Останній сплеск нахабства УПЦ МП. Як вона торгуватиметься за "збереження обличчя". Інтерв'ю з публіцисткою Деркач

Останні події в Києво-Печерській лаврі, протистояння і небажання залишити святиню фактично є свідченням останнього сплеску нахабства УПЦ МП – політики, яку вона проводила довгі роки. Одним із проявів такого нахабства є проведення служби в лаврі митрополитом Онуфрієм уже після того, як ця релігійна структура мала залишити її стіни.

Ймовірно, буде спроба непублічної конструктивної домовленості УПЦ МП з владою з метою "збереження обличчя" цієї структури. Московський патріархат буде змушений піти на жертви, щоб забезпечити своє виживання в Україні. Схоже, однією із таких жертв став скандальний екснамісник лаври Павло Лебідь. УПЦ МП каналізувала на нього весь негатив, де-факто кинула Павла. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловила релігійна публіцистка Тетяна Деркач.

– Цікавить ваша думка про те, що робить УПЦ МП у Києво-Печерській лаврі. Ченці блокують храми, не допускаючи туди членів комісії Мінкульту та Національного заповідника. Правоохоронці порушили вже не одну кримінальну справу за фактом. Як ви вважаєте, яку тактику варто обрати державі? Просто почекати, поки московські парафіяни втомляться стояти біля зачинених храмів, чи все ж таки застосовувати інші методи?

– Мені складно щось радити нашій державі, яка, як на мене, почала діяти дещо хаотично і досить жорстко. Релігійна сфера дуже тонка. Віряни – це люди, які в питаннях віри мислять ірраціонально. Іноді віра для них може стояти вище за закон. Таким людям складно чинити силовий опір, тому що створюється картинка насильницького припинення діяльності, насильства над вірянами, ченцями...

– І картинка мучеництва.

– Так. Створюється образ мученика. Звісно, це одразу створює у правозахисних колах за кордоном враження, що відбувається переслідування християн в Україні. Адже УПЦ декларує себе як найбільшу конфесію. З боку це виглядає моторошно. Дуже багато хто вважає, що це порушення прав вірян.

Проблема полягає в тому, що всі ці дії не закріплені законодавчо з боку нашої влади. Був законопроєкт про те, як припинити діяльність Московського патріархату, але, наскільки я знаю, його не ухвалили.

Те, що зараз відбувається з Московським патріархатом в Україні, притому, що я зовсім не його прихильниця, на мій погляд, дещо виходить за межі адекватності. І, звісно, цими прогалинами в законодавстві користується керівництво Московського патріархату. Знов-таки – вмикається ірраціональне бажання людей захистити свої святині. Бо Києво-Печерська лавра – це святиня для них.

Що робитиме влада? Гадаю, буде якась спроба конструктивної домовленості з керівництвом УПЦ. Це було б нормально. Це те, що у нас люблять називати "збереженням обличчя" – щоб вони пішли красиво.

– Минулої неділі, 2 квітня, УПЦ МП провела службу в лаврі. Її очолив керівник цієї структури – митрополит Онуфрій. Як ви вважаєте, чому УПЦ МП продовжує настільки впевнено почуватися в Києві? Що стоїть за цією впевненістю та нахабством? Складається враження, що вони спираються на якусь силу.

– Мені складно сказати, у мене немає інсайдів про те, що там відбувається, яку підтримка має УПЦ, чому вони впевнені, що їм залишать якісь приміщення у лаврі чи нададуть якусь альтернативу.

Зараз ми спостерігаємо за останніми сплесками тієї політики, яку вони проводили всі ці роки. У патріотичних колах це називається нахабством. Я не знаю, як назвати це з використанням дипломатичної лексики. Це перевищення етичних принципів та повноважень.

Ситуація має досить дивний вигляд. Фактично на митрополита Павла УПЦ перевела всі стрілки, каналізувала весь гнів, після чого виходить митрополит Онуфрій та проповідує у старечому ключі, закликаючи молитись за те, щоб їм залишили лавру.

На що вони розраховують, я не знаю, але не виключаю, що це їхнє свідоме рішення – позбутися чужими руками своїх одіозних представників. Можливо, вони перебувають там, бо розраховують на якийсь торг із владою.

– Ви вважаєте, що такий торг можливий?

– У цьому контексті слово торг необов'язково має негативний сенс. Це можна назвати непублічними конструктивними переговорами. Але щодо Івано-Франківська, Хмельницького, то там переговорів уже не буде – після того, як ми побачили досить жахливу картинку насильства з боку Московського патріархату. Всі ці події закінчилися однаково, і тут уже будь-які переговори з Московським патріархатом викликатимуть різко негативну реакцію суспільства.

У лаврі можуть бути якісь конструктивні непублічні переговори, можливо, за участю представників ПЦУ. Сісти за стіл переговорів, щоб Московський патріархат чимось пожертвував заради власного виживання. Я цього не виключаю.

– Тієї ж неділі, 2 квітня, у Києво-Печерській лаврі продовжилися мітинги проти УПЦ МП. Ви сказали про вірян, які діють ірраціонально. Їм протистоять люди, які діють раціонально.

– Я б сказала, емоційно. Дуже цікаво.

– Так, справді. За вашими оцінками, чи є небезпека фізичного протистояння між цією ірраціональною та емоційною групами людей?

– Я вважаю, що подібний сплеск патріотичної активності не в останню чергу пов'язаний із тим, що сама влада роками толерувала діяльність Московського патріархату. Звісно, що роздратування такою неактивністю, острахом влади зачепити УПЦ уже дійшло до точки, коли негативна й навіть агресивна реакція виливається назовні.

Чим це може скінчитися? Я гадаю, включенням МВС. Воно втрутиться в ці протистояння і намагатиметься максимально не допустити створення картинки кровопролиття. Бо без силових органів ця проблема не вирішується. Як бачите, дійшли до цього, хоча проблему можна було вирішити роками раніше.

– Митрополит Павло Лебідь під домашнім арештом. Ви сказали, що весь негатив на адресу УПЦ МП каналізований на нього. Чи можуть його віддати в жертву? Він сидітиме у в'язниці?

– Я не думаю, що він сидітиме у в'язниці. По-перше, має бути слідство за фактами його підтримки російської агресії та тієї проросійської діяльності, якою він займався в монастирі. Потрібно опитувати свідків та багато чого іншого, це досить тривалий процес. Так, його звинуватили, але чи закінчиться процес в'язницею – дуже складно сказати.

Щодо домашнього арешту, то він живе в такому замку, де йому навряд чи буде нудно. Але мені здається, що він просто перестане бути намісником лаври. Хто буде намісником з боку УПЦ, ми поки що не знаємо. Загалом доля Павла є абсолютно непередбачуваною. Але мені здається, що він уже відчуває, що керівництво УПЦ його кинуло, відсторонилося від нього.

На це вказують його останні стрими, які він веде зі свого місця ув'язнення. Там він каже: я раджу всім єпископам, усьому нашому керівництву не потрапити в подібну ситуацію, обміркувати свою поведінку, свій статус, грубо кажучи, стати простішими.

Мені здається, у Павла може статися переосмислення усієї життєвої позиції. Але зрозуміло, що його не можна допускати до керівництва церквою.

– Питання про Почаївську лавру. У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт щодо розірвання договору оренди цієї лаври з державою. Що буде з нею?

– З Почаївською лаврою з юридичного погляду все набагато складніше, бо ще за Азарова було укладено договір мало не з Мінбудом про користування цим комплексом до 2050 року. Не знаю, наскільки з юридичного погляду ці договори були легітимними. Як я розумію, зараз ними займатимуться.

Але це буде дуже складний процес, бо на території Почаївської лаври дуже багато законних чи незаконних будівель. Звісно, що ченці захищатимуть їх до останнього, бо не зрозуміло, звідки вони брали гроші на будівництво. Тобто має бути ще й фінансова ревізія.

Там може не бути такого протистояння, як у Києво-Печерській лаврі, але постає питання, кому передати цю лавру. Тому що на неї претендують греко-католики. І я вважаю, що претендують цілком справедливо. З іншого боку, деякі представники влади говорять про те, що її треба передати православним, бо вона останнім часом була православною.

Ці питання теж треба буде вирішувати, бо там уже замішана ПЦУ та безпосередньо її інтереси. Нерозумно було б розпалювати конфлікт уже між дружньо налаштованими ПЦУ та УГКЦ.

– Чи вважаєте ви, що ми можемо стати свідками лавиноподібного процесу вигнання УПЦ МП із України?

– Я не знаю. Вся проблема в тому, що віряни УПЦ, які вважатимуть себе мучениками і проповідуватимуть апокаліпсис, нікуди не поділися. Цілком імовірно, що вони просто підуть у підпілля, а підпілля дуже складно поставити на контроль.

Так само, як у 1930-ті роки існувала катакомбна церква. Ми не знаємо, чим це скінчиться. І чесно кажучи, не хотілося б доводити до такого стану, коли ці люди будуть не просто непідконтрольними державі, але їм буде зовсім не цікаво, які закони вони порушують, зокрема, ідеологічні.