Тіла убитих горіли місяцями: історії очевидців про страшний злочин нацистів у Бабиному Яру
Щороку в останні дні вересня Київ і вся Україна вшановують пам’ять жертв розстрілів у Бабиному Яру. У 1941 році, щойно окупувавши українську столицю, нацисти скоїли тут величезний злочин, всього за два дні (29-30 вересня) вбивши понад 30 тисяч євреїв. Масові страти продовжились і після того. Всього тут загинуло понад 100 тисяч людей, половина з яких були євреями. Деякі історики проводять обережні паралелі цього епізоду Голокосту із масовими розстрілами, які здійснюють росіяни під час окупації України, що розпочалася навесні 2022 року.
"Суспільне" зібрало свідчення очевидців тієї трагедії та їхніх родичів. Цим людям вдалось вижити у Бабиному Яру та Сирецькому концтаборі і згодом вони стали відкривати світові правду про звірства нацистів.
Як відбувались розстріли у вересні 1941 року
Після трьох місяців запеклих боїв за Київ, радянські війська почали відступати від української столиці 17 вересня 1941 року, і вже 19 числа у місто зайшли нацисти. Вони одразу почали наводити тут свої порядки. Так 28 вересня по всьому місту були розповсюджені листівки з наказом усім євреям зібрати свої речі і наступного дня з’явитись на о 8 ранку на сучасній Лук’янівській площі. Тих, хто порушить цю вимогу, погрожували розстрілювати.
І люди почали сходитись вранці 29 вересня. Вони очікували депортації чи переселення у гетто чи концтабір, натомість їх почали відводити до урочища Бабин Яр, по дорозі відбирати речі і там розстрілювати.
Так згадувала на суді цей день акторка лялькового театру Діна Пронічева – одна з небагатьох дорослих, яким вдалося вижити: "Нас вишикували на дуже маленькому піщаному виступі. Я закрила очі, стисла кулаки і напружила всі м'язи й кинулась вниз. До пострілу. Мені здалось що я летіла цілу вічність. Я впала на трупи вдало — не розстріляна".
Час від часу нацисти спускались до яру перевірити, чи не вижив хтось після розстрілу, і добивали їх. Під час такої перевірки офіцер наступив Пронічевій однією ногою на груди, а іншою – на руку, запідозривши, що вона жива, адже в неї не було крові на одязі. Жінці вдалось стриматись і не закричати. Так вона врятувалась.
Перед тим вона пережила ще одне жахіття. Нацисти почали засипати трупи розстріляних землею. І Діну могли поховати живцем. Тоді вона вирішила, що краще бути розстріляною, аніж загинути таким чином. Але коли вона з останніх сил змогла вибратись на поверхню, ніхто її не помітив. І Пронічевій вдалось вибрати із Бабиного Яру.
Як нацисти намагались приховати сліди злочину
На момент окупації Києва Олександру Берлянту було 6 років. Його з матір’ю відправили в евакуцію до казахстанської Алма-Ати, а батько і бабуся залишились. У бабусі поселились нацисти, а батька Семена, який був євреєм, з жовтня 1941 року утримували в Сирецькому концтаборі. У 1943 році, коли радянські війська почали просуватись в бік української столиці, Семен Берлянт разом із двома сотнями бранців табору був відправлений до Бабиного Яру.
Їм належало викопувати та спалювати тіла розстріляних людей. Робоча зміна могла тривати до 15 годин. Про те, що відбувалось, потім він розповідав на допитах у НКВС. Полоненим наказали розгортати землю, діставати з неї останки і будувати тимчасові печі. "Вони будувались таким чином: приносили із єврейського кладовища гранітні пам'ятники, накладали їх навколо ями, на них клали залізні рейки, на які клали металеві сітки. На сітки клали шар дров, а потім клали вириті трупи. Трупи складали висотою 2 – 2,5 метра. Приблизно 300 трупів, а потім їх підпалювали", — так описував свою роботу Семен Берлянт.
Свідком тих подій став Едуард Положинцев, який мешкав неподалік Бабиного Яру. Він бачив, як туди заводили людей групами до 50 осіб. А в 1943 році там почали помічати автомобілі без вікон, які були пересувними газовими камерами. "На Сирецькій коли виходив з дому, можна було впасти, горілим м‘ясом смерділо. Потім вітер підіймався і все це розвіювалось. Чотири місяці горіли люди", — розповідав потім Положинцев.
Семен Берлянт оцінював кількість викопаних і спалених людей у близько 70 000. На цьому робота полонених не закінчувалась. Їм доводилось просіювати попіл і шукати у ньому коштовності. Під час цих подій чоловік знайшов труп своєї матері. Вона відмовилась покидати Київ і її теж убили нацисти.
Берлянт був одним з небагатьох бранців Сирецького концтабору, яким вдалось уціліти. У вересні 1943 року стало зрозуміло, що радянські війська успішно наступають на Київ. Це означало, що нацисти, перед тим, як відійти з міста, розстріляють усіх полонених. Тому група в’язнів вирішила втекти. Здійснили свій задум вони рівно за два роки після початку розстрілів у Бабиному Яру. 29 вересня 1943 року 80 людей вибили двері і спробували вибратись. Вижити вдалось лише десяти. Решту розстріляли. "Їм через трупи вдалось прорватись до світла. Там внизу на Куренівці був цегельний завод і вони там ховалися в каналізації. День чи два, поки не прийшла червона армія", — так згодом розповів про порятунок батька Олександр Берлянт.
Хто загинув у Бабином Яру
В урочищі знайшли свою смерть понад 100 тисяч людей. Євреїв тут знищували в рамках нацистської політики геноциду. Але розстрілювали і душили газом також військовополонених, партизан, репресованих, представників інших неугодних народів, людей із психічними розладами тощо. Серед загиблих були люди різних національностей. Але більшість – половина – були саме євреями.
На думку деяких істориків, саме події у Бабиному Яру змусили нацистів відмовитись від практики масових розстрілів і почати використовувати для убивств отруйний газ. Дослідник історії Києва Михайло Кальницький каже, що нацисти, яким наказали виконувати страти, не витримували цього психологічно. Тому і почались пошуки інших методів.
Довгий час трагедію Бабиного Яру замовчували. Перший пам’ятник загиблим тут встановили аж у 1976 році. Причому пам’ятник присвячений радянським громадянам, військовополоненим та офіцерам розстріляним у Бабиному Яру. Влада тричі вносила у нього правки і в результаті обрала цей варіант – без згадки про знищених євреїв. До того ж, за свідченнями очевидців, пам’ятник встановили у тій частині урочища, де розстрілів не було.
Монумент, присвячений саме загиблим євреям, з’явився тут у 1991 році. Ним стала Менора – скульптура у вигляді єврейського семисвічника. Її встановили на честь 50-річчя розстрілів у Бабиному Яру. В урочищі можна знайти ще багато пам’ятних знаків на честь усіх загиблих тут в часи нацистської окупації.
Раніше OBOZREVATEL розповідав, яке величезне враження справив Бабин Яр на британського актора Стівена Фрая, який на початку вересня цього року відвідав Київ.
Підписуйтесь на канали OBOZREVATEL в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.