Блог | Пролита кров Христова – знак від Бога?

Пролита чаша сколихнула інформаційний, і не тільки церковний, простір. Світські ресурси новин рясніють заголовками типу: "Поганий знак! Митр. Онуфрій пролив чашу з кров’ю Христа!" 

Люд бурно відреагував на такий випадок в такий знаменний день. Навіть люди, які не дуже церковні, не стримували себе від коментарів. Випадок для багатьох набув значення чорної мітки для УПЦ від Бога. Все це, зокрема, свідчення глибокої релігійної, містичної свідомості народу, що характеризується чудесними знаменнями, пророцтвами, міфами, прозорливими старцями, снами, тощо.

Примітно, що для багатьох вірян ніякі раціональні аргументи з області канонічних норм, церковної історії, протирічивості рішень травневого Собору, Євангелія не мали переконливої сили, а ось така подія посіє сумнів і страх. Містичне мислення не боїться раціональних протиріч, воно ґрунтується на священних авторитетах і емоційних переживаннях. Митр. Онуфрій помітно виглядав засмученим. Переповідають, що на заспокоєння: "Нічого страшного! Нічого страшного!", - він відповів: "Як нічого страшного?!"

О. Кирило (Говорун) закликає не оцінювати події на основі домодерного магічного мислення, достатньо, начебто, Євангелія і Біблійних заповідей. Втім, релігійне мислення не може бути строго раціональним і логічним, воно не може бути не-магічним. В раціональному світогляді детермінізму, де все спричинене зовнішніми об'єктивними чинниками (ну, штовхнули, ти втратив рівновагу та і пролив чашу, з ким не буває) Бог може бути тільки картезіанський, Бог - причина, який все завів, а воно далі своїм чередом. Така схема не може задовільнити живу релігійну свідомість, яка за звичайними причинно-наслідковими зв'язками завжди бачить знаки, знамення, волю Божу.

Соня Кошкіна пригадала з приводу про те, як у січні з св. Софії впав хрест, що ознаменувало біду війни. Про це вона говорить серйозно. А от те, що мертвий Зосима погладив живого Януковича тричі по голові, це вже вона подає, як сміховисько, хоча це речі в принципі одного порядку.

Справді, не зрозуміло, як відрізнити, що тут від Бога, що від лукавого, де бажане-за-дійсне, а де банальна дурість? Дурості тут, правда, самої по собі бути не може. В містичному просторі немає місця нічому секулярному, духовно не означеному. Ми очевидно давно втратили цю заповідану апостолом здатність "відрізняти духів" (1 Ів. 4.1). Духовний досвід преподобних пустельників, щоб убезпечити вірян від спокуси та самообману, напрацював принцип обережного ставлення до будь-яких знамень - не приймай і не відкидай. Ну з чашею складно, адже сама церковна традиція інтерпретує таку ситуацію, як гріх, як знак від Бога, що має спонукати людину до покаяння і зміни.

Тут немає бути ніякого злорадства, ми всі зараз у біді. Православним українцям потрібне примирення. Ієрархія УПЦ невиправдано і всіляко уникає найменшого жесту в даному напрямку. Є ймовірність, що Господь таким чином промовляє до тих людей, які тільки так і готові Його чути, чого б ні?

Що ж, побачимо, дамо Богу діяти.