Блог | Крим наш: не треба робити з кримчан ворогів народу

Кабмін України внесе на розгляд РНБО перелік із 19 юросіб, до яких повинні бути застосовані санкції за незаконне будівництво Керченського мосту. Чому так пізно Україна взялась за це питанн я, я кий збиток ці санкції принесуть росіянам і як Україна ще могла би покарати РФ за побудову мосту? - Ред.

Чому пізно? Тому що в нас бюрократичний апарат працював традиційно довго. Можливо на стадії виконання чи пропозиції для розгляду в Кабінеті міністрів затягнули. Крім того, в даному випадку ми нібито виступаємо як самостійний суб’єкт, але насправді ми йдемо в руслі тих санкцій, які ухвалюють Сполучені Штати, а потім Європа. Тобто ми весь час на них оглядаємося. Отже ця затримка не має якогось політичного характеру - це бюрократична і контекстуальна річ.

А що до того, чи будуть якісь збитки від санкцій - як би хто не казав, будь-які санкції - це обмеження. Чи наші санкції результативні - тут є питання, бо ми не Америка. Коли США запроваджує санкції, то це б’є по тих, хто потрапляє під санкції. Але б’є по-різному. Якщо санкції короткострокові, то вони менш результативні - це самі і американці, і росіяни, і німці визнають. А якщо брати середньострокову перспективу, то санкції стримують економічний розвиток Росії. Так було і з Іраном, і колись з ще союзною республікою Югославією в 90-ті роки, і з іншими країнами, що потрапляли під санкції.

Відповідно будь-які санкції мають результат. Але тут йде мова про санкції, які запроваджують економічно сильні країни, що мають вагу в системі міжнародних відносин. Ми до них не відносимось. Наші санкції мають локальних характер. Проте все одно - нехай це економічний сенс не матиме, але політичний результат від них буде.

Я не впевнений, що нам варто цим займатись, бо в нас хоч і зменшилась, але існує залежність від російської економіки. Коли запроваджуються санкцїі проти економіки Росії, їх фінансової сфери, то це не прямо, нехай не в кожному випадку, але б’є і по нас. А у нас все таки цей ресурс стабільності порівняно з росіянами менший. І нам необхідно, коли ми запроваджуємо подібні санкції, прораховувати, чи може це нам зашкодити. Крім того, росіяни не можуть американцям відповідати на санкції, бо це зовсім різні економіки, як небо і земля. Якби вони зараз почали хоча б на 2% відповідати американцям, то вони би втратили ще більше від власних санкцій.

Читайте: Реверанс для Росії

А щодо нас, у них немає такої залежності, з нами вони можуть бодатися. Вони зараз цього не роблять, тільки погрожують, що запровадять санкції у відповідь. Але санкційна політика - це інструмент для великих держав. Америка може санкціонувати інші, бо вона геополітичний, військовий, глобальний і фінансово-економічний гегемон. А таким країнам як ми, треба ставитись до цього обережніше.

Ми не можемо покарати Росію, ми можемо тільки закликати до того, щоб були якісь покарання. Україна менша за Росію. Коли ми говоримо, що ми бодаємося з Росією - це схоже на те, як Росія бодається з Америкою. Правда, наша відстань від Росії не така значна, як Росії від США, але все одно ми - країни різного рівня, масштабу. І мені здається, що самотужки братися за такі речі ризиковано.

Якщо ми самі йдемо на такі проекти, це ризиковано. Ці ризики, насамперед економічні, треба прораховувати. Нам необхідно залучати інших партнерів. Сама ця санкційна політика проти Росії залишається, але її зараз ведуть і інтенсифікують переважно американці. Європейці підтримують, але вже неохоче, хоча риторика залишається, що Росія винна в тому-то і в тому-то, значить санкції будемо продовжувати.

Але у будь-яких санкції, як показує світовий досвід, обмежена дія, бо завжди кожна дія знаходить протидію, знаходяться схеми і моделі, як можна обійти ці санкції. Історія з турбінами Сіменс, які виявилися в Криму - це якраз яскравий приклад тому. Великий бізнес все одно обходить санкції і продовжує робити те, що вигідно. Так було в тій же Югославії, так було з Іраном. Будь-які санкції можна обійти. Ясно, що ціна того продукту, який потрапляє під санкції, зростає.

На кожні санкції є модель протидії. І нам у цьому треба бути свідомими. Коли ми говоримо про покарання, то ми не остання інстанція. Якщо ми будемо карати росіян, то чи не будуть росіяни карати нас. Мені здається, що у нашої державної влади такого стратегічного практичного підходу до цієї ситуації, до ідей з покараннями або з прощенням немає.

Ми реагуємо, у нас реактивні дії. Коли той міст почали будувати, то основна ідея, мейнстрім, що запускався з банкової був таким: цей міст неможливо збудувати. Коли міст збудували, ми здивувалися. Тобто у нас пропагандна складова перебила реальну оцінку ситуації.

Так само з цим покаранням. Мені здається, що треба думати не про покарання, а про те, як з людьми, що живуть в Криму (якщо ми говоримо, що Крим наш і це наші громадяни, якими б вони не були), відновлювати контакти, які ми втратили. І як тепер не риторикою займатися, що Крим наш, а як показувати цим людям, які в Криму і хотіли би повернутися в Україну, що Україна про них не забула. А не тільки робити з них ворогів народу, карати Росію за те, що вона міст побудувала, карати кримчан за те, що вони щось не те зробили.

Мені здається значно перспективніше і вигідніше для держави був би курс пошуку конструктиву, а не негативу. Бо ще раз повторюю, покарати будь-яку країну, не тільки Росію, а скажімо Молдову чи Угорщину ми не можемо самі, нам треба звертатися до міжнародних організацій, країн, які би з нами об’єдналися. А це вже велика політика, і тут інтереси держав переважають над цінностями, риторикою і всім іншим.