''Уявімо, що жертвує мільйон людей – це мільйон в день'': як працює фонд ''Гривня в день''

Оригінальну систему збору грошей на допомогу військовим та цивільним організував благодійний фонд ‘’Гривня в день’’. Волонтери пропонують щодня скидатись по одній гривні та в сумі збирати великі кошти на допомогу ЗСУ та цивільним мешканцям.

OBOZREVATEL поспілкувався з засновником благодійного фонду "Гривня в день" Євгеном Вшивцевим про те, як виник фонд та кому він допомагає.

Публікацію підготовлено в межах проєкту "Ми з України!", ініційованого Національною спілкою журналістів України.

– Ідея виникла у мене 4 роки тому, я просто був у відпустці й мені щось спало на думку. Це пішло з жартів, що скиньтесь мені по гривні і я куплю собі квартиру. Я посміявся, а потім такий сиджу і думаю: це ж логічно. Якщо ми можемо кидати кожен день по гривні чи долару, тоді можна перекривати дуже багато справ. Тоді це я придумав як альтернативу податковій системі і я намагався її пропрацювати, але на той момент такі речі як благодійність і така благодійність була не актуальна.

Вже з війною я волонтерив і десь на 2-й місяць згадав про неї, коли зрозумів, що почали видихатися донати на армію. Якщо цю ініціативу багато людей підтримує, то можна робити все набагато швидше.

– До війни ви займалися благодійністю?

– Майже ніколи. Я вивіз рідню свою, і я встав у Львові і думаю, що не можу сидіти. Пішов у військкомат на третій тиждень, мені сказали чекати дзвінка, але я вже тоді волонтерив. Тому що я не міг просто сидіти. Ми почали допомагати літнім людям на Оболоні. Потім ми відкрили свій склад, я приєднався до команди "Незламні волонтери". Продукти, ліки для щитовидної залози ми діставали, яких майже не було. Ми їздили в лікарню й закуповували там, брали. Тобто ми допомагали всім чим можна.

Також їздили на Чернігівщину і там теж займалися гуманітарною допомогою, тобто їжа, одяг.

– Як працює ваш благодійний фонд?

– Уявімо, що жертвує мільйон людей – мільйон гривень в день. Це можна купити чи відремонтувати квартиру. Тобто щодня можна купити або відбудовувати по квартирі для тих, хто постраждав. Суть мого проєкту – 30 гривень на місяць, 365 гривень раз за рік, а щоб кожен день, беручи телефон, ви бачили, що у вас списалась одна гривня.

– Тобто це є, наприклад, той самий Монобанк чи ПриватБанк. У них у додатках можна це налаштувати?

– Ми намагаємось на банки вийти, але ми маленький фонд. Тому використовуємо платіжну систему. На неї переходиш і підписуєшся. Є три види підписки:

• Стандарт – це гривня в день. Але можна вказати власну суму, і вона буде автоматично зніматися;
• Друга підписка – це довільна ваша сума, яку можна жертвувати впродовж року;
• Третя підписка – добровільне пожертвування на будь-яку суму.

У нас можлива підписка на рік – тобто 365 днів у людини щодня зніматиме одну гривню. Приходить сповіщення з твого банку, що в тебе знялась гривня на рахунок благодійного фонду.

Ми офіційний благодійний фонд. Усі кошти зараховуються на офіційний рахунок юридичної особи. Так ми вже зібрали 25 тис. грн – це 12 тис. донатів.

– А це за який період?

– Ми запустились у липні. Нині в нас постійно 200 людей так донатять. Якщо кількість благодійників ростиме – відповідно буде більше. Зараз є відкритий збір на зимове взуття для військових.

– Що ви відкрили для себе нового у волонтерстві?

– Я до війни ніколи не розумів людей, які займається волонтерством. На що це робити, витрачати свій час. Я дуже прискіплива людина – тому дуже обережно ставлюся до нашого менталітету. Люди ж такі – ти йому дав безплатний хліб, а він за 30 хвилин прийшов по новий.

Я знаю декілька волонтерських організацій, і всім одночасно від однієї особи приходить один і той самий запит. Бувало таке, що під час поїздок ми заходили до домівки людини, де, наприклад, олією соняшниковою були заставлені всі кімнати.

Ми знаємо всіх дітей, яким ми допомагали, тобто знаємо особисто – ім’я, ми з ними спілкуємось, іноді підтримуємо. В мене під час війни жило три сім’ї. Перша з Бучі була. Я їм віддав старі телефони, гроші. Ми швидко зробили документи і я допоміг їх вивезти в Прибалтику, а чоловік поїхав на захід України. В мене жила пара з Харківської області. Вони достатньо довго прожили на квартирі й потім ще хлопець був звідти майже пів року.

До цього було важко це зрозуміти, тобто я досі вважаю, що треба допомагати, коли ти особисто знайомий з людиною, з проблемою. Чому ми зараз перейшли до військових? Тому що це там немає питань, але все одно ми привозимо військовим, не начальству, не штабу, а конкретно людям, конкретно я передаю з руки в руки. Я знаю і такі випадки, що ми передаємо з рук в руки, приходить начальство і каже, що ми це оформимо – і воно кудись зникає

– Волонтерство взагалі затягує?

– Так, але воно відбирає твоє життя в плані роботи. Тобто я не міг працювати, я морально себе не міг змусити піти на роботу. Якщо розмовляти про профіт – від цього ти його не отримуєш. Це наш вклад у цю війну.

– Ваші плани після війни?

Я хочу відкрити на основі фонду ‘’Гривня в день’’ освітній заклад для дітей, які залишились без батьків через війну. Я дуже хочу найняти класних спеціалістів, психологів, нормальних вчителів, щоб там не було такого, які в інтернатах чи дитячих будинках. Щоб це був дійсно крутий заклад.