Блог | Росія брутально вкрала у Криму канонічну територію Вселенського патріархату

Московський патріарх Кирило збирається вкінці серпня поїхати з візитом до Вселенського патріарха Варфоломія. Подія ця екстраординарна, враховуючи непрості стосунки між двома патріархатами як у минулому, так і на сучасному етапі. Не секрет, що основне завдання Кирила – заблокувати надання томосу на автокефалію для православних України. Московська патріархія не хоче віддавати Україну, яку вважає своєю канонічною територією. Насправді ж ця територія була брутально забрана Російською православною церквою у Вселенського патріархату. Це стосується не лише основних земель України, які колись входили до Київської та Проїлавської митрополій цього патріархату, а й Криму, котрий нинішня Росія окупувала й вважає своїм, пише Петро Кралюк для Радіо Свобода.

Знищення Готвейсько-Кафайської митрополії

Кримська земля має глибокі християнські традиції. Тут християнство утвердилося в перші століття від Різдва Христового. Одним із головних його осередків був Херсонес. Християнство сповідували також готи, які з’явилися в Криму. У IV столітті тут вони мали свою єпархію, яка з часом стала митрополією Константинопольського патріархату й проіснувала до кінця XVIII століття. В останні часи її іменували Готвейсько-Кафайською. Вона поширювалася як на Кримське ханство, так і на турецький еялет у південному Криму з центром у Кафі. Незважаючи на те, що ці землі входили до держав, які були мусульманськими, тут існувала відносна віротерпимість. Християни мали можливість сповідувати свою релігію. Основну частину вірних Готвейсько-Кафайської митрополії у XVIII столітті становили греки.

Після російсько-турецької війни 1768–1774 років Кримське ханство стало формально незалежним від Османської імперії. Насправді воно опинилося під контролем Росії. Під час цієї війни, в 1769 році, ймовірно, при сприянні росіян митрополитом готвейсько-кафайським став грек Ігнатій (Гозадінос). Є інформація, що його рідний брат Олександр служив у свиті імператриці Катерини ІІ. У 1771 році Ігнатій прибув до Криму. Цей владика зайняв проросійську позицію. Він звернувся до Катерини ІІ з проханням взяти православних греків Криму під захист Росії.

Російська влада спланувала масштабне переселення християн із Кримського ханства на терени нинішньої Південної України, зокрема в Приазов’я. Тим самим передбачалося вирішення кількох завдань. По-перше, християнське населення Криму (в основному греки й вірмени) відігравали помітну роль у його економіці, займаючись землеробством, ремеслами й торгівлею. Переселення цих людей суттєво мало вдарити по економіці Кримського ханства. По-друге, християн Криму спеціально переселяли на землі, де жили українські козаки, які не дуже корилися російській владі. Тим самим відбувалося витіснення козацтва з Півдня України.

Виконуючи вказівку росіян, митрополит Ігнатій закликав 23 квітня 1778 року (якраз на Великдень!) свої вірних покидати Крим. Протягом літа й на початку осені цього ж року з допомогою російських військ під командуванням Олександра Суворова, які перебували в Криму, відбулася широкомасштабна депортація місцевих християн. Переважно це були греки й вірмени. Загалом було переселено понад 30 тисяч осіб.

Кримські християни сприйняли депортацію без особливого ентузіазму. Адже їм доводилося покидати домівки й переселятися на чужі землі. Це переселення загалом мало насильницький характер. І далеко не останню роль у цьому відіграв митрополит Ігнатій, який, попри релігійну функцію, виконував також функцію адміністративну. Адже його розглядали як керівника грецького православного населення Криму. Використовуючи авторитет церковної влади, Ігнатій займався мобілізацією кримських греків, яких депортували. За що отримав матеріальну нагороду від імператриці Катерини ІІ.

Читайте: Як Росія вкрала у Вселенського патріархату канонічні території

Опинившись у Приазов’ї, депортовані греки були незадоволені. У своїх бідах вони звинувачували митрополита Ігнатія. Між ним і його паствою не раз виникали конфлікти. Дійшло навіть до того, що він прокляв жителів Маріуполя, який став основним місцем грецьких переселенців у Приазов’ї. При цьому, як не парадоксально, Ігнатія вважають засновником цього міста. Хоча до приходу сюди греків тут існувало українське козацьке поселення Домаха. Митрополит перебував під охороною волонтерів-українців, що були на російській службі. Бо зі своєю паствою він порозумітися не міг. Через такі непорозуміння останні свої дні він провів за межами Маріуполя.

Митрополит Ігнатій своїми діями призвів до руйнування Готвейсько-Кафайської митрополії в Криму. Адже її паства за його сприянням була виселена звідси. Указом синоду Російської православної церкви від 14 березня 1779 року Ігнатій, який перебував у підпорядкуванні Константинопольського патріархату, був зарахований до російських архієреїв, зберігши свій попередній митрополичий титул. Невдовзі після його смерті, в 1788 році, Готвейсько-Кафайську митрополію ліквідували і приєднали до Слов’янської й Херсонської єпархії. Чи відповідали такі дії канонам православ’я? Але в так званій синодальний період Російської православної церкви з канонами особливо не рахувалися. Тоді ця церква безпосередньо залежала від імператорської влади. У цьому контексті ліквідація Готвейсько-Кафайської митрополії є цілком зрозумілою. Вона не потрібна була царській владі. Тому її знищили, не рахуючись із канонами.

На службі "русского мира"

Звісно, за часів царської Росії про митрополита Ігнатія не забували. Його могила у Маріуполі стала місцем шануванням. Однак за часів радянської влади його рештки перенесли до міського музею. А під час Другої світової війни вони були знищені.

Проте за часів незалежної України про Ігнатія (Гозадіноса) раптом згадали. 11 червня 1997 року синод Української православної церкви (Московського патріархату) канонізував його, а маріупольці, предків яких свого часу прокляв цей митрополит, в його особі отримали свого святого. Митрополита Ігнатія навіть почали представляти як "святим покровителем Донбасу". У Маріуполі йому спорудили пам’ятник. А в Донецьку в 2003 році на його честь відкрили храм при місцевому металургійному заводі.

Канонізація митрополита Ігнатія виглядає дещо дивно, адже навіть за царських часів Російська православна церква не зважилася на такий крок. У цьому випадку, схоже, маємо приклад виявлення російського політичного православ’я, яке нав’язує русофільські погляди в Україні, зокрема на Донбасі.

Можна лише здогадуватися, про що говоритимуть під час зустрічі патріархи Московський та Вселенський, обговорюючи томос для православних України. Але чи не варто під час цієї зустрічі нагадати патріарху Кирилу, що до Російської православної церкви фактично неканонічно відійшли Київська, Проїлавська й Готвейсько-Кафайська митрополії, що колись існували на теренах сучасної України й належали до Вселенського патріархату?