Хворим не вистачає кисню, а медики тікають за кордон. Лікарка відверто розповіла про атаку COVID-19 у Чернівцях

На лікарку-інфекціоністку Чернівецької обласної лікарні Ольгу Кобевко заяву в поліцію подала заступниця губернатора, що відповідає за медицину, Наталія Гусак. Це сталося після того, як лікарка показала, що відбувається в лікарні, де лікують людей з коронавірусом, розповіла, що тут катастрофічно не вистачає кисню, а пацієнти змушені навіть приїжджати зі своїми балонами.

Це викликало обурення чиновниці, і вона зажадала, щоб лікарка відповіла за свої слова. Ольга Кобевко від самого початку пандемії в соцмережах відкрито розповідає про те, що насправді коїться в лікарні, і її слова часто суперечать звітам чиновників про ситуацію з коронавірусом в області.

Про те, чому в обласній лікарні немає в достатній кількості кисню, не вистачає ліків і навіть немає гарячої води, OBOZREVATEL поговорив з Ольгою Кобевко.

– Ольго, на вас у поліцію написала заяву заступниця губернатора з охорони здоров'я Наталія Гусак. Чому вона так зробила і що було на першій зустрічі з правоохоронцями?

– Я із січня пишу пости в соцмережах про коронавірус. Тому що від самого початку для мене це становить професійний інтерес. Після того як коронавірус став поширюватися в Європі, пішов на Італію, я зрозуміла, що в будь-якому разі він прийде і в Україну. І почала писати про потреби медицини в нас, в Україні, щоб ми могли підготуватися до зустрічі з коронавірусом.

Наталію Гусак я знала й раніше, ми з нею були знайомі з громадської діяльності, вона стала чиновницею, очолила охорону здоров'я в області. І я запросила її до себе у відділення, показала, які в нас проблеми. Вона прийшла, здається, 6 лютого, я їй усе показала, де і що нам потрібно зробити, де нам потрібен кисень і скільки. Вона подивилася й пішла. Потім до нас приїжджав заступник секретаря РНБО, який теж побував в інфекційному відділенні. Він був дуже здивований такими умовами. Щодня я зверталася й до Гусак, і до губернатора з тим, що в нас є серйозні проблеми в лікарні й потрібно їх розв'язувати.

Дійшло до того, що я постійно говорила про кисень. Тому що його справді недостатньо. У нас було багато журналістів, вони бачили, що відбувається, що в нас пацієнти залишаються на кисневих подушках, бо кисню недостатньо. Дотепер у нас залишалося всього чотири пункти стаціонарно підведеного кисню. Це на 100 хворих!

Однак у звітах до Києва, а потім у ЗМІ подавалася спотворена інформація. Наприклад, про причини смерті людей. Писали, що в області померло п'ятеро осіб, і вони вмерли не від коронавірусу, а від супутніх захворювань. Але ми бачили, що люди вмирали від дихальної недостатності, від задухи. І я стала про це говорити. Тому що перекручена інформація призведе потім до незворотних наслідків. Люди не сприйматимуть правди. Якщо брехати спочатку, то потім люди не звертатимуть уваги на прохання носити маски.

Я постійно про це говорила, увесь час нагадувала про кисень, тому що люди задихалися. А в нас не було можливості забезпечити хворих.

Коли вже пішов восьмий місяць від початку пандемії, я знову зробила пост у соцмережах. Я зняла відео про те, яким було чергування. До нас надійшло дві людини, для яких уже не було кисню.

І коли надійшла ще жінка, я сіла й кажу: "Боже, я просто не знаю, куди вас покласти, у мене немає кисню, я не знаю, що робити. З дому жінка приїхала з кисневим балоном, ніч пробула, потім їй ще привезли балон. Пізніше одну пацієнтку забрали в реанімацію – і звільнився кисневий пункт, ми цю пацієнтку туди під'єднали. Я про це розповіла в соцмережах.

І почалася агресія з боку обласної адміністрації. Тому що виходить, що на Буковині за вісім місяців нічого не зробили, щоб пацієнти могли хоча б не думати про кисень. Хворі постійно купують ліки. Більшою частиною ліків пацієнти забезпечують себе власним коштом. І вже дійшло до того, що пацієнти почали використовувати свій кисень. Це страшно.

До речі, про недостатність кисню я стала говорити ще в 2016 році, коли на нас йшла хвиля свинячого грипу. Я була в департаменті і вже тоді вимагала кисню. Але все було проігноровано.

І Гусак вирішила написати на мене заяву в поліцію. Заява звучить так: потрібно з'ясувати, хто змусив людей принести цей балон у відділення, він нібито становить небезпеку для оточення.

І друге питання – притягнути мене до відповідальності, дати оцінку моїх слів, які я поширила в соцмережах. Тому що, на її думку, це брехня, оскільки тоді пацієнтам вистачало кисню.

Насправді у нас ще сьогодні (10 листопада. – Авт.) недостатність кисню для всіх пацієнтів. У нас хтось на концентраторі, хтось на кисневій подушці. І ми весь час змінюємо пацієнтів. У нас пацієнти навіть ділилися концентраторами. Але мене звинувачують у тому, що я говорю неправду.

Але заява є, і я, як законослухняна громадянка України, дала свої пояснення. Питання полягає в тому, чи то залучити мене до відповідальності, чи то дати оцінку бездіяльності влади.

– Що було на першій зустрічі в поліції?

– Мене ознайомили з цією заявою. Я сказала, що готова давати пояснення, мені треба їх підготувати й подумати, як ми далі з вами співпрацюватимемо.

Коли я стала розповідати про ситуацію в соцмережах, то в червні вже відчула агресію з боку адміністрації. Тоді мені писало багато юристів, вони говорили, що рано чи пізно настане момент, коли обладміністрація почне напад. І вони готові мені допомогти. І цей день настав, прийшла поліція, тепер я буду з юристами радитися й потім працювати з поліцією.

– А яка нині ситуація з киснем в обласній лікарні? Чи запрацювала установка, чи проклали вже трасу в медустанову, чи провели все це в палати?

– Трасу вже прокладено. Але там була вказівка президента до кінця жовтня підготувати кисневі пункти на 80% від наявності місць у лікарні. Але на сьогодні в нас немає 80%. Тобто прокладені труби є, а обладнання немає, тому не всі кисневі пункти в палатах під'єднано. І станція мала запрацювати 3 листопада, але коли я робила пост вже 6 листопада, ще не було кисню. І в мене є відео, що труби тільки прокладають.

Обладміністрація відзвітувала 3 листопада, що встановлено станцію й проведено стільки-то пунктів. Але насправді їх не під'єднано. В одному відділенні 100 людей, і з них щонайменше 30% осіб потребують кисню.

Постійна брехня з боку чиновників шкодить. Люди це все чують і бачать. Коли я закликатиму об'єднатися, разом пережити карантин, люди не довірятимуть. І це зашкодить усім – і медикам, і пацієнтам.

– Крім кисню, які ще проблеми є у вашій лікарні?

– Про гарячу воду в лікарні навіть не йдеться. У нас ніколи її не було й немає. Хоча в 2009 році після першого страшного грипу нам виділяли великі гроші для оснащення інфекційного та реанімаційного відділень. Але протягом 11 років ніхто не звертав на це уваги. Після моїх звернень фасад ремонтували, ще щось робили. А такі речі, як розетки, які небезпечно звисають, ніхто не ремонтував.

Я ще працюю волонтеркою АТО. Так ось на початку пандемії знайомі волонтери прийшли на поміч, допомогли із засобами захисту, з кисневими подушками, з харчуванням. Капелан подарував нам пральну машинку, якої зроду в нашому відділенні не було. У нас немає ні душу, ні душових кабін, хворим ніде помитися.

– У яких умовах доводиться працювати медикам, медсестрам?

– Медиків дуже не вистачає. По-перше, медики хворіють. По-друге, є ті, хто хоче звільнятися або вже звільнився. Багато хто виїжджає за кордон. Тому що люди з досвідом лікування коронавірусу дуже цінуються там. Навіть у мене є два таких запрошення.

Що стосується оплати праці, то так, вона є, як написано в законі, до 300%. Але треба розуміти, що всі нарахування проводяться від окладу. А найвищий оклад, який можна мати в цьому відділенні, це 5051 грн. От і рахуйте, виходить 15 тисяч, і відніміть звідси 22% податків.

Ми самі дещо витрачаємо на придбання, наприклад, паперу. У нас пачка паперу витрачається за два дні. Багато паперу йде на історії пацієнтів. Сьогодні в нас була ситуація, коли ні на чому було роздруковувати аналізи.

Інтернет самі собі забезпечуємо, а не лікарня. Плюс оплатою на проїзд на чергування, харчування нас, медиків, не забезпечують.

Ми самі намагаємося допомагати один одному. У нас неправильно організований режим роботи. У нас сім лікарів. Коли залишається один черговий лікар на 100 пацієнтів, то він просто не може впоратися, тому що є середньо тяжкі й важкі випадки. Ми залишаємося й на зміну після добового чергування, щоб допомогти колезі. А вона вже потім залишається на заміну іншій колезі.

– Яка нині ситуація з хворими на коронавірус? Їх стало більше, а сам вірус змінився порівняно з весною. І хто нині найбільше хворіє, помирає?

– Коронавірус і тоді, і нині вражає людей будь-якого віку. Різниця в тому, що перебіг хвороби різний. Старші люди мають більше супутніх захворювань. І тому їхній перебіг хвороби ускладнюється тим, що вражаються й інші органи. У них виникають ускладнення, які вимагають корекції. А молодь переносить легше.

Але молодь теж хворіє, тепер ще більше. Тому що люди стали недбалими. Перестають довіряти інформації, яку подає влада. Але й навесні в нас померли дуже молоді люди. Учора померла дівчина 27 років, сьогодні вранці – чоловік 41 рік, спортсмен, був абсолютно здоровим до хвороби. Адже вірусу все одно, якого ви віку.

– А сам вірус мутував за цей час, він став іншим?

– Про це ніхто не може судити, крім фахівців тих країн, які мають електронні мікроскопи. І можуть вивчати коронавірус, порівнювати його тоді й нині. Деякі симптоми додалися, деякі – зникли. Усе тепер залежить від наших напрацювань, принципів лікування та підходів до пацієнта. У середньому, я сказала б, вірус однаковий.

– Якщо все так і далі розвиватиметься, якщо кількість хворих стрімко ростиме й локдауну не буде, то до чого ми дійдемо?

– Тут є два моменти. Якщо робити повний локдаун, то потрібно визначитися, на який час. До того ж ми не знаємо, скільки інфікованих є на сьогодні і як вони перетинатимуться навіть у домашніх умовах. Друге. Чи може держава, яка є однією з найбідніших у Європі, чи може вона дозволити економічно такі локдауни. Крім того, що ми повинні зупинити інфікування, ми ще мусимо знати, чи зможемо фінансувати медицину. Я не впевнена, що нам це 100% допоможе, і чи можемо ми зупинити життя в Україні такими методами. Досвід різних країн показує різне. Є країни, які взагалі не дотримувалися карантину, а нині вони на жорстких карантинних умовах. Є такі, як Італія, які від самого початку дотримувалася дуже жорстких карантинних правил, а нині ще сильніше збільшили карантинні заходи та штрафи. Але ситуацію це не врятувало.

Цей момент дав зрозуміти і нам, і владі, і державі, що медицина настільки в агонії, що спочатку треба врятувати медицину, щоб потім вона могла врятувати нас.

– Яка ситуація з ліками нині в лікарні?

– Я працюю в лікарні обласного підпорядкування та міського. У міській лікарні протягом цих восьми місяців я не спостерігала якихось значних перебоїв із ліками. Там могли випадати 1-2 препарати. Переважно там люди лікуються коштом бюджету. Ліки закуповуються й видаються пацієнтам.

А ось в обласній, де моє основне місце роботи і є проблема з киснем, то тут досі дуже велика потреба в ліках. З початку пандемії мені навіть мої бійці, яким я раніше допомагала як волонтерка, прийшли на допомогу. Вони передали гроші на закупівлю захисту для медиків. Але ми з колегами вирішили, що ці гроші в нас підуть на ліки. Ми закупили все, що могли, для пацієнтів. І на сьогодні проблема залишається. Наприклад, нині вранці (10 листопада) я могла дати у відділення фізрозчин, системи і два антибіотики. Усе.