Писала книги під чоловічим ім'ям і мріяла про материнство: друзі розповіли про пару, яка загинула в Києві через удар росіян дронами

У понеділок, 17 жовтня, під час обстрілу Києва російськими військами був зруйнований будинок у центрі на вулиці Жилянській. Під його уламками загинуло п'ять жителів столиці. Серед них молоде подружжя Вікторії та Богдана Замченків. Обоє родом із Рівненської області. Віка була на шостому місяці вагітності, працювала сомельє, її чоловік був IT-фахівцем.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Не могли вийти з дому

Рано-вранці в понеділок російські війська розпочали черговий обстріл Києва. Цього разу на столицю України було випущено 28 іранських дронів-камікадзе. Більшість із них було збито, але п'ять "Шахедів" влучили в ціль.

Перший вибух пролунав у центрі, у Шевченківському районі. Зайнялися верхні поверхи офісу "Укренерго". Потім пролунав другий вибух. А буквально через 10 хвилин один із дронів врізався у старовинний 4-поверховий будинок.

Від вибуху половина будівлі повністю впала, мешканці залишилися під завалами. Рятувальникам вдалося визволити з-під руїн 19 людей. На жаль, ще п'ятеро – загинули. Серед них опинилися Вікторія та Богдан Замченки. Кажуть, що вони лежали обійнявшись.

"Ми листувалися з Вікою того ранку. Вона повідомила, що вони сидять у коридорі. Казала, що вийти з дому вони не можуть, бо поряд горить будівля. Вона писала, що тепер точно вже треба їхати з Києва, повертатися в Рівне. А потім зникла із зв'язку. Ми цілий день намагалися з нею зв'язатися, поки не стало відомо, що вони загинули", – розповідає її подруга Анна Петрукова.

Вони мали плани на життя

Вікторія та Богдан родом із Рівненської області. Як розповідає Анна, вони разом навчалися у школі, а десять років тому почали разом жити.

Цю квартиру на Жилянській подружжя орендувало майже три роки. Віка була на шостому місяці вагітності, це була перша і дуже бажана дитина.

"У Віки та Богдана були дуже добрі стосунки, вони були командою, весь час підтримували одне одного. Вони мали плани на життя. Віка любила свою роботу сомельє, дуже хотіла бути мамою та реалізувати себе як жінка. Вони мали намір придбати свою квартиру", – розповідає Анна.

Віка була талановита у всьому

Віка та Аня навчалися разом у Рівненському державному гуманітарному університеті на психолого-природничому факультеті. Подруга каже, що Віка була найкращою студенткою на потоці.

"Віка мала дуже розвинений інтелект, вона була допитливою, відкритою до нових знань і дуже цілеспрямованою. Вона була переконана, що якщо ми чогось хочемо досягти, то маємо викладатися на всі 100%.

Я пам'ятаю, що коли вона вчилася на сомельє, то в неї на столі лежала "Історія Європи". Я її запитала, чому саме історія? Вона спокійно відповіла, що їй потрібно знати, як війни впливають на виноградники Європи.

У її квартирі на стіні висіли карти, де були вказані регіони з виноградниками. Вона знала, де який клімат, розбиралася у сортах винограду. Вона багато читала. І коли ми з нею навіть обговорювали парфуми чи книги, вона завжди знала людей, які за цим стояли.

Водночас Віка ніколи не була категоричною у своїх судженнях, але якщо доходила до якогось судження, то не була голослівною, під цим завжди була основа. Вона взагалі була дуже талановитою у всьому, за що бралася", – згадує Анна.

Написала три книги під чоловічим псевдонімом

Віка була талановитою письменницею. Після закінчення вишу вона не займалася психологією, вона писала тексти на фрилансі. Причому виходило це дуже добре, вона могла викладати думки лаконічно, без усякої води.

Якось Віці надійшла пропозиція написати текст про виховання дітей. Але потрібен був автор чоловік.

"Для неї це стало своєрідним челенджем. Вона взяла це завдання та виконала. І тільки коли видавництво почало з нею укладати договір, з'ясувалося, що автор – жінка. Однак договір вони все одно уклали, Віка підготувала для них три книги під чоловічим псевдонімом", – каже Анна.

Віка відчувала потребу бути потрібною. У 2014 році вона розмістила своє резюме –і відгукнулися одразу дві фірми. Одна з них запросила її працювати сомельє, інша була пов'язана з інтелектуальною власністю.

Вікторія переїхала жити до Києва та працювала в обох компаніях на пів ставки. Незабаром до неї приїхав і Богдан.

Дівчина мала своє кредо – не відсиджувати години на роботі, а займатися улюбленою справою і бути потрібною. Тому вона обрала роботу сомельє. Поступово навчалася професії. Коли оголосили набір сомельє у компанію GoodWine, вона подала туди своє резюме і дуже нервувалася, переживала, оскільки завжди критично ставилася до себе. А коли її прийняли, то дуже раділа.

Чудово готувала та була естетом

"GoodWine був місцем її щастя. Робота не була легкою, але вона від неї кайфувала. Вона любила там усіх. І завжди відгукувалась лише добре про команду", – згадує ще одна подруга загиблої Катя Цап.

Катя згадує, що познайомилася з Вікою ще у 2011 році і з того часу їхня дружба тільки зміцнювалася. Незважаючи на свою зовнішню крихкість, Вікторія мала дуже сильний характер.

"Вона декламувала вірші, писала прозу. Вона ставила собі цілі і впевнено йшла до них. Вона постійно вивчала щось нове. Причому не поверхнево, а досконало. Наприклад, раніше вона не дружила з географією, але коли зайнялася вивченням історії вина та місць, де вирощують виноград, то вивчила й географію. Вона постійно розширювала свої знання, вивчала англійську.

У Віки було дуже добре почуття краси та якості. Вона завжди була за якість у всьому. Ми часто обговорювали бренди, їхній підхід до роботи та якості виконання. Вона любила гарну порцеляну, кришталеві келихи для вина, шовк, вовну. Віка – естет. Ми з нею могли безкінечно говорити про прекрасне.

Ще вона була чудовою господаркою. Вона так смачно готувала, що це складно описати. Її великодні випічки на заварному тісті – щось неймовірне", – згадує Катя.

З початком повномасштабної війни Віка та Богдан приїжджали до Рівного. Катя надала їм свою квартиру, щоб вони могли там жити. Але потім пара вирішила повернутися до Києва.

Два тижні тому вони знову приїжджали у гості, зустрічалися з друзями. Коли повернулися назад, то в Києві почалися обстріли.

"Росіяни вбили наших друзів. Це шок, лють, безвихідь. Неймовірна порожнеча всередині. Я більше не почую голос Віки, не обійму її", – каже Катя.

Загалом у будинку на Жилянській загинули п'ятеро людей. Тіло останнього загиблого рятувальники дістали у вівторок, 18 жовтня.