"Повний розпад СРСР в Україні ще не відбувся, люди тужать за старшим братом". Інтерв'ю з блогером Максимом Мировичем

Відомий білоруський блогер Максим Мирович кілька років тому активно зайнявся вивченням радянської системи. Він розвінчує міфи, пов'язані з життям в СРСР, чим викликає велике обурення в його фанатів.

Про що не люблять згадувати шанувальники совка, що їх видає, чи був за Брежнєва достаток продуктів у магазинах і чому ж розпалася "імперія", читайте в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZREVATEL.

– Чому ви вирішили писати про СРСР?

Свій блог я завів 2012 року, популярність як автор став набирати в 2013-му, після репортажів із Чорнобиля і Євромайдану. Тобто вже в ті роки я приділяв увагу темам із радянського минулого, які ніяк не відпускають сьогодення. І Чорнобиль, і якоюсь мірою Євромайдан із поваленням совкового диктатора Януковича є наслідком, реакцією радянської системи.

Потім, за більш глибокого вивчення історичних процесів, я став розуміти, що в якомусь сенсі совок нікуди не йшов – ми досі живемо в парадигмі радянських штампів і стереотипних "цінностей".

Ну а каталізатором для серії дописів із викриттям міфів радянської пропаганди стала розмова з одним моїм бізнес-компаньйоном, який є винятковим фанатом совка і досі вірить у радянські міфи. Ось у спілкуванні з ним у мене й намалювалося ціле коло тем для блогу.

– Звідки берете інформацію?

Найчастіше з відкритих джерел – зараз доступна практично вся інформація про радянські злочини й загалом про той період. Частина інформації для найбільш цікавих публікацій здобувається також під час моїх поїздок. Приміром, я дізнався багато всього про військові злочини СРСР під час поїздки до Афганістану, коли побував на місцях бойових дій Афганської війни 1979-1989 років та поспілкувався з її колишніми учасниками з обох сторін.

– Рейтинг найбезглуздіших висловлювань-аргументів любителів совка.

Найчастіше аргументи прихильників СРСР стосуються особистої біографії людини. Свої давно минулі молодість і світлий погляд на життя вона пов'язує з політичним ладом. Їй здається, що варто повернути Леніна і червоний прапор, як повернеться й те відчуття життя. Але, зрозуміло, такого не буде. Розумні люди розуміють, що якийсь "життєвий позитив" у ті роки був пов'язаний, найімовірніше, з їхньою молодістю і здоров'ям, а ось суспільно-політична система навколо була жахливою.

– Згідно з нещодавно проведеним опитуванням, кожен третій українець сумує за СРСР. Хто більше хоче повернення в совок: росіяни, білоруси або українці. І чому?

Туга за совком притаманна і росіянам, і українцям, і білорусам. Але часто в цих трьох випадках туга дещо відрізняється. Скажімо так – це мрії про різне. Росіяни мріють про втрачене відчуття "великої імперії", якого зараз їм дуже не вистачає. Їм не важливо, що до кінця шістдесятих років ця імперія не виробляла туалетного паперу. Набагато важливіше, що вона могла знищити своїми ракетами пів світу.

Українці сумують, імовірніше швидше за відчуттям втраченого "старшого брата" – це туга за хуторським, провінційним місцем у світі, де за тебе все вирішують у Кремлі. Якщо з такими українцями починаєш говорити, наприклад, про Голодомор, то вони тільки крякають, а на завтра все забувають, повертаючись до своїх міфів про "єднання з Росією" і "великий СРСР".

Що стосується білорусів, то тут туга за СРСР нагадує українську, до того ж я зустрічав різних колишніх наладчиків, інженерів і конструкторів, які мріють знову працювати на величезний роздутий ВПК країни, СРСР їм потрібен саме для цього. Але як не дивно, на мою думку, в Білорусі залишилося менше фанатів совка, ніж в Україні. Чому так – для мене поки загадка.

– Табу в СРСР: про що мовчать любителі совка?

Зрозуміло, це всілякі репресії, таємні розстріли та інше подібне, про що до епохи гласності в СРСР замовчувалося. Фанати СРСР всі ці факти або ігнорують, або видають заздалегідь підготовлену промову про те, що, мовляв, так і треба було, інакше не можна було, час такий був.

– Як думаєте, чи можливо викорінити совок у головах?

Думаю, можливо, але тільки в тому разі, якщо людина мислить і шукає істину. Найчастіше стереотипний любитель СРСР – це тип "охоронного" мислення – коли людина прагне всіляко відстоювати картину світу, отриману в дитинстві або юності.

– СРСР і сучасна молодь, чому люди, що не жили в той час, хочуть його повернення?

Тут усе просто – люди легко піддаються на пропаганду ідеї "ідеального минулого" і "золотого століття". Справа в тому, що наш світ недосконалий в принципі, як не досконала і людина на певному етапі свого еволюційного розвитку. І цим часто користуються всякі пройдисвіти, розповідаючи казки про те, що колись було добре, а потім стало погано.

– Типовий любитель СРСР у сучасності. Які ознаки видають таку людину?

Найчастіше це чоловік у віці 40+. Тобто такий, чиє дитинство якраз припало на вісімдесяті роки й на епоху кінця СРСР. Зазвичай це нереалізована в сьогоденні людина, яка не вміє мислити про майбутнє, і всі його думки про пошук істини спрямовані "в світле минуле", яке неймовірно ідеалізується.

До речі, багато любителів СРСР неймовірно агресивні. Я читаю сотні коментарів зі страшними лайками під своїми публікаціями.

– Які країни з колишнього СРСР максимально від нього віддалилися, а які досі живуть у ньому?

Максимально віддалилися від совка, звичайно, країни Балтії. Вони потрапили до складу СРСР досить пізно і проти своєї волі, встигнувши в двадцятирічний міжвоєнний період сформувати власну національну ідентичність. На превеликий жаль, цього не вийшло у Білорусі та України, яких захопили силою й обманом.

Ну а найближче до совка живуть, як мені здається, колишні азіатські регіони СРСР, а також у якомусь сенсі Україна і Білорусь. Повний розпад совка тут ще не стався, ці дві країни – поле битви за розуми, яка відбувається прямо зараз.

– Чи бували випадки, коли ви змогли любителя СРСР змусити переглянути погляди на радянське життя? Таке взагалі можливо?

Таке буває, але нечасто, оскільки пов'язано з "охоронним" типом мислення фанатів СРСР, про який я вже говорив вище. Змінивши погляди, така людина відчуває себе осиротілою і такою, що втратила частину своєї особистості.

Втім, бувають і винятки. Я знаю тих, хто усвідомив весь жах і нелюдяність радянської системи через якийсь один-єдиний факт. Наприклад, дізнавшись про те, як у Воркутинських концтаборах ГУЛАГу мерзлим трупам, покладеним на сани, пробивали голови кувалдою (щоб випадково не вивести живих), один мій знайомий повністю змінив свою думку про СРСР. Іноді такий один страшний факт може поміняти весь світогляд людини.

– Який період СРСР найважчий, чому?

Усі періоди радянського ладу були тією чи іншою мірою важкі. Просто це були так би мовити різні "тяжкості". У тридцяті роки йшлося про банальне виживання – люди думали про те, як не загинути від голоду і як не потрапити під каток репресій. У сімдесяті – думали про те, як отримати "безкоштовну" квартиру й виживати на зарплату в 140 рублів за вартості пари жіночих чобіт у 80 рублів.

Що ріднить ці періоди між собою, так це те, що всі роки свого існування СРСР відставав від розвинених країн, і з часом це відставання тільки посилилося.

– Культ особистості: як і чому розвінчували?

Я думаю, це була внутрішньопартійна боротьба за владу, коли в результаті перемогла група Хрущова. Щоб назавжди позбутися політичних супротивників, Хрущов, посилюючи свою волю, вбив цвях у сталінізм, що стало певним плюсом і для країни, оскільки дозволило трохи "спустити пар". Країна неймовірно втомилася від концтаборів, анонімних доносів і нічних візитів "чорного ворона".

Водночас розвінчання культу особи в 1956 році було таким собі півзаходом, тому що не було засуджено сам совок, що дав можливість з'явитися такий особистості, як Сталін. Адже він прийшов до влади, оперуючи радянською демагогією про "вічну боротьбу з ворогами". Потрібно було засуджувати всю ідеологію (яка надає такий інструментарій), а не тільки одну фігуру. Але це стало б кінцем для всієї керівної банди, зокрема й самого Хрущова.

– Любителі совка кажуть, що за Брежнєва все було в магазинах, був розквіт СРСР, чи правда це? І чому? Чи був взагалі розквіт СРСР колись?

Це брехня, яка, до речі, добре спростовується самими радянськими фільмами. Всім, хто цікавиться цією темою, рекомендую до перегляду фільм "Сто грамів для хоробрості", а також магазинні сцени з фільму "Москва сльозам не вірить", коли жінки збігаються до викоченого з підсобки візка з дешевою вареною ковбасою. У цих стрічках, знятих у середині 1970-х, ми бачимо все ті ж убогі совкові гастрономи, заставлені рядами консерв "сніданок туриста" так, немов уся країна збирається в похід за комунізмом.

Давайте увімкнемо логіку. Якщо раніше "було добре", а потім "стало погано", то порушилися якісь процеси, які раніше були, а потім їх раптом не стало. Магазинний достаток у тій чи іншій країні – це насамперед велика кількість приватних фірм і малих підприємств, які виробляють конкурентоспроможну продукцію, це технології якісного вирощування та зберігання овочів і фруктів, це, врешті, розвинені технології логістики, що дозволяють швидко доставляти продукти, що швидко псуються.

Так ось, усіх цих процесів і всього цього в СРСР не було ні в п'ятдесяті, ні в сімдесяті, ні в вісімдесяті роки, а була кисла рідка сметана (яку розбавляли на всіх етапах), були овочевої бази з гнилою капустою (перебирати яку відправляли інженерів), був продаж хорошого м'яса з-під прилавка "своїм людям" тощо.

Що стосується розквіту СРСР, то його не було ніколи, це черговий міф фанатів радянської системи.

– Найстрашніші дати СРСР, коли й що відбувалося?

Зазвичай із цієї теми люди люблять розмірковувати про репресії тридцятих років, але особисто на мене наводить жах уся післявоєнна політика СРСР щодо сусідніх країн, які стали частиною соцтабору. Це суцільний жах і морок.

Придушення протестів у Берліні в 1953 році, там повстали робітники, які в рабських умовах зводили номенклатурні будинки на Сталін-алеї. Придушення повстання в Будапешті в 1956 році з обстрілом із радянських танків кінотеатру "Корвін" і вуличними боями. Це танки в Празі в 1968-му. Це розстріл робітників на Гданській судноверфі в 1970-му, про який, до речі, взагалі мало хто чув, хоча там загинуло 42 людини...

Моторошно спостерігати, як нелюдська радянська система принесла в післявоєнну Європу свої порядки. Не було ніякого "звільнення". Звільнення – це коли вигнали ворогів і пішли. А коли залишилися самі і просто поміняли прапор на в'язниці – це не звільнення, а окупація.

– ГУЛАГ: чому любителі СРСР про нього не люблять говорити?

Тому що це їхня ахіллесова п'ята. Розповідаючи про те, що СРСР "звільнив Європу", вони намагаються забути про те, що в самому СРСР у ті ж роки існувала нелюдська система концтаборів, на зразок нацистських. Як точно написав Варлам Шаламов – уся різниця між двома режимами полягала в тому, що на Колимі не було газових печей і трупи утилізували у вічній мерзлоті.

До речі, зараз фанати совка розповідають казки про те, що в "таборах СРСР сидів усякий непотріб" і "хороших людей туди не саджали". Хочеться їм сказати – покидьки, як же ви швидко забули про те, що більшість тих, кого засудили в 1930-і роки, тихо реабілітували в 1956-му. Тобто навіть людоїдська радянська система визнала, що ці люди були невинно засудженими.

– Культура СРСР, чи було щось своє, унікальне або переважно все запозичувалося в Заходу?

Залежно від того, що вважати унікальним. Думаю, фанати СРСР тут згадають радянський театр і балет. Але біда в тому, що крім цього, і показати було нічого. Для мене культура – це загальний рівень життя всіх людей тієї чи іншої країни, а не тільки якісь уявлення на зразок театру або цирку.

Ось із побутовою культурою в СРСР було все погано, тому що радянське суспільство намагалися побудувати з початку на помилкових принципах, що придумують "пролетаріату" і всяким декласованим елементам всілякі неіснуючі гідності, що стало величезним злом і послужило гнилим фундаментом для пострадянських суспільств.

Усі роки радянської влади совкові ЗМІ і книги розпалювали ненависть до багатих, малюючи їх страшними, товстими і носатими виродками, які тільки і мріють, як би відібрати в бідняків останні штани. Бідняки до того ж зображувалися суцільно красивими, стрункими, молодими й неймовірно чесними. Хоча в житті все відбувається з точністю до навпаки – бідні спільноти є максимально агресивними і безчесними, тоді як багаті й заможні думають про те, як би допомогти іншим, організовують всілякі фонди допомоги й підтримки, займаються благодійністю і так далі.

Ось ця совкова пропаганда, яка щільно засіла в головах всіх, хто виріс у совку, ще довго даватиме про себе знати нам всім. Ті, хто все це придумав, були злими й нерозумними людьми, які зробили найбільше зло для майбутніх поколінь. Пострадянська заздрість, лінь, небажання щось робити і створювати будуються на цьому фундаменті.

– Розпад СРСР, що стало каталізатором? Рука США і яка роль Горбачова?

Багато хто вважає, що Горбачов нібито свідомо "розвалив СРСР", але це не так. Він лише хотів зробити Союз ідеальнішим, сяючим і блискучим, так би мовити, оновити. Але це було спочатку нездійсненним завданням, оскільки СРСР був країною, побудованою на абсурдних і неправових принципах, і під час спроби побудувати на цьому кволому фундаменті правову державу "як на Заході" система просто розвалилася.

Рука США намагалася всіляко утримати СРСР від розпаду, оскільки там боялися неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї. Це неправда, нібито "яструби" в США спали і бачили, як розпадається СРСР, вони хотіли пом'якшення або зміни політичної системи, але не розпаду країни. До речі, ніхто з провідних американських аналітиків і спеців із совка, зокрема й будь-які імениті Бжезінські і Пайпси, до останнього дня не міг передбачити розпад СРСР. Це стало для них великою несподіванкою.

Ну а реальним каталізатором стало те, що люди побачили абсолютну анахронічність, непотрібність і навіть шкоду і радянської системи загалом, і КПРС зокрема. Ці структури ніяк не сприяють зароблянню грошей і покращенню життя, але направляють людей у Чорнобилі і Афганістани. Навіщо тоді вони потрібні?

– Звичайно, не можу не запитати у вас про Білорусь. Що у вас зараз відбувається?

Якщо ви про вибори, то все дуже сумно. Узурпатор намагається утримати владу, оскільки добре розуміє, що з трону дорога тільки одна – до в'язниці. Все це, до речі, дуже нагадує класичних східноєвропейських совкових вождів кінця вісімдесятих років. Ті теж чіплялися за владу до останнього, але все одно їхні диктатури впали. І ці країни і народи стали жити тільки краще. Щось подібне станеться і в Білорусі, це історично зумовлене, питання тільки в термінах, коли саме це станеться.

Максим Мирович у соціальних мережах:

Facebook

Telegram

Twitter