Блог | "Помийна яма! Шкода, що не прибили!" Як побиття журналіста стало тестом на людяність
Чотири переломи зі зміщенням на обличчі, струс мозку і черепномозкові травми. Наш колега, журналіст OBOZREVATEL Роман Груша днями серйозно постраждав від нападу трьох малолітніх відморозків. Його жорстоко побили прямо під під’їздом. Просто так. Задля розваги чи аби розжитися парою гривень.
Коли Рома вже в лікарні розповідав, як все трапилося – ніяк не міг повірити навіть не в те, що тебе отак просто можуть скалічити. Найбільше його шокувало, що ніхто з очевидців побиття навіть не спробував зупинити виродків. А згодом, коли наш скривавлений колега з потрощеними кістками просив допомогти викликати швидку – люди просто ігнорували прохання.
Новина про те, що трапилося з нашим колегою, шокувала не лише нашу редакцію. Повідомлення з реквізитами для допомоги Ромі поширили багато інших видань, а також численні Фейсбук-пабліки.
І коменти під постами про напад на нашого колегу показали: частину нашого суспільства вразила хвороба, куди страшніша від коронавірусу.
"Может Груша врёт? И нападения не было!? Я б не стала доверять журналЫсту Обозревателя. Хайпа захотел"
"Козёл из "Обозревателя"? Жаль, что вообще не прибили"
"Помойки "Обозреватель" правильно писать!"
"Может это были не малолетки, а активисты? Обозреватель же любит агрессивных молодчиков называть активистами"
"Избили Грушу, как грушу"
"Из Обозревателя никого не жалко"
"Не на лавках надо сидеть, а в спортзале заниматься и самому с малолетками разбираться, ах забыл он с "Обозревателя"…
Таких коментарів лише під однією публікацією про нещастя, яке спіткало нашого колегу – величезна кількість. Частина з них написана з акаунтів, які цілком можуть виявитися фейковими. Деякі – авторства користувачів з Росії. Але частину писали реальні люди. Люди, які живуть в Україні. Які ходять з нами одними і тими ж вулицями.
Дуже хочеться запитати, наприклад, у Євгенія Панасюка, автора коментаря "Да пофіг, з цієї помойки не жалко, хай дають люлей": а ви співчуваєте лише своїм однодумцям з партії Шарія? Чи співчуття взагалі не входить до базової комплектації любителів червоних кульок?
Чи, можливо, Антон Бондаренко з Києва, якому "с Обозревателя никого не жалко" оприлюднить перелік професій, представникам яких можна співчувати і список тих, кого, на його думку, взагалі можна безкарно вбити?
А співробітник Київ ФМ, напевно, абсолютно вичерпно може пояснити, чому дозволяє собі приписку "Обозреватель, конечно, помойка…" перед подальшими розмірковуваннями щодо того, що нападників все ж таки варто покарати. Певно, він теж має свою версію щодо того, як сама приналежність людини до тієї чи іншої професії чи місце її роботи визначає, гідна ця людина співчуття чи ні.
Редакція OBOZREVATEL дуже вдячна всім українцям, які допомагають нашому колезі стати на ноги після нападу. Які підтримують його матеріально і морально: у Романа попереду довгий шлях до одужання і не одна складна операція. Тільки на імпланти, які йому мають встановити найближчим часом, потрібно 47 тисяч гривень. Тому важлива будь-яка допомога. А слова підтримки після пережитого – взагалі безцінні.
А ось тим, хто так активно і голосно зловтішається, хотілося би сказати: ви можете як завгодно ставитися до нашого видання. Проукраїнська позиція, якої OBOZREVATEL послідовно дотримується багато років, дійсно, може подобатися не всім. У такі вже часи ми живемо.
Але якщо вас веселить те, що таку ж, як і ви, людину жорстоко побили, задумайтесь: з вами щось дуже сильно не так. І на відміну від вірусів, цю хворобу навряд чи можна вилікувати. Людяність – це те, чого не можна ні купити, ні імітувати.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...