Блог | Росіяни готуються покинути ОРДЛО
Коли у соцпросторі заговорили про прийдешнє визволення Херсону, більш того, пішли розмови про "стратегічний відступ" з боку російських пропагандистів та російських військових блогерів, я аж дихати боялась, бо й вірилося й ні. Тому почала активно шукати ознаки того, що для окупантів прийшов таки час "Х". Самі ці ознаки я колись на початку війни перерахувала тоді ще моїм землякам, які радо стрибали "скоро Донбасс будет россия".
Тоді я сказала, що не буду їх переконувати ні в чому, бо втомилась від їх дурості та агресивності та вже побоювалась за своє життя та рідних, бо чим більше було поглиблення окупації та занурювання людей у руський мир, тим небезпечніше ставало мати свою думку, проводити розмови на теми, що викликали агресію, а саме на тему "що принесе на Донбас росія та як скоро донбасяни розчаруються в ній".
"Росія кине тебе, синку, завжди" (с) — було незрозумілим для тих, хто створив собі триколорадного кумира та молився на нього.
Так, саме так. На Донбасі за тривалий час, що гірше за все, це відбувалося й за часи Незалежності, було створено фан-клуб росії, а з самої росії створили ідола, ікону, святе місце від якого люди чекали дива. Критична більшість-не всі- але критична більшість у 80% мешканців Луганщини та Донеччини на 2014-й рік покладала на росію великі надії.
Бо у телевізорі їм, як й Європі, як й іншим країнам показували неймовірно розвинену, багату, щедру, справедливу країну, де все для простого нарада, по строгості закону й моралі.
Бідним роздають, олігархів саджають, плохих хлопців мочать в сортирі, на троні крєпкий хазяйственнік, космос покоряється, нано-технології, нано-військо, нано-медицина. Тому донбасяни свято вірили у те, що як тільки вони заявлять про своє бажання жити у складі росії, як тільки росія стрільне по Україні, то усі їх бажання "пабагатому" здійсняться. Про що мріяли у 2014-м ту, хто брав у руки російську зброю, йшов на блок-пости та в "народне ополчєніє", кричав на мітингах, махаючи триколорами "путін введи"? Звісно ж про своє особисте — великі пенсії й зменшення віку виходу на пенсію.
Тут зроблю ремарку, бо згідно закону про престижність шахтарської праці, шахтарі отримували пенсію у 80% від заробітної плати, а це на 2014-й рік була пенсія від 10 тисяч гривень, на пенсію шахтарі йшли у 40-45 років, від стажу роботи у шахті. Зарплата на шахтах на той час (управляння ТОВ ДТЕК Ахметова) 22-35 тисяч гривень, це підземні робочі, поверхня від 10 тисяч гривень. Шахтарі-пенсіонери та працюючи шахтарі отримували 6 тонн безкоштовного вугілля, безкоштовну путівку у санаторії Закарпаття, Вінниці, Криму. Я ніколи не могла зрозуміти, яке ще "пабагатому" хочуть ці люди. Як й не могла зрозуміти, чому путін має їм це дати й ще більше від того, що мають, коли він закрив усі шахти у Ростовській області й там шахтарі не мають ані вугілля, ані таких великих пенсій. Але, ось люди собі вигадали казку "путін нам дасть". Питання, чому він не дає росіянам, дратувало. Одного разу почула таку відповідь: "бо ми допоможемо йому знищити й захопити Україну, а це дорого коштує". Тобто, люди розуміли й свою зраду й наслідки — вкладе у Донбас мільярди долярів та зробить з Донбасу "швейцарію"…
Знову таки, поруч з Луганщиною та Донеччиною були російські екс-шахтарські міста, та й просто міста росії. Поїдь, подивися, попитай, як живуть люди. Чому Кремль, путін та росія не вкладає у Якутію, де люди живуть без асфальту, гарячої та холодної води, без газу, інтернету, у Білгородську чи Ростовську області, у Псков, Вороніж, Перм… більшість міст росії, які знаходяться подалі від москви, це, вибачте, бомжатник. Є елітні райони, сучасні побудови, є люди, що мають якісь гаджети, але це 20%-30% від загальної кількості населення росії.
Коли пропаганда брехала у часи СРСР, то було дуже складно знайти інформацію та перевірити. А зараз, погугли, зайди на сайт будь якого міста й подивися, як живе пересічний "багатий" росіянин, що все життя у кредитах, боргах, запої й вошах.
Навіть коли у місто Свердловськ Луганської області зайшли російські війська та почали виказувати здивування рівню соціальної забезпеченості місцян, рівню розвитку сел (асфальт, інтернет, супутникові антени, ФАПи, красиві школи, парки, сучасні дитячі майданчики) це не стали причиною того, щоб ставити собі питання: як це росіяни, багаті та заможні, дивуються наявності сучасних дахів, заборів, ванних кімнат, мікрохвильовок та іномарок у пересічних "бідних" українців.
Й знову, на питання, а чому путін має вкладати у Донбас мільярди та робити з нього "швейцарію", я отримала таку відповідь: "бо Донбас задушить майданутих у Києві, допоможе знищити й захопити Україну, а це дорого коштує". Тобто, люди розуміли й свою зраду й наслідки — все буде на Донбасі по-справедливості, у олігархів заберуть майно та роздадуть бідним, суди та міліція завжди будуть приймати рішення у бік наріду, щоб він не зробив, взагалі, життя описувалося, як класичний приклад з марксизму-ленінізму та кіно "ткнув робітник пальцем у гарно одягненого хлопа й каже міліції, яка з народом "оце олігарх, бо він живе краще ніж я", міліція тут же олігарха у суд, суд йому вирок "крав-віддай" й усе його майно тут же наділяють тому хлопові, що виявив олігарху, бо це справедливо.
Як приклад приводили сюжети з різник російських серіалів, наприклад, "вулиця розбитих ліхтарів", та якихось мильно-рильних серіалів "він покохав бідну дівчинку з деревні". Так, я ставила питання, в чому саме справедливість й як до цього матиме відношення КК росії, бо ви будете жити за ним, як й за конституцією росії у разі входження Донбасу у склад росії, тобто, якщо людина вбила людину й каже, що вбила по-справедливості, чи мають засудити цю людину?… Відповідь була класична, "судом буде простий нарід, тому буде по-справедливості". Щодо того, що росія країна олігархів, й сам путін є олігархом, як й шойгу, як абрамович, як пригожин, як тисячі міністрів, чиновників, бізнесменів росії й їх там ніхто не вбиває й їх майно не роздає людям, слухати ніхто не хотів. Кричали "тут буде усе по іншому, бо ж ми допоможемо путіну знищити й захопити Україну, а це дорого коштує, то він облаштує тут інше життя". Тобто, люди розуміли й свою зраду й наслідки.
Далі йшли особисті мрії. Хтось хотів, щоб путін наказав його дружину, бо відсудила гарні аліменти й заважає жити. Хтось мріяв, щоб путін помстився його кривдникам, сусідам, що лаяли його за зірвані на клумбі квіти. Хтось чекав, що путін забере у сусіда авто та віддасть "більш бідному з злиденному шахтарю". Хтось виношував план помсти конкуренту.
Так ось, особистих мрій було значно більше, ніж політичних. Мрій про збагачення за будь яку ціну, навіть ціну руйнування чужого життя, тут було значно більше ніж політичних. Політикою більше прикривали оці особисті бажання. Наприклад, сусіда вбивали та забирали його майно, бо "сусід наводчик ВСУ та правосек", навіть при умові, що сусід теж був за росію, але не мав блату у "ополченії".
Дуже швидко в ОРДЛО люди почали розуміти цю гру у "правосеків" тому погрози "якщо ти не зробиш, то я наведу на тебе ополченіє та назву тебе правосеком й тебе зґвалтують та вб’ють" стали нормою життя, як й доноси й брехня. Ті, хто не міг вбити сам, вбивали руками "ополченія" чи "міліції". Усі ці роки мешканці ОРДЛО впивалися руськими миром та свободою. Знищували одне одного та свої підприємства. Допомагали окупантам різати на метал заводи.
Окупація Донбасу має дуже багато відмінностей від окупації 2022 року. Це була й масова згода на окупацію, й масовий добровільний колаборционізм, й масове розуміння гри в доноси, й масова допомога брехнею пропаганді, й масова допомога у знищенні підприємств.
Але, не зважаючи на те, що з ОРДЛО були вивезені музейні цінності (та на що воно нам треба, ці картини, книжки, ікони, росія все це збереже, там культурна нація), Луганський патронний завод, тепловозобудівельний, з лікарень вивезене усе сучасне обладнання, вивезені сучасні агро-комплекси, трактори, сівалки й комбайни, все ж таки, масового пограбування там не відбувалося.
Згодом запрацювали маленькі приватні підприємства, а на великих були картинно- пропагандистсько запущено по 1-2 цеха, щоб утворити симулякр стабільності та розвитку.
Люди почали казати "та в нас все добре, не стріляють, троянди саджають, бордюри побілені, магазини повні, шахти працюють, дорого, але ж все є". ОРДЛО отримувало донорську допомогу з росії та тут усіляко підтримували життєздатність.
Працювали школи, дитсадки, лікарні, підприємці, шахти, магазини, навіть запустили кінотеатри, таксі, доставку суші, ресторани, кафе, гарно працювали кондитера, мукомольне виробництво, працював "Луганськхладокомбінат", були світло, подекуди вода, інтернет був усюди й газ, бо ж область газифікована.
Це складало картину "нормального життя". Сюди з росії гнали артистів та робили усіляки концерти-шоу, щоб нарід мав задовільнені первісні потреби: їжа, розваги, тепло. Мародерили сусіди та родичі тих, хто виїхав. Але здебільшого, йшло тихе розкрадання майна, як суспільного так й особистого. Навіть квартири біженців "влада" "приватизувала" тільки гарні, ті, що у Луганську та Донецьку, маленькі міста та селища були особливо не потрібні новим хазяєвам життя. За час окупації в ОРДЛО йшов продаж авто та квартир, навіть ціни на нерухомість вернулися до рівня 2013-го року.
Ті, хто жили в ОРДЛО навіть не бачили цих страшних перемін (ось тобі й притча про жабку, яку тихо варили в воді, що повільно нагрівалася поки не стала окропом).
"Усі так живуть" — це стало єдиною відповіддю на усі питання щодо руйнування міст.
Немає асфальту? — усі так живуть!
Немає спеціалістів у лікарнях та гарних ліків? — усі так живуть, а наші батьки лікувалися подорожником!
Немає роботи й закриваються підприємства? — усі так живуть, по телевізору казали, що в Україні та Європі усі бомжі, без роботи, усе закрилося, люди голодують, тов. нас все добре.
Немає вугілля для опалення, немає добутку, закривають шахти? — усі так живуть, навіть росія закриває шахти, бо це не рентабельно, скоро путін нам відкриє інші заводи, більш сучасні.
8 років окупації… Дев’ятий вже. Сподівання, надії, сліпа віра в росію, сліпа ненависть до України… Донбас фактично перетворено на смердюче отруйне сміттєзвалище, знищено, зупинено 90% підприємств, знищено агро-сектор, медицина, не відновлено жодного метра асфальту та водогіна. Те, що ще якось працює, це були побудовано чи запущено у роботу при Україні.
"Мы не этого хотели — нас обманули" — все частіше звучить від донбасян, але…
Але вони радо отримують паспорти росії, переоформлюють нерухомість та авто на "документи республік", приймають участь у проросійських мітингах та пропаганді, розказують задушевні історії про те, "як погано жили при Україні, як добер, що вони у росії", свідомо та з вірою знову йдуть на "рифирендум" й голосують за входження Донбасу у склад росії, але знову опиняються в "республіках". Знову у своїх бідах винуватять Україну й знову кричать "а что дала нам йета ваша Украина", знову мріють "вот-вот путин нас возьмет, вот-вот путин разгромит Украину, вот-вот путин убьет всех укропов в раздаст нам их дома в Киеве".
Навколо колись розвинутих міст, мільйонників, степи й купи сміття, та й міста вже схожі на сміттєзвалища. Вода у крані — це вже чудо та мрія. Асфальт? — та хоч би було видно куди йти. Лікарні тільки для військових, та й то, без шансу на життя. Ліки російські дорого й не ефективно, а українські та імпортні навіть контробандою не привозять.
Міста все більше схожі на колонії, стільки зеків з росії сюди навезли. Усюди шприці, бо кожен другий мешканець ОРДЛО (а це вже не корінний мешканець, а скоріше понаїхавший з росії) це наркоман.
Вчорашні такі очікувані критичною більшістю населення ОРДЛО "русские военные, красиве, здоровенне", яких кохали, обожнювали, наділяли найкращими рисами, виявилися нариками, алканами, які знущаються з населення, мародерять, вбивають та ґвалтують.
"Мы не этого хотели — нас обманули" — все частіше звучить від донбасян, але…
Це розчарування, бо вийшло не по їх. Бо ми, українці, вижили, б’ємо росію та звільняємо свої території. Це розчарування ще більше просякнуто ненавистю, бо це ж ми, українці, винні, що все пішло не по-руські, не по-донбасянські.
Тут є люди, що лють сльози. Мовляв, бідні донбасяни, їх он примусово мобілізовують. Та ви шо? Примусово, кажете?
Людина призивного віку чи віку резервіста, мешканець ОРДЛО, добровільно отримує "паспорт республіки", потім добровільно стає на облік у військкомат, добровільно проходить на полігонах навчання, отримує військову професію, добровільно отримує паспорт громадянина росії, добровільно голосує за входження Луганської та Донецької області у склад росії, добровільно отримує повістку, добровільно приходить у військкомат, отримує зброю та їде на фронт вбивати українців. В чому примус? Хтось в ОРДЛО з 30 тисяч мобілізованих резервістів чи "срочників" розвернув зброю проти загарбника? Єдиний мітинг що був в ОРДЛО це на тему "дайте нашим мужчинам хороше оружие".
ОРДЛО занепадає, вмирає, фізично, морально, екологічно, але не бачить цієї смерті, бо ж 8 років вариться у окропі руського миру, який повільно нагрівали.
Спочатку дали газманова та концерти, свято руського язика та літератури, свято мілітаризації та паради "дідиваєвалі" посадили троянди та побілили бордюри, привезли та роздали трошки їжі, дали допомогу "біженцям", вивезли тих, хто прагнув у Красноярський край.
Колись яскраві й багатолюдні міста пусті й чорні, від смороду, сміття та злих обличь, бо люди з руського миру не вміють радіти та посміхатися. Скільки вмерло, виїхало, загинуло на війні? – це ми дізнаємося тільки після де окупації. Чи можливо щось там відновити з агро-сектору? – років через 20-ть, коли закінчиться розмінування та відновлення земле-ресурсів. Чи можливо там відбудувати міста? — можливо, але для кого, чи знайдеться там ті 7,5 мільйонів людей, що колись там мешкали?
Я б на цей час не задавалась такими питаннями, бо зараз буде стояти тільки одне: що росіяни залишать після себе на Донбасі?
Ось тут я повернуся до того з чого почала: як тільки почали казати про звільнення Херсону, я почала шукати ознаки краху окупантів. Й коли побачила їх, не мала сумніву, що скоро вітатиму своїх друзів з поверненням додому.
Зараз я бачу ці ознаки, поки перші, ще не зрозумілі для місцевих мешканців, але ознаки краху окупантів на Донбасі та підготовку до "стратегічного відступу".
Росіяни готуються покинути ОРДЛО. Не швидко, не мрійте, не без бою, не мрійте. Але, росія готується покинути тимчасово окуповані Луганщину та Донеччину. Не скажу, як скоро це відбудеться, можливо весна 2023-го, можливо літо чи осінь, але 2023-го. А от про ознаки скажу.
Росіяни почали масовий вивіз з ОРДЛО працюючих до цього часу там підприємств. Під "ніж" йде усе. У тому числі шахти. Вивозять усе обладнання з шахт для того, щоб їх підірвати та затопити. Це означає, що росія хоче нанести максимальний економічний збиток українським підприємствам з метою недопущення їх відновлення. Бо ця територія ще довго буде "сірою зоною", фронтом, можливо лише військовою територією.
У містах ОРДЛО почалась підготовка (ІПСО — інформаційні операції) щодо організації та необхідності примусової масової евакуації. Любиш росію та руський мир, маєш паспорт громадянина росії, марш додому, тобто у гетто, на територію росії, десь у Красноярський край. Людей залякують "каратєлями", розповідають страшні історії про те, що "захватывая русские города Донбасса украинцы вырезают все население, которое поддерживало русских", щоб "зберегти" населення, хочуть провести масову евакуацію. Місцеві так й не зрозуміли, що це буде депортація, але, думаю, що багато поїде добровільно й з радістю.
Міста заполонили зеки пригожина, яких в ОРДЛО завозять поїздами через КП "Червона могила". Блатного тюремного хлопа тут настільки багато, що майже не чутно руського язика, тільки блатняк.
Люди жаліються, що зросли крадіжки, зґвалтування, а зекі розселяються навіть у холодні, закинути хати, а не тільки у квартири. Як тільки на вулиці чи у будинку поселяються зекі, одразу починаються шприці, блювотиння, сцаки, бійки, кидання гранат, стрільба з автоматів, крадіжки. Місцевих російські зеки просто зневажають та постійно знущаються.
Окрім зеків пригожина в ОРДЛО зросла кількість мобілізованих росіян. Ці більш стримані, але роздивляються, розпитують про рівень життя (наприклад, чи є авто, микрохвильовка, комп’ютер, шуба, душова кабінка), часто стоять та розглядають хати.
Усі наливайки та ресторани ОРДЛО вщент забиті росіянами. Постійні бійки, масові військові розборки з перестрілками, масові зґвалтування, хоча дівчат біля наливайок пасеться багато, секс зараз в ОРДЛО це можливість мати блат серед військових, пайок, гуманітарку та мрії виїхати у москву, хоча більшість росіян тут з російських нижнє- та верхнє-засранськів.
Зараз підприємства та шахти вирізають та вивозять під контролем фсб та місцевої "міліції". Ріжуть підприємства, як й у 2014 та за час окупації, самі робітники підприємства, бо їм платять заробітну плату.
Росіяни відкрито кажуть місцевим, що шахти буде знищено. "Спочатку вивозимо все обладнання, вугілля, все, що можна розібрати, як не встигнемо, просто підірвемо"- ось так прямо в донбасянського лоба . В шахти вже спускають вибухівку й дуже багато.
Це так схоже з російською класикою "так не доставайся ж ты никому"…
Чи захищають місцеві свої улюблені шахти, бо ж у 2014-му кричали "мы создаем ополчение, чтобы западенцы не захватили наши шахты"? Так, захищають. Ось записали звернення до путіна, бо він же "не знает, что здесь творят". Звертались до "генеральної прокуратури лнр", написали звернення до "генеральної прокуратури росії". Між цим, у вільний від написань листів час, ріжуть свої підприємства та грузять у вагони РЖД.
Що буде далі? – ви здивуєтесь, але я це знала у 2014-му, та розповідала тоді ще землякам, за що ледь не розстріляли.
Що буде далі? — питають місцеві у росіян. Ті сміються. Тому я розповім, що буде далі, бо усе, що зараз відбувається в ОРДЛО, це ознаки того, що росіяни вже знають, що вони відійдуть за свій кордон й Україна відновить контроль над тимчасово окупованими територіями Луганської та Донецької областей.
Спочатку росіяни вивезуть усі великі підприємства, потім малі, приватні, й все, що встигнуть вивезти поки лінія фронту сюди не дійшла. За цей час вони нашпигують ці території військовими, щоб не було ніяких бунтів, коли будуть знищувати підприємства та грабувати міста. Звісно, більшість російських військових буде вбито на фронті. Але, поки фронт сюди дійде, ці військові будуть грабувати міста, бо це їм потрібно для підтримання настрою й мотивації.
Російським мобілізованим та зекам пригожина дадуть преференції на грабіж тих міст ОРДЛО, що ще вважаються умовно безпечними та безпечно жили весь цей час, бо були подалі від лінії фронту. Буде розграбовано усе. Хто буде виявляти спротив, будуть вбиті. Не важливо чи є на власникові будинку чи авто "горка", чи знак "народна міліція", чи "спарта", чи "рим", чи "лнр", чи "днр", важливо те, що в них є, що вкрасти росіянам.
Свердловськ, Ровеньки, Краснодон, Антрацит, Луганськ, Донецьк… Коли росіяни вирішать провести "отрицательное наступление", тут буде випалена земля.
Вони сміялися над Бучею, не вірили в наші сльози, підтримували раша-пропаганду, що це "фейк та актори", а при відступі руських, їх чекає така страшна доля. Врятується той, хто добровільно депортується за наказом росіян. Залишить своє майно та піде у свою країну мрій з однією валізкою у руці. Їх майно просто розкрадуть ось ці зеки пригожина чи мобіки, але хоч без вбивств. Той, хто залишиться… там просто влаштують ад. Спочатку грабежі та мародери, насилля, вбивства, а потім просто підірвуть там усе.
Ми можемо попередити їх — не повірять. Можемо не попереджати, все одно будемо винні, їх так привчили. Ті, кого вивезуть в рамках "евакуації" будуть впевнені, що усі звірства творили "укро-каратєлі", для цього пропаганда створить відповідну картинку-симулякр. Ті, хто буде знати правду, бубе бачити, хто їх грабує, ґвалтує та вбиває, вони не зможуть сказати, їх не буде серед живих.
Місцеві соціальні гілки ОРДЛО, це жах з історій про зґвалтування. Про безкарність росіян. Про дикість та звірства. Про заздрість та здивування "как харашо вы тут живете, не то, что мы". Але жодного розчарування чи визнання окупації, агресії. Лише "давайте напишем путину, что здесь происходит, он приедет и наведет порядок, мы же тепер россия".
Що ж, можливо вони, ось саме вони й є росія, то "евакуація" вже й не так для них погано, здійсниться мрія "умереть в россии", але земля-це Україна. Луганщина — це Україна. Донеччина — це Україна. Тому я бачу ознаки того, що окупант буде тікати, знищуючи мій край, знищуючи села, міста, великі та маленькі, шахти, заводи та навіть вірних йому людей, бо Україна перемагає, а це йому дуже пече, тому хоче при відступі завдати максимальної шкоди. Буде боляче? Звісно, це ж наша земля. Тому й пишу, бо може достукаюсь до когось там, бо вірую без віри.
