Блог | Рік на карантині: наслідки української дистанційної освіти
Україна “відзначає” першу річницю в умовах світової пандемії. Агресивний вірус вразив чи не кожну сферу повсякденного життя. Сьогодні вже складно пригадати, як це - заходити в магазин без захисної маски чи відвідувати багатотисячні концерти улюблених музичних гуртів. Проте є декілька сфер, на які карантин вплинув найбільше. Освіта другою після медицини стала балансувати на межі колапсу. І якщо зараз це відчувають на собі лише школярі й абітурієнти, то вже за декілька років наслідки української дистанційки стануть викликом для всієї вітчизняної освіти.
Як все починалось
Вже наприкінці 2019 стало цілком очевидно: коронавірусна інфекція не надовго затримається в Китаї і швидко розповсюдиться світом. Насправді, Україна мала запас часу, аби зустріти пандемію та її наслідки у повній боєготовності. Проте жорсткий локдаун все одно став несподіванкою для більшості. Паралізовані транспортне сполучення і бізнес, переповнені лікарні та морги стали ударом під дих. Що вже казати про освіту, яка і досі переживає важкий нокдаун. Адаптація до нових реалій стала більше імпровізацією в темну, аніж покроковим алгоритмом переходу до дистанційного навчання.
Всіх освітян спочатку відправили на канікули під гордою назвою “карантин”, а потім поставили перед фактом, що надалі викладання відбуватиметься віддалено. В найбільш скрутне становище тоді потрапили вчителі “старої школі”, яким довелось одночасно опановувати надзвичайно далекі цифрові технології та “на ходу” навчатись нових методик викладання.
З того часу минув рік. Та чи покращилось становище української освіти за цей час? Спробуємо проаналізувати…
Поточний стан речей
На початку березня цього року МОН відзвітував про запроваджені карантинні проєкти. Ряд заходів, покликаних зробити дистанційку освітою, а не фікцією, профільне відомство презентувало як вражаючі здобутки. Тут і телешкола, і електронні щоденники та журнали, і “Всеукраїнська школа онлайн”, і нові профстандарти для вчителів. На словах виглядає доволі плідно. На практиці - маємо невтішну статистику. Опитування Українського інституту майбутнього довело: 71% респондентів відзначають зниження якості середньої освіти через дистанційку.
Нічого дивного, адже про “Атлантичний океан, який омиває Австралію” та "Білих ведмедів, що живуть в Арктиці по сусідству з пінгвінами", пам’ятають і досі. А деякі викладачі за рік роботи у змішаному форматі ледь опанували Zoom та вважають, що діджиталізація - це домашні завдання, надіслані у батьківський Viber-чат. Чи варто згадувати, що більшість українських шкіл, особливо у сільській місцевості, взагалі не мають виходу до світової мережі?
На жаль, держава дивно розставляє пріоритети в підходах до модернізації освіти. В час, коли критично необхідно вчити освітян сучасним методикам та адаптовувати програми до особливостей покоління Z - школи закуповують інтерактивні дошки до порожніх класів. Водночас інтерактив в Zoom зводиться до примітивних запитань в чаті, які мало хто читає.
Фактично, всі сторони освітнього процесу вже відчули на собі перші наслідки карантинного навчання. Зрізи знань показують стрімке падіння рівня знань школярів і їхніх педагогів. Так, за даними Державної служби якості освіти 27% вчителів початкових класів не впоралися з сертифікаційним тестом ЗНО і не змогли подолати пороговий бал тесту. В старшій школі ситуація не краща. Батьки хапаються за голови і змушено винаймають репетиторів. Хоча є і педагоги, що використовують будь-які можливості вдосконалення діджитал-навичок. Освіта поволі котиться в прірву.
Перспективи та шляхи порятунку
На щастя, точку неповернення ще не подолано. Проте часу на порятунок залишається все менше. Якщо якомога оперативніше не переглянути підходи до організації дистанційного навчання - вже за кілька років доведеться вигадувати, куди подіти армії випускників з атестатами та дипломами “для годиться”. А ще - з шаленим кадровим голодом на ринку праці. “Втрачене покоління” з бубоніння старших перетвориться на цілком реальну проблему українського суспільства.
Натомість, вже зараз цілком можна зробити декілька простих, але дієвих кроків до порятунку. Достатньо започаткувати навчальні центри для освітян та провести, нарешті, інтернет до сільських шкіл. А ще - спрямовувати державне фінансування на розробку програмного забезпечення замість закупівлі неактуальних гаджетів. Адже одна гейміфікована освітня онлайн-платформа принесе освіті суттєво більше користі, ніж інтерактивні панелі в порожніх класах.
Підсумки
Занепад української освіти не розпочався вчора і не зупиниться в один день помахом чарівної палички. Світова пандемія стала каталізатором цього процесу та викинула на поверхню всі проблеми й недоліки системи. Для їхнього вирішення необхідна тривала та кропітка праця. Адже необхідно докорінно змінювати застарілу освітню систему. Це і навчальні методики, і підходи до сучасних поколінь, і небажання вчителів “старої школи” адаптовуватись до реалій… І це навіть не верхівка Евереста, а лише марево біля його узніжжя…
