"Пам'ять – це поле для справедливості": голова Інституту нацпам’яті Дробович дав інтерв'ю музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова
Публічне інтерв'ю з Антоном Дробовичем, українським громадським та державним діячем, експертом у сфері комунікацій, освіти і культури, головою Українського інституту національної пам'яті, відбулося наживо у рамках виставки "Голоси" Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова, яка тривала у Києві протягом трьох місяців. Видання "Історична правда" опублікувало скорочену версію розмови.
Її можна прочитати за посиланням.
Фонд підготував повне відео інтерв’ю з Антоном Дробовичем, яке модерувала Анастасія Платонова, культурна критикиня та кураторка.
У рамках інтерв'ю експерт зазначив, що у країнах, які вийшли з-під тоталітарного режиму, створюються спеціальні інституції, які мають завдання відновити національну пам’ять. Ставши незалежною державою в 90-х роках, Україна увійшла до числа країн із такою ж задачею, але не змогла її повноцінно виконати.
"Ситуація змінилася після Революції Гідності, коли ми усвідомили, що пам’ять використовується проти нас як зброя, впливаючи на масову свідомість. Держава визнала важливість цього питання, почала створювати меморіальні інституції, підтримувати їх, хоча й недостатньо. Вторгнення показало, що росіяни працюють у цій сфері: забороняють говорити про правозахист, досліджувати власну історію, виправдовують комуністичний тоталітарний режим. У 2014 році ми почали активніше протидіяти, а апофеозом став 2022 рік і 24 лютого, після яких стало зрозуміло, що доведеться діяти ще швидше", – підкреслив експерт.
Йшлося також про поступове усвідомлення після 2014 року українським суспільством своєї ролі у взаємодії із державною владою – не відокремлення від влади, а залучення до неї та відповідь на втручання російської агресії.
"Суспільство стало більше залучатися до цих процесів, тема почала ширше обговорюватися. І тут на сцену вийшли реалії війни: гроби з фронту, що значно змінило ситуацію. Одними з перших, хто відчув серйозність цієї частини, були кримчани, донеччани та луганчани. Це показало, що національна пам’ять і політика пам’яті є не менш важливими, ніж економіка чи безпека. Виявилося, що росіяни насамперед беруться за освіту, мову освіти, культуру, музеї, зміст. Органи влади, громадські організації, академічні інституції, і ті люди, які першими відчули, до чого все це веде, почали мобілізуватися та зосереджуватися на збереженні пам’яті", – пояснює Антон Дробович.
За словами експерта, зараз в Україні існує неймовірно великий запит на меморіалізацію – і наша країна робить те, чого не робили інші держави.
"Ми зараз унікальні у світі тим, що займаємося меморіалізацією під час війни, обговорюємо перехідне правосуддя під час війни, виставки проводимо під час війни, і всі ці люди ще живі! Це майже безпрецедентно. Це новий підхід до комеморації. Не факт, що він спрацює, але у нас є великі шанси. Ми живі й продовжуємо боротися, тому маємо використовувати всі можливості для того, щоб наша пам’ять і справедливість знайшли своє місце в майбутньому", – наголошує Антон Дробович.
Музей збирає та зберігає найбільшу у світі добірку свідчень з перших вуст про війну в Україні – це вже понад 120 тисяч історій. Виставка "Голоси", яку відвідали понад 5 тисяч людей, відбулася у Музеї історії міста Києва, ґрунтуючись на розповідях, зібраних Музеєм "Голоси Мирних".
Слідкуйте за анонсами заходів у соцмережах Фонду Ріната Ахметова та на порталі Музею "Голоси Мирних".