Блог | Тайра і "харошие русские": перед розстрілом з українців знімали одяг

"А все-таки у полоні чи вдалося вам спілкуватися з росіянами? Чи були ті, які співчували?" - питає євродепутат у Тайри.

Ми обідаємо в Європарламенті. Точніше, їсть Тайра, а ми - ловимо кожне її слово.

"Співчували? - питає Тайра, - ні, не було. Була одна жіночка-росіянка, медик, вона мене ненавиділа так само, але виконувала "клятву Гіппократа", кидала мені пігулки після тортур".

"Жінка, - у євродепутата в очах запалюється надія, - і що вона казала? Ви спілкувались?"

Тайра замислюється: "Пам’ятаю, одного разу мене кинули у камеру після допитів. Було дуже погано. Я не могла встати, лише намагалась повзти повільно по підлозі кудись у кут. Росіянка кинула мені на підлогу знеболювальне.

Подивилась на мене:

"Что ж ты так переживаешь? Подумаешь, побили. Тебя что, муж никогда не бил?"

"Ні, ніколи. Не бив".

"Правда? - у росіянки округлились очі. - Я хочу посмотреть на твоего мужа, он вообще мужик?" - вона зареготала.

Ми зустрілися з Тайрою у Брюсселі під час відрядження. Вона посміхається на всі зуби, підбігає і обіймає, як тільки чує українську мову. Від неї якась неймовірна енергетика, оптимізм та сила. Вона багато жартує, за обідом дуже просить м’яса, а не веганські страви, які тут у більшості в кафе Парламенту.

"Тайра" - це позивний Julia Paevska, волонтерки, військовослужбовиці та відомого парамедика. Ти дивишся на її радісне обличчя і впевнену ходу - і не можеш уявити, що вона пережила 3 місяці полону та тортур у Маріуполі. 3 місяці у темній камері. 3 місяці болю. Вона їсть і сміється.

За професією Юля – парамедик, командир підрозділу "Янголи Тайри", зараз Уповноважена з питань реабілітації учасників бойових дій. Із 2014 року вона викладала тактичну медицину і рятувала наших військових. З 24 лютого - і наших, і росіян.

У березні – її разом із водієм у Маріуполі захопили російські окупанти. Висунули обвинувачення по кримінальному кодексу "днр" за статтею, де покарання – розстріл. У полоні вона пробула 3 місяці.

Зараз Тайра дає свідчення перед Гельсінською комісією про звірства в Маріуполі і російському полоні. Вона розповідає про 7-річного хлопчика з кульовим пораненням, який помер у неї на руках. Про те, як бачила вагітних ув’язнених у полоні, доля яких досі невідома.

Вимушена знову і знову описувати картини з Маріуполя, які намагається забути: мертву дитину на руках у матері; понівечені тіла жінок і дітей, яких діставали з-під завалів; собак, які тягали містом людські кінцівки.

Європейські дептутати наполегливо питають її про "русских": як вони себе поводили? Чи дякували їй за те, що вона рятувала їх життя? Це єдина можливість євродепутатів "доторкнутися" до того, "іншого" світу. Десь там далеко.

"Ні, - каже Тайра, - не дякували". "Вони спочатку, як потрапляли у лікарню, дуже боялися, що їх уб’ють, мовчали. А потім, коли розуміли, що не вб’ють, розвалювались і починали кликати мене словами "а ну-ка, деточка".

"Чи були вони вдячні, що я врятувала їх життя? Вони вважали мене "дурочкою", бо рятувала життя російським військовим".

Я дивлюся на неї і згадую її останнє інтерв’ю. Про те, як ув’язнених українців змушували знімати одяг перед тим, як розстріляти. Одяг - був цінніший за їх життя.

Для мене це страшні кадри з фільмів про Другу світову, які стали реальністю. Для Тайри - реальністю. Для когось у Маріуполі - це відбувається прямо зараз. Це неможливо уявити. Я намагаюсь у собі відтворити це на секунду, і мій мозок закриває від мене картинку. Захищає мене.

Якщо мене бісять ці "рассуждения" про "хороших русских", - як же важко це, мабуть, їй. Але Тайра спокійна, вона пояснює іноземним колегам та журналістам знову і знову.

"Росіяни повністю залежні від телебачення, - каже Тайра. - Без інформаційної підпитки - вони реально чахнуть. Вони наче "прикуті до нього" - як вставлені у шию трубки з "Матриці". Немає пропаганди і телебачення - їх починає "ламати" фізично, їм погано. Ми вмикали їм українське телебачення. Перші дні вони були, як після "ломки". Далі - починали слухати. Потроху ставити питання. У деяких щось змінювалось у погляді".

"Перекладіть, будь ласка, - каже Тайра. - Ми обов’язково переможемо", - вона дивиться гордо у камеру, сміється і обіймає нас.