Блог | Страхи війни. Як не збожеволіти і зберегти емоційну рівновагу

Усі ми травмовані війною. І той, хто на передовій, і хто в тилу чи за межами України. Нам є за кого переживати і що втрачати. Зрештою, особистий неспокій перекидається у громадський соціум і погіршує наші взаємини у родинах та колективах. Адже порушення нашої власної емоційної рівноваги збільшує напругу в соціумі навколо себе.

Між іншим, у таких випадках кожен може допомогти собі сам і полегшити життя тим, хто поруч. Якщо знатиме прийоми і правила психологічного відновлення. Для їх вивчення НАДС та Вища школа публічного управління започаткували Всеукраїнський освітній онлайн-марафон "Емоційна стійкість публічного службовця". Це – наша відповідь на суспільний запит, зокрема серед публічних службовців, навчитися контролювати емоції і зміцнювати стресостійкість.

Аби уникнути відчуття емоційного спустошення, необхідно шукати свої "генератори" живлення. Вони зніматимуть надмірну напругу на піку емоційних навантажень.

Згадаємо фатальний шок першого ранку війни. Тоді домінуючими відчуттями були невпевненість і страх. Але ми прагнули налагодити стабільне життя у нових реаліях. Тому за кілька днів знайшли свої джерела відновлення.

Кращим інструментом із подолання страхів і відновлення емоційної рівноваги є "інформаційна гігієна". Саме тривожні новини й очікування породжують посилене відчуття неспокою. Надмірний інформаційний тиск є психологічним подразником, що пригнічує позитивні емоції і відволікає від корисних справ.

Насамперед варто скоротити кількість джерел, з яких ми споживаємо інформацію, і зменшити час на її перегляд. Треба усвідомити, що більшість каналів передають ідентичний контент. Їх обмеження не впливає на нашу загальну поінформованість. Кожному варто визначити фіксований час на перегляд новин. Нехай це буде 30 хвилин щодня на читання двох-трьох телеграм-каналів. Доречно відключити смарт-годинник і телефон від новин і дивитися їх вдома на планшеті у визначений час.

Мій досвід комунікації засвідчує, що дотримання правил "інформаційної гігієни" покращує психологічний стан і дозволяє концентруватися на важливих завданнях. Адже насправді у таких умовах людина уникає подвійного стресу: від, власне, надмірних негативних новин і від страху пропустити щось важливе.

Під час війни поширеним є так званий синдром провини, коли людина переймається тим, що комусь важче, аніж їй. І від того втрачає душевний спокій. Ця загалом нормальна реакція виникає в екстремальних ситуаціях, коли людина перебуває далеко від епіцентру. Мозок посилено аналізує ситуацію у пошуках усвідомлення рівня власної безпеки. Через це відкладаємо нагальні справи і занурюємося в смартфони.

Аби відволіктися, варто вдатися до суспільно корисних справ. Приміром, зібрати речі переселенцям чи допомогти волонтерам готувати їжу. Надаючи підтримку іншим, ми "спокутуємо" відчуття провини.

Емоційна напруга може виникати у спілкуванні з учасниками бойових дій, які повертаються з війни. Вони травмовані більше за інших. Мусимо вчитися коректно амортизувати їхні емоції та реакції. Бути готовими пояснити, чим кожен із нас займався на мирній території у воєнний період.

Власне, принцип амортизації полягає у тому, аби людину заспокоїти. У такому випадку варто одразу визнати, що співрозмовник має підстави на свої запитання і оцінки. Так встановимо прийнятний градус дискусії. Надалі треба пояснити, що в умовах війни кожен громадянин має власну важливу місію.

Різкі оцінки не варто сприймати буквально. Вони свідчать про накопичений біль через пережиті психологічні й фізичні навантаження. Важливо не дати людині його виплеснути. Натомість маємо вчитися емпатії, відчувати чужі переживання і цим допомагати людині. Вища школа публічного управління готує відповідні курси. Буде створено спеціальний центр психологічної підтримки, де навчатимуть відповідним правилам комунікації.

Рівень стресостійкості залежить від спроможності пристосуватися до нової реальності і приймати рішення. Мене часто запитують про організацію зайнятості на державній службі в умовах тривог і відключень електрики. Вдома чи в офісі?

Насамперед треба зважити на наявність на обох майданчиках світла, водопостачання, доступу до інтернету, укриття, транспортного сполучення. І працювати у місці, що краще відповідає цим чинникам. У таких, досить очевидних, умовах замість очікування, треба брати відповідальність і діяти з позиції дорослого.

Часто мене запитують, як впоратися із інформацією про втрати близьких. У такі моменти треба переключатися. Ставити палець на уявний тумблер і вмикати інший вимір життя. Не замикатися у собі, виходити до людей. Обійми і добрі слова лікують душевні травми. Почніть записувати свої думки і переживання. Через кілька років ці спогади будуть цікавими для наших дітей.

Для подолання стресу можна почати малювати, зайнятися спортом чи вдатися до здорового харчування. Моя родина, приміром, взяла додому собаку, що потерпала під обстрілами у Харкові. Опікуватися кимось – також крок від стресу.

Важливо усвідомити, який спектр емоцій в нас переважають. Для цього заведіть словничок, куди записуйте емоції, пережиті упродовж дня. Згодом усвідомите, який відсоток з них є позитивними. І далі підвищуйте його, знаходьте позитивні хвилини і години свого життя. І ви точно відчуєте полегшення.