Блог | Росія досі працює за методичками НКВС

Нагадаю трагічну історію, як 18 серпня 1941 року за наказом Сталіна була підірвана найпотужнішої в СРСР гідроелектростанція – ДніпроГЕС.

За три дні до події в Запоріжжя прибув інженер-полковник Червоної Армії Борис Епов, який взяв на себе керівництво знищенням інфраструктури міста перед наступом німецького Вермахту. Одним із ключових його завдань було паралізувати роботу найбільшої гідроелектростанції та унеможливити процес подальшої переправи через Дніпро. Виконуючи наказ найвищого керівництва, Епов наказав інженерному батальйону НКВС, закласти на греблі близько 20 тонн вибухівки і підірвати її та залізничний міст через річку. Здійснив це Олексій Петровський – начальник відділу воєнно-інженерного управління штабу Південного фронту.

Особливий цинізм інциденту проявився в спонтанності його реалізації та ігноруванні ініціаторами підриву необхідності повідомити про це місцевих жителів. Ба більше, про наміри Сталіна стосовно ДніпроГЕС не повідомили не лише місцевих жителів, але й партійне керівництво міста й навіть військові підрозділи, що прибули в місто під натиском фронту. Внаслідок величезної хвилі після вибуху загинуло чимало червоноармійців, які саме в цей час переправлялися на лівий берег Дніпра.

За різними підрахунками, в результаті знищення греблі загинули ві 10 до 100 тисяч людей, більшість з яких – це мешканці сіл і містечок, які були затоплені за кілька хвилин. Зона повені сягнула десятків кілометрів.

Деякий час інформацію про справжні обставини руйнування греблі приховувалися і навіть поширювалася неправдиві чутки про німецьку диверсію і відповідальність вермахту за скоєне. Однак пізніше стало відомо, що виконавцями підриву Дніпро ГЕС були Борис Епов та Олексій Петровський, які спочатку були арештовані радянською контррозвідкою як диверсанти, проте після втручання в справу військового керівництва, їх відпустили, бо наказ підірвати греблю дав особисто Йосип Сталін.

Про підрив ДніпроГЕСу радянським людям говорили, але говорили в певному ключі бо було якось виправдатися. Тому говорили, що підірвали для того, щоб ускладнити німцям переправу через Дніпро. Насправді якихось німецьких переправ нижче по течії в тих межах, яких могла дістати ось ця швидка вода, не зафіксовано. Тому навряд чи в німців були якісь жертви внаслідок цього вибуху.

Підрив ДніпроГЕС став не просто ліквідацією індустріального об’єкта, але й знищенням основного постачальника електроенергії в місто. Однак після підриву електростанції менш як через два місяці гребля була відновлена, а через рік запрацювала й електростанція, відновлена вже німецькими інженерами. Коли німецькі війська відступали в 1943 році, то повторно підірвали електростанцію, але лише технічну її частину (гребля зруйнована не була). Пізніше на Нюрнберзькому процесі радянська сторона намагалася перекласти провину за підрив греблі на німців, але переконливих доказів цього надано не було.

Руйнація ДніпроГЕС влітку 1941 року – це один з найтрагічніших інцидентів політики "випаленої землі", що здійснювалася в ході відступу Червоної Армії на Схід. Кількість жертв трагедії вражає, як і розмах кампанії зі знищення усього цінного в містах і селах без найменшої потреби перейматися долею цивільного населення, яке залишалося без запасів продовольства (поля з урожаєм також спалювалися) та зі знищеною інфраструктурою перед наближенням холодної пори року…