У СРСР "інакодумців" карали у психлікарнях: деталі радянського злочину
Ні для кого не секрет, що в СРСР критичне мислення, власна думка та політична позиція були небезпечними. Там існувала жорстока та підступна система переслідувань тих, хто на думку влади становив їй загрозу.
Одним із найбільш страшних механізмів, якими радянська влада придушувала інакомислення, були психіатричні лікарні. Про каральну психіатрію в Союзі більш детально розповіла кандидатка історичних наук, співробітниця відділу аналізу українського державотворення Українського інституту національної пам'яті Любов Крупник.
В Радянському Союзі тих, хто відмовлявся коритися ідеологічним догмам та мав не загальноприйняту думку, таврували як психічно хворих і примусово лікували в спеціалізованих медичних установах. Є приклади, коли до психлікарень потрапляли навіть за носіння хрестика чи читання Біблії.
Люди, по суті, були у в’язницях, де замість фізичних тортур, застосовували методи психічного насильства, щоб зламати волю. Ця практика отримала назву "каральна психіатрія" і сформувалася наприкінці 1950 – на початку 1960 років.
Розквіт каральної психіатрії
Хоча явище використання психіатрії з репресивною метою траплялося ще раніше, значну роль у його систематизації зіграв голова КДБ Юрій Андропов. У 1969 році він розробив план розширення мережі психіатричних лікарень, що мали служити інструментом захисту інтересів держави. Після цього підставою для примусового лікування ставало рішення суду, хоча в багатьох випадках дисидентів направляли на "лікування" і без судових рішень.
На території України існувала низка таких лікарень, серед яких виділялася Дніпропетровська спецпсихлікарня, де утримували відомих дисидентів, зокрема Леоніда Плюща, Миколу Плахотнюка та інших.
Генерал Петро Григоренко – жертва каральної психіатрії
Одним із найвідоміших прикладів жертв каральної психіатрії став генерал Петро Григоренко, правозахисник і критик радянського режиму. Його інакодумство пояснювали психічним захворюванням, через що він провів понад шість років у психіатричних лікарнях.
Справа Григоренка привернула міжнародну увагу завдяки незалежній експертизі, проведеній київським психіатром Семеном Глузманом. Він визнав генерала психічно здоровим, однак за свою експертизу сам потрапив до таборів на сім років та на три роки в заслання.
Наслідки "лікування" у психлікарнях
Примусове лікування в спецпсихіатричних лікарнях завдавало непоправної шкоди здоров’ю ув'язнених. Математик і публіцист Леонід Плющ, який пройшов через подібне "лікування", у своїй автобіографії детально описав умови утримання в Дніпропетровській психіатричній лікарні.
"Лікування" не просто завдавало фізичної шкоди, воно мало на меті повністю знищити особистість і будь-які політичні погляди. Плющ свідчив про використання нейролептиків, що притупляли його інтелект, моральні та емоційні здібності, а також жагу до боротьби та життя.
На щастя, його справа викликала резонанс на Заході. В Парижі, Лондоні та інших містах світу організували мітинги та вимагали звільнити Плюща і це дало результат. Зрештою ув’язненому дозволили виїхати до Франції, де незалежні фахівці визнали його здоровим.
Спротив і боротьба за права жертв
У 1977 році при Московській Гельсінській групі була створена Робоча комісія з розслідування використання психіатрії в політичних цілях, яка почала документувати факти каральної психіатрії. Психіатр з Харкова Анатолій Корягін та інші активісти збирали дані про злочини радянської системи, передаючи їх на Захід. В результаті в 1983 році Всесоюзне наукове товариство невропатологів і психіатрів СРСР офіційно вийшло зі складу Всесвітньої психіатричної асоціації.
Хоча деяким жертвам вдалося емігрувати під тиском міжнародної громадськості, більшість інакодумців назавжди залишилися забутими.
Раніше OBOZ.UA розповідав, якими були зарплати в СРСР і чому люди ставали жебраками.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.