Блог | Рєпін - наш!

Коли я востаннє був у Москві в 2013 році десь півдня пролазив по Третьяковській галереї.

"Трійця Андрія Рубльова" та інші ікони, намолені так, що мурашки по шкірі - забуваєш, що не в церкві... А далі - Крамской, Васнєцов, Шишкін, Врубель, Реріх, Суріков, Кустодієв, Сомов, Нестеров... Очі розбігаються від прекрасного.

Затим зустрічаю в "галерее русского исскуства" нашу Тетяну Яблонську. Точніше не саму Тетяну Нилівну, з якою, на жаль не встиг познайомитись, а її полотно "Хліб".

"От москалі сволочи, - думаю (я, в принципі, так завжди думаю, але тут особливо зачепило), - нашу Яблонську собі присвоюють! Це історичне злодійство!".

Одначе, не "Хлібом" єдиним.

Біля однієї з картин я простояв... Не знаю скільки, довго, мабуть... Ніби загіпнотизований. Цар Іван IV дивився на мене з таким жахом, з таким відчаєм, з такою ненавистю і співчуттям, ніби завалив не свого сина, а мене - прямо тут в галереї.

***

Ввечері того ж дня їхав електричкою в аеропорт і вирішив почитати більше і про полотно, яке вразило, і про автора. Бо знав до свого сорому мало. Пам'ятав щось трошки з художньої школи, але я тоді тащився з початку XX ст., а все інше вчив на один урок і швидко забував. (Дорога Ольга Миколаївна, пробачте!)

І очі до лоба у мене вилізли, як у царя Івана після смертовбивства. З таким же жахом, відчаєм і ненавистю. Але без співчуття. Хотілося пошвидше додому і не чути це мерзенне "здраствуйтє!" більше ніколи.

Рєпіна вони теж у нас вкрали. Су*и.

Ілля Юхимович Рєпін народився в Чугуєві на Харківщині рівно 173 роки тому. Онук слобожанського козака Василя Рєпіна. Все життя ідентифікував себе українцем. Навіть живучи у Фінляндії, де провів останні 30 років життя. Виріс в хаті на березі Сіверського Донця.

Вся його творчість - пронизана українським духом. "Гайдамаки", "Вечорниці", "Гопак", "Солоха і дяк". Зрештою, "Запорожці пишуть лист турецькому султану". Ілюстрації до поезій Тараса Шевченка та історичних книг Дмитра Яворницького. Портрети того ж Шевченка, Мурашка, Багалія і розкішний портрет Василя Тановського з красномовною назвою "Гетьман" (пан Олег, то ваш далекий родич, між іншим).

Живописом почав займатися теж в Україні - двоюрідний брат Трохим Чаплигін (і тут не обійшлося без Чаплигіна) подарував йому перші акварельні фарби.

Член журі на конкурсі проектів пам'ятника до 100-річчя від народження Тараса Шевченка. Член Київської спілки старовини й мистецтва. Меценат і друг Спілки образотворчих мистецтв у Миколаєві, яка допомагала молодим українським художникам.

Сталін і Ворошилов пропонували Іллі Юхимовичу стати громадянином СРСР, обіцяли золоті гори. Він відмовився.

Заповідав поховати себе в Україні, в рідному Чугуєві. Дружина побоялась їхати у на той час вже окуповану більшовиками східну Україну, тому поховала його на гірці біля їхньої хати у Куоккалі в Фінляндії. За життя Рєпін із ніжністю називав це місце Чугуєвою гіркою...

***

А "Іван Грозний та син його Іван" - це про те, який цар потрібен московитам. Той, що зараз - не сильно відрізняється.