя. Львів у 1356-му отримав Магдебурзьке право. Маємо першу у світі Конституцію і унікальний досвід самоврядної козацької держави, де козаки обирали та знімали гетьманів…

Наша державотворча еволюція – не про чини і чиновників. Вона, радше, про пошук форми, здатної врівноважити український потяг бути вільним і мрію про власну державність. Тож наші базові суспільні цінності – лідерство і демократичність – несумісні із плазуванням перед чинами. Як, власне, наша місія державних службовців демократичної України несумісна з обмеженим коридором дій чиновника диктаторського державного утворення.

Я закликаю публічних службовців, журналістів та всіх громадян позбуватися ментальної "дичини". Давайте сприймати як довершений факт, що в Україні немає "чиновників", а натомість є "державні" та "публічні" службовці. Аби зупинити, нарешті, імперську інерцію, мусимо почати правильно позначати ключові терміни, що визначають наше життя.

Національне агентство України з питань державної служби започаткувало просвітницьку кампанію "Чиновники під забороною". Наша мета – переконати українців відмовитися від ментально чужих нам понять, що мають національні відповідники.

Для початку пропонуємо викинути із лексикону слово "чиновник", із усіма його похідними. Так ми змінимо нав’язаний нам багато століть тому неукраїнський дискурс, очистимося від чужого. Це стане нашим внеском у кампанію із заборони в Україні "чиновників".