"Я дуже боялася": історія матері, яка народила дитину на 25 тижні вагітності у Великій Британії, а на реабілітацію приїхала в Україну

Олеся – мати двох донечок Кароліни та Евеліни. Старшій Кароліні вже 5 років, її мати народжувала в Україні й без жодних проблем. Евеліні зараз два роки, вона – передчасно народжена. Дівчинка з'явилась на світ у Великій Британії, куди Олеся виїхала через початок повномасштабного вторгнення Росії, на 25 тижні вагітності. Жінка поділилася досвідом передчасних пологів, своїми жахами та застереженнями, а також розповіла, чому наважилася повернутися в Україну під час війни для реабілітації дитини.

Народження "ранньої пташки"

Я мама двох дівчаток. Кароліна народилася доношеною, а от друга донька з'явилась на світ на 25 тижні вагітності вагою 718 грамів, коли ми перебували під тимчасовим захистом у Великій Британії у 2022 році. Причиною передчасних пологів стало, найімовірніше, скорочення шийки матки. Пологи прогнозувалися на 20-му тижні вагітності, тож я чотири тижні була на "збереженні" (це перебування в кімнаті 5х5, де ходити можна лише до вбиральні).

Евеліні зараз два роки, дякуючи Богові, дівчинка, в принципі, здорова, попри всі ті труднощі, через які ми пройшли.

Після пологів ми з донечкою пробули в лікарні на стаціонарі 4 місяці. Лікарі та медсестри були поряд 24х7. Там ми навіть відсвяткували своєрідний "ювілей" – 100 днів у лікарні. Тут були різні періоди, складні й надскладні. Але ми через все це пройшли. І, на щастя, в ці моменти поряд була моя мама, яка доглядала за старшою донькою.

Був етап першої реанімації новонародженої відразу, як вона народилася. Другий етап – кисневе забезпечення, бо зазвичай такі дітки потребують додаткового кисню, оскільки легені ще недостатньо розкриті. Але, дякуючи Богові, моя дитина почала дихати одразу, що є дуже великим позитивом, на штучній вентиляції вона перебувала лише три дні. І то лише тому, аби їй було легше фізично. Це дуже важливо для майбутнього дитини, для її неврологічного стану. Потім вентиляцію зняли, залишили кисневу маску. Потім третє – це зондове годування дитини, тому що дитина ще не може сама смоктати та здобувати собі їжу.

Також був етап перебування дитини в спеціальній камері, щоб підтримувати температурний режим, оскільки в передчасно народжених діток погана терморегуляція тіла і треба, щоб дитина не переохолоджувалась.

Через певний проміжок часу ми почали виходити без кисневої масочки з камери, терморегуляція почала налагоджуватися. Мене навчали годувати грудьми та через зонд.

Коли лікарі переконались у тому, що дитина, в принципі, в нормальному стані і я можу її доглядати, нас виписали. Кожен день у лікарні – це додаткові витрати з бюджету, а ми й так пробули там 4 місяці. Правда, ще дві доби зі мною на зв'язку цілодобово були медсестри, якщо раптом знадобиться якась допомога. Але після того нам призначили спеціалістів і огляд педіатра був лише раз на три місяці. Я вважала, що цього недостатньо, і розуміла, що треба повертатися в Україну, бо тут огляд педіатра – щомісяця і спеціалісти з реабілітації займаються з дитиною набагато частіше.

Повернення додому

Коли ми повернулися в Україну, Евеліні було повних 11 місяців та 8 коригованих. У передчасно народжених дітей є дві дати. Календарна – від моменту народження, а друга дата – момент, коли вона мала народитися. Тобто за неврологічним розвитком це була восьмимісячна дитина, а за календарним – одинадцятимісячна.

Взагалі, процес повернення був непростим, йому передувала тривала легалізація дитини, тому що народження за кордоном – це не тільки фізичний процес, а ще й юридична тяганина. Евеліні виповнилось пів року, коли всі документи були готові.

І до того ж я дивилася на стан здоров'я дитини, щоб вона не була занадто маленькою, щоб ми могли з нею тривалу подорож пережити, бо це і літак, і зміна атмосферного тиску. Після консультації з лікарями та медсестрами я переконалася, що це буде безпечно. Я наважилася, щоб ми повернулися в Україну, попри те що в нас триває війна.

Я була переконана в тому, що саме тут зможу провести реабілітацію своєї дитини на тому рівні, на якому мені хотілося – це буде в приватному порядку або ж на державному рівні.

І мої сподівання справдилися. Евеліна перебувала на зондовому харчуванні, і я розуміла, треба шукати "найкращих з найкращих". Обрали "Охматдит" – це лікарня, де акумулюються найкращі спеціалісти, у них великий досвід виходжування таких дітей.

Зі своєю проблемою я спершу звернулася до поліклініки "Охматдиту" – дитина й досі перебувала на зондовому харчуванні й прогресу не було. Нас направили на стаціонарне лікування, де ми мали можливість повністю обстежити дитину, щоб зрозуміти, чи є нюанси щодо здоров'я. Так, вони були, саме пов'язані з травною системою. Також ми в "Охматдиті" проходили курс фізичної реабілітації три-чотири рази на тиждень. Дитина гарно розвинена фізично, не було жодних наслідків передчасних пологів. Думаю, велику роль зіграло те, що з нею займалися лікарі.

Зараз моя донька – абсолютно нормально розвинена дитина для свого віку. Вона ходить, говорить. Єдине – залишився нюанс із харчуванням, але я думаю, їй треба дати трохи часу і все налагодиться повністю. Харчовий інтерес у неї вже з'являється.

Найважче – усвідомлення, що дитина народиться передчасно

Найскладнішими були, мабуть, не періоди реанімації чи реабілітації. Морально важким було усвідомлення того, що дитина народжується передчасно. Найважчий період у моєму житті не тоді, коли дитина народилася, а сам процес, коли мені на 22-му тижні вагітності сказали, що дитина може народитися в будь-який момент. Усвідомлення того, якщо я народжу на 22 тижні, що можу втратити цю дитину.

Коли я лежала на "збережені", прийшли гінеколог, психолог і педіатр-неонатолог та почали розповідати про наслідки пологів на 22-му тижні вагітності. Що дитина в цей період має малі шанси на виживання, що не існує нормальної техніки для того, щоб виходжувати таких дітей. Що є дуже великі ризики для мене як для мами. Якщо народжувати природним шляхом, є ймовірність, що дитина народиться мертвою. Якщо через кесарів розтин – що мати стече кров'ю. А життя матері – в пріоритеті й лікарі не можуть ризикувати. Почали мені розповідати, що у випадку народження на 22 тижні є два варіанти: або лікарі намагаються реанімувати дитину, або дають батькам час на прощання з дитиною. Тобто у батьків буде час провести церемонію прощання з дитиною.

Я дуже боялася народжувати на цьому терміні й дуже хотіла, щоб дитина народилася на 28 тижні, оскільки тоді є велика ймовірність, що крихітка буде абсолютно здоровою.

І коли я народила на 25 тижні, мені сказали, що дитина, по суті, здорова, я була щаслива від того, що нове життя з'явилося в цьому світі, що вона задихала самостійно, що це дівчинка. Тому що шансів вижити в дівчат на такому ранньому терміні народження набагато більше, ніж у хлопців, що донечці допоможуть і все буде добре.

Після першого місяця її життя я зрозуміла, що небезпека минула, що, в принципі, нічого критичного для неї вже немає. Але все одно, як мама, у якої дитина народилась передчасно, острах я відчувала. Я дуже уважно спостерігала за дитиною, за її поведінкою.

Я переконана, що у дівчинки, яка так рано народилася і так завзято боролася за життя, буде неймовірне майбутнє, на неї чекає щаслива доля. І тепер я знаю точно, що головне – вірити у свою дитину, в себе, не втрачати надію. Так, дуже багато залежить від лікарів, але віра у власні сили й свою дитину теж далеко не на останньому місці.

До речі, ім'я Евеліні обрав мій чоловік ще до її народження. Пізніше ми подивилися, що воно означає "подих" і є дуже символічним для передчасно народженої дитини, адже у таких діток великі проблеми саме з диханням.