Блог | Про "російських братів" і Різдво: як ми колядували у Мурманську

Колись давно, у далекому заполярному Мурманську, ми нашим українським товариством вирішили поколядувати на Різдво.

Готувалися, репетирували, вчили колядки і щедрівки. Навіть костюми пошили. Зробили гарну велику Звізду з дзвіночками і лампочками.

Але коли пішли колядувати і вітати людей по квартирах і під'їздах, то "російські брати" нам не відчиняли.

Тільки перелякано питали з-за дверей: "А што єто? А чаво єто? А хто єта?"

Ну не їхнє це, не їхнє. Яка ластівочка? Який щедрик? Який такий "добрий вечір"? Яка Звізда і вишивка?

Наші дівчата плакали від образи.

А потім ми вирішили все-одно заколядувати. Для всіх. Адже Різдво для всіх.

Навіть для заляканих совком нещасних безрідних і бездольних безбатченків.

І в центрі великого кола із замерзлих довгих будинків, які так ставлять, щоб не дошкуляли крижані вітри з Льодовитого океану, під спалахами полярного сяйва, залунали українські колядки і щедрівки.

Читайте: Антисемітизм і безберега демократія: чому ненавидять євреїв

На тріскучому морозі ми співали і гарно у нас те получалося!

Раптом в похмурій темній стіні багатоповерхівки засвітилось віконце. Потім ще одне, потім ще і ще.

І з під'їздів почали вибігати люди, в накинутих кожушках, волохатих шапках, пуховиках і валянках на босу ногу.

І кожен ніс в руках грудочку кашки або кільце ковбаски.

Наші українці. Ті, які вже давно забули, хто вони. Ті, які раптом прокинулися від летаргічного сну "уззкого міра".

Із дітьми і варениками, із вудженою тріскою, мисками холодцю і пляшками.

Залишивши в квартирах своїх здивованих і перепуджених російськомовних дружин і чоловіків.

Нас ставало все більше і більше. Пісня гучнішала і ширилась. Я навіть не міг здогадатися, скільки нас багато є в цьому північному світі. Та і у всьому світі.

І був добрий вечір, і пан господар вийшов і подивився на свою волохату кошару, і ягнятка з телятками народилися, і жінки моргали своїми чорними бровами, і гроші стали половою, як і має бути.

І серед полярної ночі прилетіла ластівочка.

І стала щебетати.

Найвідоміша і найкрасивіша мелодія у світі.

Найтепліше свято.

Свято народження.

Свято любові.

Читайте: Без чого неможливе американське Різдво

Вперше в житті сценарій цього мультику народився миттєво.

У всій багатогранності і з усіма потаємними смислами.

Просто з'явився.

Як народився. Як і треба. З любові. З прадавнього роду.

Ніби весь довгий ланцюжок дідів-бабусь, мамів-тат стояли перед моїми очима і підказували, що і як робити. Гладили по моїй сивій голівці і розказували про те, що я і так знав, але забув.

Про те що ми всі забули.

Про справжнє і вічне, про те,що дрімає в наших душах і сниться нам по ночах, про те, що не можна продати чи купити, про те, що найдорожче і найтепліше.

Про те, що тримає нас на світі.

Насправді цей Щедрик не просто про свято, а про відродження України.

Про видужування і лікування, про те, як з попелу чужинецького "міра" пробивається і розквітає наше, рідне, українське.

Найдивовижніше, що це було передбачення. Навіть не знаю як.

І про Майдан, і про останній рубіж , і про відродження і перетворення, і про все, що трапилося і трапиться..

І в цьому велика радість, бо весь сірий, похмурий і холодний світ розквітне для українців красою і любов'ю, як і розказали мені наші бабусі-дідусі.

З Різдвом вас, українці!

Створював це з Божим Духом і любов'ю до вас!

Христос народився!

Народжується Україна!