Блог | Проблеми на Азовському морі: закономірність чи результат ігнорування владою викликів та загроз з морського напрямку?

Починаючи з кінця березня 2018 року обстановка на Азовському морі різко загострилася. Приводом для цього стало затримання, 25 березня 2018 року, судна "Норд" риболовецького підприємства, яке розташоване на тимчасово окупованій території Криму, та наступна заява командування ЧФ РФ про готовність забезпечити постійну військову присутність в північно-східної частини Чорного моря та в акваторії Азовського моря.

Агресивні наміри на Азові РФ демонструвала системно, починаючи з 2014-го. І в цьому нічого дивного не має – акваторія Азовського моря прилягає до сухопутної зони збройного конфлікту. Крім того, на фоні агресивних дій проглядається чітке розуміння РФ того, що військово-морський флот та морські частини берегової охорони ФСБ є інструментом просування та захисту національних інтересів на морі, за якими стоять не лише морські перевезення, родовища вуглеводнів та промислове рибальство, а й боротьба за геополітичне регіональне домінування.

Читайте: Навіщо було оприлюднено цифри кримських зрадників: все має свою ціну і зрада теж

Дії РФ носять інформаційно-силовий характер та характеризуються великою оперативністю. За короткий проміжок часу нарощено угруповання морських сил на Азовському морі, в тому числі і за рахунок Каспійської флотилії та кораблів ЧФ РФ, які задіяні до охорони керченського мосту (від автора – дивізіони берегової охорони ФСБ РФ в портах Єйськ, Темрюк, Таганрог та Керч нараховують до 40од. кораблів, катерів та суден). Не виключаються дії "чужими руками" під виглядом флотилії ДНР.

РФ вигідна регіональна нестабільність та конфліктогенність ситуації. Через медіа- та інтернет-ресурси вона створює негативний імідж України як "держави-пірата", поширює заяви про унеможливлення судноплавства в Керченській протоці та в Азовському морі для суден під українським прапором і ускладнення його для суден під іноземними прапорами, які йдуть в українські порти.

Затриманням українських рибалок, закриттям морського району, збільшенням інтенсивності доглядів "підозрілих суден", які йдуть в українські порти, нарощуваванням угрупування морських сил на Азові РФ демонструє "хто вдомі господар" та провокує Україну, в очікуванні від неї реакції. Україна ж, слабкою реакцією, показує, що на приморському фланзі як "в Багдаді" - все спокійно. А чи воно так насправді?

Читайте: Цейтнот державної морської політики. Що далі? Шах і мат?

На жаль, після анексії Криму не зроблена реальна оцінка загроз та викликів з морського напрямку, не сформульовані національні інтереси України на морі. Можливо цим можна поянити "владний вакуум" на ситуацію, що склалася на Азові?

Ще в 2003 році були підписані Договір про державний кордон між Україною та РФ і Договір про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки. Нажаль, українська влада так і не спромоглася, за 15-ть років, делімітувати та демаркувати морський кордон в Азовському морі. Хоча "Тузлінська провокація" 2003 року, екологічна катастрофа в Азовському морі 2007 року, пов’язана з розливом нафти та потраплянням сірки у воду, вимагали цього.

Читайте: Украине не стоит подрывать Керченский мост

Бездіяльність влади приводить до паніки, хаоса та істерик в експертно-інформаційному середовищі – від риття судоходного каналу між Чорним морем та Азовським (від автора – довжина 120км, ширина – 100м і глибина – до 15м) до "заграница нам поможет". В першому випадку – Крим стає островом, ми відновлюємо судноплавство і створюємо водну перешкоду для російських військ у разі вторгнення з кримського напрямку. А в другому – перед тим, як "кивати" на партнерів потрібно самим щось зробити.

А ЩО Ж РОБИТИ в ситуації коли ноти протесту та звернення до міжнародних інституцій не дають бажаних і своєчасних результатів?

В першу чергу треба бути реалістом і закінчити зайві демагогії про допомогу партнерів, про законодавче врегулювання в односторонньому порядку статусу морського кордону, а разом з ним і територіальних вод, і виключної морської економічної зони в умовах реальної війни (від автора – дивись розпорядження Президента України №515 від 1998 року зі змінами "Про охорону державного кордону в Азовському та Чорному морі ….").

Читайте: Новости Крымнаша. Оккупантам на всех плевать

Тут рецепт простий – СИМЕТРИЧНО РЕАГУВАТИ і в політичній, і в військовій, і в економічній, і в інформаційній сферах. Ніщо не заважає нам планувати і проводити заходи по:

захисту судноплавства, протипідводно-диверсійній обороні портів та місць якірних стоянок;

протидії систематичним польотам російських військових літаків та безпілотників, які відчувають себе в небі Азову "як дома";

"реанімації" дозвільної системи каботажного плавання та прибережного рибальства;

зупинці та опитуванні "підозрілих суден", проведити їх огляд та перевіряти рейсові документи;

нарощуванню системи спостереження за морською та повітряною обстановкою шляхом формування мобільної складової Єдина державна система висвітлення надводної обстановки як джерело постійного моніторингу, виявленн та видачі цілевказівок для застосування зброї;

нарощуванню угруповання сил на приморському напрямку, в тому числі і його морської складової. Про це говорили ще в 2014-му. "А віз і понині там" - склад загону морської охорони на Азові фактично ні кількісно, ні якісно не змінився з початку війни. А морські підрозділи ВМС існують лише на папері, як і питання щодо альтернативних способів транспортування на Азов малих броньованих катерів, які будує "Кузня на Рибальскому".

Можливості тимчасово переорієнтовувати транспортні потоки до портів Великої Одеси (від автора – доля Маріупольського та Бердянського МТП від загальних перевезень морських портів складає трошки більще 10%; частка морських перевезень від перевезень іншими видами транспорту складає близько 2-3%).

І все ж, в міжнародному судноплавстві правила диктує не РФ, а Міжнародна морська організація та міжнародні конвенції, як наприклад, Конвенція ООН з морського права 1982 року.

Щодо ситуації на Азові, то тон задає та сторона, яка володіє ініціативою. В шахматах існує термін ЦУГЦВАНГ в перекладі з німецького – примушення до ходу. А чи скористається ним Україна?