Блог | Руки Протасевича

Фільма була колись в совдепії. Фільма про війну. Там однією з ліній було виведено кохання партєйного керівника з лікаркою. Понятно, теж партєйною. Ну, почалась війна, керівник створив партизанський загін, а його дружина попала в полон до німців.

Німці такій оказії зраділи і задумали психологічний тиск на того командира партизанського загону. Взяв один офіцер тую дружину і почав скрізь з нею з'являтись. Ну, тіпа вони нерозлучні. Тіпа, вона його коханка.

І всі люди ту дружину дуже засуджували, і сам командир партизанського загону страждав. Бо він же їй так вірив, а вона, бач, виявилась зрадницею.

Я мала була, але все ж ситуацію одразу зрозуміла. Я спитала в тата й мами:

- А люди що, не розуміють, що вона плєнна? Вона собою не розпоряджається.

І я вже не пам'ятаю, що відповіла мама, але пам'ятаю папин болісний погляд, що його кинув він на мене.

А я мала була, але тоді вже знала про те, як сидів папа в сталінських таборах, і про рік в одиночці в очікуванні розстрілу кожної ночі, знала. І як розпоряджається тобою власник твого тіла, я розуміла.

А фільм - то фільм. І жінку ту за сценарієм німці потім все ж розстріляли. Але життя наздогнало. І ось, за багато років по тому, коли взяла я участь у розшуку одного зниклого на фронті солдата - вийшов на ютуб ролик з ЛНР, де той солдат на камеру зізнавався наче в чомусь, в наче й ні. Короче, говорив там щось. Ролик було записано через півтора місяця, як він потрапив у полон, і перше, що я подумала:

- Ти молодець. Ти протримався півтора місяці.

Але, боже, що тут здійнялось.

Солдата одразу записали в зрадники. Фейсбучні експерти з піною в роті доводили, що ось, мовляв, і такі військові в нас бувають, ату його, ату!

Добре, що знайшлись люди, які не повірили цьому ролику. Добре, що знайшлись люди, що допомогли нам стати на захист хлопця.

Він повернувся з обміном. Він підлікувався й знову пішов воювати. У нього багато рахунків до ворога.

На кого розраховані ці інтерв'ю з бранцями, ці відео з полоненими?

На дурачків?

Які не розуміють, що в полоні тебе зламають в будь-якому разі. Що зараз не часи Зої Космодем'янської. Що навіть показано здавати інформацію (у ворога вона все одно є)

Що головне - протриматись. Доки тебе, можливо, витягнуть.

Дивитись відео з бранцями можна й треба, хоча б для того, щоб підмітити те, що зараз шириться фейсбуком і вже входить до історії як

РУКИ ПРОТАСЕВИЧА

але сприймати ці відео за чисту монету, але сидіти у глядацькому залі і кричати:

- Слабак!

- Він здався!

можуть лише дурачки. Які надивились геройських кіношок.

Про що відео з бранцями?

Про перерву й послаблення в допитах.

Про садизм тих, до кого ти потрапив у полон.

І про дурнів, які сприймають такі відео щиро й обурено - Слабак, він здався.

Ми в Україні вже більш-менш навчились дивитись такі відео правильно. Ти виживи, ми потім розберемось, коли повернемо тебе додому - так треба дивитись подібні відео.

Обурення ж я читала у бєларуських френдів. Ну, але та нація ще недалеко відійшла від радянських стандартів "герой в полоні, помер від катувань, але не здався"

Рости їм ще й рости, наздоганяючи світ, який пішов далеко, доки вони перебували у заповіднику своєї напіврадянської Бєларусі.

Усе, що я сприйняла з факту відео Протасевича - що він іще живий.

Він зламаний, і буде зламаним тепер назавжди, скільки там йому лишилось. Але живий, і тому треба ще сильніше боротись за його визволення.

І навіть якщо він там зогниє - РУКИ ПРОТАСЕВИЧА вже увійшли в історію. І це єдиний беззаперечний факт з цього відео, і його, вірю, колись буде представлено перед розстрілом диктатору.

Але лишається одне питання - то скільки ж загалом цих дурачків, для кого пишуть і знімають подібні відео?

А їх більшість.

На жаль, їх переважна більшість.