Блог | Українсько-російські міфи щодо нетрадиційного Чайковського
В сьогоднішній дискусії щодо місця Петра Ілліча Чайковського в українській культурній спадщині багато міфології. Один із усталених міфів про "українськість" ґрунтується на його любові до Кам‘янки та родини своєї сестри Олександра Чайковської-Давидової.
Дійсно, Чайковський любив нашу природу, їжу, народну культуру і музику, закохувався тут, проте ніколи не був і не відчував себе відповідальним за долю України та її народу.
Про етнонаціональні настрої в родині Чайковських-Давидових у Кам‘янці може свідчити головний документ "Руська правда", який пропагували в Кам’янці декабристи Давидови на чолі "Південного товариства": "Финляндия, Эстляндия…Малороссия.…никогда не пользовались и никогда пользоваться не могут самостоятельной независимостью…Да и на будущие времена, по слабости своей, никогда не могут составлять особых государств…, долженствуя притом навеки отречься от права отдельной народности".
Отож, вивчення кам‘янського періоду життя і творчості Петра Чайковського цілком виправдане і є складовою нашої краєзнавчої спадщини. Проте робити Чайковського СИМВОЛОМ української культури та музики, як це зробив Сталін у 1940 році, присвоївши нинішній консерваторії його ім’я, толерантно кажучи - історично не справедливо, та й шкідливо. Але ще більш парадоксальним є використання музики Чайковського як замінника Гімну Росії на Олімпійських іграх.
Як відомо, МОК позбавив Росію права виступати на Олімпіадах зі своїми державними символами, тож нині росіяни радіють спортивним перемогам під Першу симфонію Петра Чайковсього від 1866 року. А ментальний парадокс Путінської Росії в тому, що з одного боку влада всіляко, починаючи з Конституції, веде нещадну боротьбу із сексуальними меншинами, а з іншого - визнає музичним символом своєї Держави нетрадиційного Чайковського.
Нагадаю, що у свій час Мінкульт Росії заборонив згадувати у фільмі "Чайковський" про сексуальну орієнтацію композитора. Висновок. Петро Чайковський точно не був, не є і не буде символом української культури, тому збереження його імені у назві головного національного музичного закладу, як мінімум, НЕ ДОРЕЧНЕ.
Ще раз наголошую, особливо за умов узаконення Путінською Росією Чайковського, як одного із символів Держави. Натомість, вивчення його музичної спадщини чи музейне знайомство з життям та діяльностю в Кам‘янці буде вельми пізнавальне і цікаве. Бо як заповідав наш класик: варто і чужого навчатись й свого не цуратись!
