Блог | Світова історія пам'ятає тисячі знищених пам'ятників – настав час Булгакова

Людям, які сперечаються, треба зносити пам’ятники чи не треба, хочу просто нагадати — без усіляких повчань про те, "правильно" це чи "неправильно": протягом усієї світової історії, ще з часів Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, відбувався такий процес. З приходом нової влади, нової ідеології знищувалися старі пам’ятники і ставилися нові.

У тій же Європі один із найвідоміших прикладів — Французька революція. Тоді знищували символи монархії, зокрема 28 статуй "королів" на фасаді Нотр-Даму в Парижі. Насправді це були біблійні царі Юдеї, але революціонери сприймали їх як французьких королів. Загалом Франція має дуже давню традицію знесення пам’ятників.

В Іспанії протягом кількох десятків років — наприкінці ХХ і на початку ХХІ століття — зносили пам’ятники, пов’язані з диктатором Франко.

У Центральній і Східній Європі в 1990-х роках знесли тисячі пам’ятників, пов’язаних із людьми радянської епохи.

У Бельгії зносять пам’ятники відомим королям, яких зараз вважають колонізаторами.

Та яку державу не візьми — цей процес відбувається.

У СРСР знесення пам’ятників було такою собі "народною" забавою: більшовики позносили пам’ятники царської епохи, за Сталіна "добили" більшість таких пам’ятників, у 1950-ті роки зносили пам’ятники, пов’язані зі Сталіним і його епохою, а в 1990-ті — радянські пам’ятники в тій же Росії та інших державах колишнього СРСР.

Тож це звичайна ситуація для всього світу — подобається це комусь чи ні. До речі, сам Булгаков, через знесення пам’ятника якому зараз люди "чубляться" в соцмережах, теж дуже різко висловлювався про пам’ятники, які йому не подобалися, і про знищення певної історичної пам’яті:

"Нет. Слов для описания черного бюста Карла Маркса, поставленного перед Думой в обрамлении белой арки, у меня нет. Я не знаю, какой художник сотворил его, но это недопустимо... А память о Петлюре да сгинет" (Михайло Булгаков, "Киев-город"_.

P.S. Якщо брати всю світову історію, то одними з найбільших руйнівників пам’ятників і святинь старої епохи були християни після того, як у IV столітті, за імператора Костянтина, християнство було легалізоване й отримало підтримку держави, а пізніше стало офіційною релігією Римської імперії. Величезну кількість язичницьких пам’яток, храмів, статуй і святилищ було зруйновано або перероблено. На зображенні - Мартино ді Бартоломео. "Знищення язичницьких ідолів", близько 1390 року.