Блог | Ті, хто підтримав Москву, стали її жертвами: історія повторюється
Днями прочитав дані останнього опитування, проведеного соціологами "Левада-центру". Отже, 75 відсотків опитаних росіян припускають можливість повномасштабної війни між РФ та Україною. При цьому 50% винуватять в ескалації конфлікту США та НАТО, 16 % - Україну, і лише 4% та 3% відповідно саму Росію або квазіутворення "ДНР" і "ЛНР".
Як на мене, оприлюднені цифри свідчать передусім про те, що російське суспільство безнадійно хворе. Нам же і нашим західним партнерам (навіть не знаю, чи не взяти це слово у лапки) варто пам'ятати, що Росія у своїй загарбницькій сутності незмінна впродовж століть, а тому, щоб спрогнозувати її можливі дії, варто час від часу згадувати події минулого.
82 роки тому (дата не кругла, але все одно варта того, щоб її згадати) 17 грудня 1939 року Телеграфне агентство Совєтського Союзу поширило повідомлення, в якому попередники Пєскова-Захарової явили неабияке вміння перекладати з хворої голови на здорову. Вчитаймося в ці рядки: "На думку радянських кіл, це абсурдне рішення Ліги націй викликає іронічну усмішку і здатне лише оскандалити його невдачливих авторів. Слід, насамперед, підкреслити, що правлячі кола Англії і Франції, під диктовку яких прийнята резолюція Ради Ліги націй, не мають ні морального, ні формального права говорити про "агресію" СССР і про засудження цієї "агресії".
Такою була офіційна реакція Москви на резолюцію Ради Ліги націй про виключення СССР через агресію проти Фінляндії. А передували виключенню такі події. Завершення у 1920 році першої совєтсько-фінської війни і підписання в 1932 році (через майже дванадцять років!) договору про ненапад і мирне врегулювання конфліктів, пролонгованого згодом до 31 грудня 1945 року (запам'ятаймо цю дату!). А далі, в 1938, спроби "домовитися" про передачу чи здачу СССР в оренду кількох островів у Фінській затоці, потім про розміщення совєтських військових баз на Аландських островах та острові Суурсаарі. Утім, переговори з непоступливими фіннами щоразу заходили в глухий кут.
Нарешті, 12 жовтня 1939 року до Москви прибула фінська делегація на чолі з тодішнім послом у Швеції (і майбутнім прем'єр-міністром та президентом Фінляндії) Юго Паасіківі, який дістав унікальну можливість зазирнути в очі самому Сталіну, оскільки більшість часу той особисто очолював совєтську делегацію. А що фінни не пішли на поступки й цього разу, рішення про напад вождь прийняв практично в день їхнього від'їзду.
І пішло-поїхало. Концентрація на кордоні військ Ленінградського військового округу та кораблів Балтійського флоту. Провокація в селищі Майніла, де 26 листопада начебто внаслідок обстрілу з фінської території було вбито і поранено кількох совєтських військових. Ну, і звичайно, нота протесту наркомату закордонних справ СССР, денонсація 28 листопада Тартуського мирного договору і того самого договору про ненапад і, нарешті, 30 листопада широкомасштабний напад на Фінляндію та бомбардування Гельсінкі.
І ще одна важлива деталь. Говорячи вустами ТАСС про те, що правлячі кола Англії та Франції не мають морального права, Кремль, мабуть, мав на увазі те, про що не могли здогадуватися невтаємничені: згідно з підписаним за три місяці перед тим таємним протоколом до пакту Молотова-Ріббентропа, Фінляндія визнавалася сферою інтересів СССР.
Якщо всі ці події комусь ще нічого не нагадали, продовжимо аналогії. 1 грудня 1939 року було проголошено створення Фінляндської демократичної республіки (щось на кшталт ДНР/ЛНР) на чолі з членом виконкому Комінтерну, а згодом президії ЦК КПСС товаришем Отто Куусіненом. Звісно, СССР одразу ж визнав власних маріонеток єдиною легітимною владою Фінляндії.
От після всіх цих "подвигів" 14 грудня 1939 року СССР і було виключено з Ліги націй. Звичайно, не одноголосно. Були країни, які не втрачали надії на порозуміння з агресором чи не наважувалися його дратувати. Тому головним уроком тих подій, окрім уже згаданого висновку про те, що Росія незмінна у своїй загарбницькій сутності, має стати для нас непоступливість фіннів, а для світової спільноти необхідність протистояти зазіханням агресора, відкинувши наївні спроби перевиховати людожера на вегетаріанця. І останній штрих: країни Балтії (Естонія, Латвія, Литва), які тоді, в 1939 році, утрималися при голосуванні в Лізі націй і навіть уклали з СССР угоди, що дозволяли створення совєтських військових баз на їхніх територіях, вже в наступному, 1940 році, стали жертвами советської агресії та окупації.
